Постанова від 24.01.2019 по справі 910/7783/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2019 р. Справа№ 910/7783/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Грека Б.М.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання: Добродзій Є.В.

у присутності представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Корчагін М.П. - довіреність б/н від 05.10.2018 року

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Володар" на ухвалу господарського суду міста Києва від 22.10.2018 року

у справі № 910/7783/18 (суддя Чеберяк П.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Володар"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тутковський Інтерговані Рішення"

про визнання недійсними договорів

в межах справи № 910/12311/16

за заявою Дочірнього підприємства „Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Володар"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2018 року у справі №910/7783/18 відмовлено у задоволенні позову ТОВ „Володар" до ТОВ „Тутковський Інтерговані Рішення" про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги від 16.06.2015 року за договорами про закупівлю послуг № 40-02 від 03.05.2012 року та № 40-36 від 03.05.2012 року.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ „Володар" в особі ліквідатора звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 22.10.2018 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Верховець А.А., Отрюх Б.В. апеляційну скаргу ТОВ „Володар" на ухвалу господарського суду міста Києва від 22.10.2018 року у справі №910/7783/18 залишено без руху та встановлено строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків протягом 10 днів з дня отримання відповідної ухвали.

13.12.2018 року, згідно відомостей, зазначених на конверті, скаржником на виконання ухвали суду від 28.11.2018 року подано належні докази направлення апеляційної скарги учасникам провадження у справі у відповідності до вимог ст. 258, 259 ГПК України та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 24.01.2019 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому через відділ документального забезпечення суду відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

У зв'язку з участю судді Верховця А.А. у засіданні Національної школи суддів України 24.01.2019 року, витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2019 року для розгляду справи № 910/7783/18 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Отрюх Б.В., Грек Б.М.

Ухвалою суду від 24.01.2019 року вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу № 910/7783/18 за апеляційною скаргою ТОВ „Володар" на ухвалу господарського суду міста Києва від 22.10.2018 року.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Представники позивача та інших учасників провадження у справі в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

24.01.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ТОВ „Володар" слід відмовити, а ухвалу господарського суду міста Києва від 22.10.2018 року у справі № 910/7783/18 - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закону про банкрутство).

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/12311/16 про банкрутство ТОВ „Володар", провадження у якій порушено ухвалою суду від 28.09.2016 року.

Постановою господарського суду міста Києва від 21.05.2018 року ТОВ „Володар" визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Макового О.В.

15.06.2018 року ліквідатор банкрута Маковий О.В. звернувся до суду з позовом до ТОВ „Тутковський Інтерговані Рішення" про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги від 16.06.2015 року за договорами про закупівлю послуг №40-02 та № 40-36 від 03.05.2012 року, укладених між позивачем та відповідачем., з підстав того, що умови даних договорів не були спрямовані та не могли привести до настання реальних наслідків, були укладені позивачем під впливом тяжких обставин та вкрай невигідних умовах.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.06.2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 року, матеріали справи № 910/7783/18 за позовом заяви ТОВ „Володар" передано до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи № 910/12311/16 про банкрутство ТОВ „Володар".

За наслідками розгляду заявлених вимог ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвала суду мотивована недоведеністю позовних вимог та, як наслідок, відсутністю підстав для їх задоволення.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність оскаржуваної ліквідатором ухвали, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 16.06.2015 року між позивачем та ТОВ „Надра Інтегровані Рішення", правонаступником якого є відповідач, було укладено договори відступлення права вимоги за договором про закупівлю послуг № 40-02 від 03.05.2012 року та договором про закупівлю послуг № 40-36 від 03.05.2012 року (надалі договори № 40-02 та № 40-36).

Відповідно до п. 1.1. договорів відступлення права вимоги, на умовах цих договорів первісний кредитор (ТОВ "Володар") передає свої права (відступає права вимоги), а новий кредитор (ТОВ "Надра Інтегровані Рішення") набуває усі права первісного кредитора по Договору № 40-02 про надання послуг: консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом, проведення першочергових геологорозвідувальних робіт на нафту і газ (Детальні багатокомпонентні 2D сейсморозвідувальні дослідження на Краснопопівському підземному сховищі газу), а також права набуває усі права первісного кредитора по Договору № 40-36 про надання послуг: консультативні послуги в наукових та технічних галузях, суміжних з будівництвом, проведення першочергових геологорозвідувальних робіт на нафту і газ (прогнозування нафтогазоперспективних структур в центральній частині Дніпровсько-Донецької западини).

Пунктами 1.2. договорів встановлено, що правами для цілей цих договорів розуміють усі існуючі права вимоги кредитора до Публічного акціонерного товариства „НАК „Нафтогаз України" (боржника) у обсягах та на умовах що існують на момент відступлення, в т.ч. право вимоги грошових та інших зобов'язань по Основним договорам (договори № 40-02 та № 40-36).

Згідно п. 2.1. договорів відступлення права вимоги заборгованості за основними договорами до боржника новому кредитору здійснюється без компенсації Первісному кредитору вартості такої заборгованості.

Відповідно до п. 3.3. договорів, внаслідок передачі (відступлення) за цими Договорами новому кредитору права первісного кредитора по основним договорам відбувається заміна кредитора у зобов'язанні та новий кредитор набуває усіх прав первісного кредитора, зокрема, права вимагати від боржника усіх грошових та інших зобов'язань.

Пунктом 4.1. договорів визначено, що первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору документи, що підтверджують права вимоги до боржника протягом трьох робочих днів з дня підписання цих договорів.

Так, підставою для визнання недійсними договорів відступлення права вимоги від 16.06.2015 року ліквідатор зазначає відсутність у ТОВ „Володар" оригіналів договорів про закупівлю послуг від 03.05.2012 № 40-36 та № 40-02, а також усіх документів до них, у зв'язку з чим, дані договори, не були передані відповідачу при відступленні прав вимоги, внаслідок чого виконання умов договорів відступлення права вимоги не було спрямовано та не могло привести до настання реальних правових наслідків, що є підставою вважати оспорювані договори фіктивними.

В обґрунтування своїх вимог ліквідатор посилається на протокол обшуку, згідно якого певні документи вилучались у ПАТ „НАК „Нафтогаз України", і клопотання кредитора в межах справи про банкрутство, в якому кредитор зазначав про проведення аналогічної виїмки у позивача.

Водночас, колегія суддів апеляційної господарського суду погоджується з висновком першої інстанції, що посилання позивача на протокол виїмки документів у ПАТ „НАК „Нафтогаз України", а також клопотання останнього, подані в межах справи про банкрутство з відомостями про проведення аналогічної виїмки у позивача, як на доказ відсутності у позивача оригіналів договорів про закупівлю послуг від 03.05.2012 № 40-36 та № 40-02 не відповідають приписам ст.ст. 73, 74, 76 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом також встановлено наявність ряду судових рішень про задоволення позовних вимог відповідача та стягнення з ПАТ „НАК „Нафтогаз України" заборгованості, права вимоги щодо якої відповідач набув від позивача на підставі оспорюваних договорів про відступлення права вимоги. Зазначені судові рішення набули чинності та в встановленому законом порядку не скасовані.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 29.02.2016 року у справі № 910/32578/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2016 року, позов ТОВ „Тутковський інтегровані рішення" задоволено повністю і стягнуто на користь останнього заборгованість за Договором № 40-36.

Також, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 у справі № 910/32579/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 та постановою Верховного Суду від 28.03.2018 позов ТОВ „Тутковський інтегровані рішення" задоволено повністю і стягнуто на користь останнього заборгованість за Договором № 40-02.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами було розглянуто справи про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги, в тому числі з підстав фіктивності договорів та в задоволенні позовних вимог було відмовлено, зокрема:

- рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року у справі №910/6094/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016 року, відмовлено у задоволенні позову з ПАТ „НАК „Нафтогаз України" до ТОВ „Володар" та ТОВ „Тутковський інтегровані рішення" про визнання недійсними договору відступлення права вимоги за договором № 40-36;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 року у справі № 910/6096/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2016 року, відмовлено у задоволенні позову з ПАТ „НАК „Нафтогаз України" до ТОВ „Володар" та ТОВ „Тутковський інтегровані рішення" про визнання недійсними договору відступлення права вимоги за договором № 40-02;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 року у справі № 910/9195/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 року та постановою Верховного Суду від 27.02.2018 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ „НАК „Нафтогаз України" до ТОВ „Володар", третя особа - ТОВ „Тутковський інтегровані рішення" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором № 40-02;

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 року у межах справи про банкрутство № 910/12311/16 ТОВ „Володар", залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 04.07.2017 року, відмовлено у задоволенні позову ПАТ „НАК „Нафтогаз України" до ТОВ „Володар" та ТОВ „Тутковський інтегровані рішення" про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги за договорами № 40-36 та № 40-02.

В силу приписів ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Предметом оспорюваних договорів було відступлення позивачем і набуття відповідачем прав вимог оплати послуг, наданих на виконання договорів про закупівлю послуг від 03.05.2012 № 40-36 та № 40-02.

Як вбачається зі змісту п. 3.4 договорів відступлення права вимоги, новий кредитор (відповідач) набув відповідні права вимоги оплати послуг за договорами № 40-02 і № 40-36 у момент укладення оспорюваних договорів уступки.

При цьому, у судових рішеннях у справах №910/32578/15, №910/32579/15 і № 910/9195/17 встановлено обставини надання послуг за договорами № 40-36 і № 40-02, прийняття цих послуг замовником, неналежного виконання замовником обов'язків з оплати послуг, відступлення позивачем і набуття відповідачем прав вимог сплати заборгованості замовником.

Таким чином, правомірним є висновок місцевого господарського суду, що оспорювані договори відступлення права вимоги були укладені сторонами для досягнення саме тих правових наслідків, які передбачені законом для цього типу договорів. Більше того, оспорювані договори відступлення права вимоги були виконані сторонами, адже відповідач набув відповідні права вимоги до замовника і здійснив шляхом стягнення заборгованості у судовому порядку.

У свою чергу, згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року у справі №6-197цс14, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/9195/17.

Крім того, визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором № 40-02 у зв'язку з його фіктивністю було предметом спору у справі № 910/9195/17 і рішеннями господарських судів, залишеними без змін постановою Верховного Суду від 27.02.2018 року, було відмовлено у задоволенні відповідних позовних вимог.

Зокрема, Верховний Суд у зазначеній постанові відзначив, що доводи скаржника про те, що договір не відповідає положенням статті 203 ЦК України, оскільки він не направлений на настання реальних наслідків, так само не приймаються Касаційним господарським судом, тому що судами встановлено, що Договір є виконаним, адже на його виконання Відповідач передав Третій особі майно - права вимоги до Позивача, які виникли з Договору закупівлі.

Судом встановлено, що доводи фіктивності договору відступлення права вимоги за договором № 40-02 були розглянуті судами під час вирішення справи № 910/6094/16. Зокрема, у постанові від 09.11.2016 року Вищий господарський суд України зазначив, що твердження позивача про фіктивність укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги ґрунтуються на його припущеннях та міркуваннях, які не підтверджені належними засобами доказування.

В своїй позовній заяві ліквідатор банкрута зазначає, що наявність кримінального провадження №12014000000000135 щодо ТОВ „Володар" за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 209, ч. З ст. 212 КК України, яке було відкрито на момент укладення оспорюваних договорів відступлення права вимоги, є беззаперечною тяжкою обставиною, яка змусила позивача укласти такі договори.

В обґрунтування вищевикладених обставин позивачем додано копії ухвал Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2014 року у справі №757/38777/14-к, від 16.10.2014 року у справі №757/29452/14-к, а також листа ГСУ МВС України від 31.07.2015 року №13/1/2-16493.

За змістом ч. 6 ст. 75 ГПК України лише вирок суду в кримінальному провадженні або ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язковими для господарського суду, однак лише для того суду, який розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок чи ухвала суду і лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

При цьому, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2014 у справі №757/38777/14-к та від 16.10.2014 у справі №757/29452/14-к не є ані вироком суду, ані ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Зазначеними ухвалами Печерського районного суду міста Києва вирішувалося питання про надання слідчому дозволу на тимчасовий доступ до речей та документів, а мотивувальна частина ухвал містить не встановлені судом обставини, а виклад мотивів клопотання слідчого як сторони кримінального провадження.

Згідно ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

У своїх постановах від 02.08.2018 року у справі №918/341/16, від 14.02.2018 року у справі №910/8862/17, від 06.03.2018 року у справі №910/8866/17 Верховний Суд неодноразово наголошував, що для застосування ст. 233 ЦК України має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Також у постанові від 25.07.2018 у справі № 487/7703/15-ц Верховний Суд відзначив, що для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення у судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні.

Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.

При цьому, будь-які належні та допустимі докази на підтвердження обставин укладення позивачем оспорюваних правочинів під впливом тяжкої для нього обставини в матеріалах справи відсутні, як і не надано відповідних доказів суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвалу місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Володар" на ухвалу господарського суду міста Києва від 22.10.2018 року у справі № 910/7783/18 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 22.10.2018 року у справі №910/7783/18 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Справу повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 04.02.2019 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Б.М. Грек

Б.В. Отрюх

Попередній документ
79601543
Наступний документ
79601545
Інформація про рішення:
№ рішення: 79601544
№ справи: 910/7783/18
Дата рішення: 24.01.2019
Дата публікації: 05.02.2019
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Господарське
Суд: Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Справи про банкрутство; Майнові спори з вимогами до боржника (ст.10 ЗУ) (СК5: п.42); визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником (СК5: п.42.1)