вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"21" січня 2019 р. Справа№ 910/4927/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В
суддів: Чорногуза М.Г.
Коротун О.М.
при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Омельченко О.О. довіреність № 36 від 10.12.2018;
від відповідача: Пегза К.К. довіреність № 1490 від 10.12.2018,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-ресурс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 (повний текст рішення складено - 17.10.2018)
у справі № 910/4927/18 (суддя: Васильченко Т.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-ресурс"
до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії
"Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 3 147 237,89 грн.
Встановив
Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-ресурс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 3147237,89 грн. штрафу за недопоставку товару.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № ЦЗВ-12-03117-02 від 24.11.2017 в частині поставки попередньо оплаченого товару у кількості та строки обумовлені в договорі, у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити покупцю штраф в розмірі 3147237,89 грн. на підставі Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року № 888.
Господарський суд міста Києва в задоволенні позову відмовив повністю своїм рішенням від 25.09.2017 (повний текст рішення складено - 17.10.2018).
Не погодившись з прийнятим рішенням, 29.10.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-ресурс" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в даній справі та прийняти нове, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до відповідача не підлягає застосуванню Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою №888 Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року, оскільки дане положення є частиною цивільного законодавства України та підлягає застосуванню на загальних підставах.
Так, скаржник вказав, що повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу, не є мірою відповідальності, якою може забезпечуватись виконання зобов'язання та не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону.
Крім того, скаржник зазначив, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку що сторони не узгодили умови та розмір відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, тобто у договірному порядку питання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за договором поставки, зокрема щодо підстав стягнення та розміру неустойки не передбачено договором, оскільки така відповідальність була встановлена п. 8.5 договору, а саме у всьому іншому, що не передбачено цим договором сторони керуються положенням про постачання продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого радою Міністрів СРСР 25.07.1998 №888.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2018 справу № 910/4927/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-ресурс" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі № 910/4927/18.
У судовому засіданні 21.01.2019 року апелянт підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду першої інстанції залишити без змін а скаргу без задоволення.
Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що застосування норм Положення від 25.07.1988 №888 до правовідносин між сторонами не відповідає діючому на сьогодні законодавству України. А, тому рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі №910/4927/18 є законним, обґрунтованим та таким, що винесене у повній відповідності вимогам чинного законодавства.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-ресурс"- без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 24.11.2017 року між відповідачем (продавець) та позивачем (покупець) було укладено договір поставки № ЦЗВ-12-03117-02 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити брухт великогабаритний, вид № 510 (рейковий брухт та рейки б/в 4-ї групи ) згідно ДСТУ 4121-2002, (далі - товар), кількість і ціна якого вказана в Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною Договору.
За умовами п. 2.1 договору ціна товару визначається даним договором і приймається сторонами в національній валюті - гривні. Постачання здійснюється за ціною, вказаною в Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною даного Договору.
Загальна кількість товару становить 15 000,00 тонн (п'ятнадцять тисяч тонн). Допустиме відхилення загальної ваги по договору у межах +/- 10 %. В залежності від завантаження транспортних засобів, обсяг товару, що постачається, може змінитися. Перебільшення поставленого обсягу товару підлягає прийманню покупцем, з подальшим обов'язковим врегулюванням різниці додатковою угодою (п. 2.3 договору).
Відповідно до п. 2.4 сума договору складає 102 270 000,00 грн (сто два мільйони двісті сімдесят тисяч гривень 00 копійок), звільнено від ПДВ відповідно до пункту 23 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України.
Згідно п. 2.6 договору що оплата вартості товару здійснюється покупцем на умовах попередньої оплати наступним чином:
- сума попередньої оплати в розмірі 30% суми договору, яка становить 30681000,00 грн вноситься покупцем на поточний рахунок продавця протягом трьох банківських днів з дати підписання договору на підставі рахунку наданого продавцем;
- після здійснення відвантаження товару на суму попередньої оплаті відповідно до пункту 2.6.1 договору, покупець сплачує 30 % суми договору, яка становить 30681000,00 грн протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку на попередню оплату, який є підставою до сплати;
- після здійснення відвантаження товару на суму попередньої оплати відповідно до пункту 2.6.2 договору, покупець сплачує залишок суми договору, протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку на попередню оплату, який є підставою до сплати, за винятком суми гарантійного внеску в розмірі 9 420 000,00 грн, сплаченого в якості забезпечення участі в аукціоні, який зараховується в якості частини попередньої оплати за товар.
В свою чергу, продавець поставляє покупцю товар на умовах FCA станція відправлення (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" редакції 2010 року) в межах України, з подальшим направленням за реквізитами вантажоодержувача, які зазначені в листі-повідомленні покупця, відвантажувальними партіями не менше одного залізничного вагона протягом 30 (тридцяти) календарних днів із моменту здійснення попередньої оплати відповідно до пунктів 2.6.1, 2.6.2, 2.6.3 договору (п. 3.1 договору).
У розділі 4 договору сторонами узгоджена відповідальність за невиконання договірних зобов'язань.
Так, згідно п. 4.1 договору у випадку неможливості виконання договірних зобов'язань, передбачених пунктом 3.1 договору, продавець протягом 10 (десяти) банківських днів зобов'язується повернути суму, яка залишилася від попередньої оплати на поточному рахунку покупця. В разі порушення строків повернення грошових коштів, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ, діючої у період, за який сплачується пеня, від суми неповернутої попередньої оплати за кожний день затримання повернення коштів.
Пункт 4.2 договору передбачає, що у разі ненадходження попередньої оплати у розмірі та строки, встановлені пунктами 2.6.1, 2.6.2 та 2.6.3 договору, гарантійний внесок, сплачений покупцем в якості забезпечення участі в аукціоні, не повертається.
Відповідно до п. 4.3 договору у випадку несвоєчасної доплати покупцем залишків вартості поставленого продавцем товару (пункт 2.6.4 договору), покупець сплачує продавцю за кожний день прострочення пеню в розмірі облікової ставки НБУ, діючої у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 4.4 договору сплата пені не звільняє сторони від виконання умов цього договору.
Відповідно до п. 4.5 договору в разі порушення пункту 8.3 договору, сторона, яка здійснила відступлення права вимоги без письмового погодження іншої сторони за договором, сплачує останній штраф у розмірі 20% від суми договору. Угода про відступлення права вимоги, укладена в порушення пункту 8.3 договору за ініціативою зацікавленої сторони, визнається недійсною у порядку, визначеному чинним законодавством.
В розділі 8 "Інші умови", а саме в 8.5 договору визначено, що у всьому іншому, що не передбачено цим договором, сторони керуються вимогами нормативних документів ПАТ "Укрзалізниця", Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Радою Міністрів СРСР 25.07.1988 № 888, Інструкцій П-6, П-7 та ІНКОТЕРМС редакції 2010 року.
За умовами п. 8.6 (в редакції додаткової угоди № 1 від 27.12.2017) цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.03.2018 в частині поставки товару, але в будь-якому випадку до закінчення взаєморозрахунків. За згодою сторін строк дії договору може бути продовжено відповідно до чинного законодавства України.
У Специфікації № 1 до договору, сторони погодили кількість та ціну товару (брухт великогабаритний, вид № 510 (рейковий брухт та рейки б/в 4-ї групи ) згідно ДСТУ 4121-2002), а саме: кількість становить 15000,00 т, ціна за тону становить 6818,00 грн., всього на суму 102 270 000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач сплатив на користь відповідача попередню оплату в загальній сумі 70782000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 16.11.2017 на суму 9420000,00 грн, від 29.11.2017 на суму 30681000,00 грн та від 22.12.2017 на суму 30681000,00 грн.
Відповідач, в свою чергу, в період з 02.12.2017 по 07.02.2018 відвантажив товар в кількості 7727,025т на загальну суму 52682856,45 грн, що підтверджується залізничними накладними та визнається сторонами.
Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач не поставив всію кількість товару протягом дії договору, що, за доводами позивача, є підставою для застосування до відповідача штрафу в розмірі 8% вартості непоставленої в строк продукції, передбаченого п. 57 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Радою Міністрів СРСР 25.07.1988 № 888.
Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Так, за умовами, п. 4.1 договору сторони погодили, що у випадку неможливості виконання договірних зобов'язань, передбачених пунктом 3.1 договору, продавець протягом 10 (десяти) банківських днів зобов'язується повернути суму, яка залишилася від попередньої оплати на поточному рахунку покупця. В разі порушення строків повернення грошових коштів, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ, діючої у період, за який сплачується пеня, від суми неповернутої попередньої оплати за кожний день затримання повернення коштів.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач, на виконання умов п. 4.1 договору, 27.03.2018 та 30.03.2018 повернув позивачу залишок попередньої оплати в загальній сумі 18099143,55 грн, у зв'язку з неможливістю виконання договірних зобов'язань, передбачених пунктом 3.1 договору.
06.02.2018 комісією ПАТ "Укрзалізниця" з питань заготівлі та використання брухту чорних та кольорових металів було прийняте протокольне рішення №Ц-3/10 щодо встановлення мінімальних цін при реалізації брухту чорних та кольорових металів (збільшення відпускної ціни на 22%), яка не була узгоджена сторонами. Тоді як, за змістом абз.3 п. 2 розділу 5 Порядку здійснення операцій з металобрухтом, затвердженого наказом ПАТ "Укрзалізниця" від 28.12.2016 №821, реалізація металобрухту проводиться за цінами не нижче мінімального рівня цін, що встановлюються протокольними рішеннями засідань комісії ПАТ "Укрзалізниці" з питань заготівлі та використання брухту чорних та кольорових металів.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що інших випадків настання відповідальності продавця, в тому числі і за невиконання зобов'язання з поставки товару ані по кількості, ані з порушенням строків поставки в розділі 4, який визначає відповідальність сторін, сторонами передбачено не було.
При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою №888 Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року, оскільки дане положення є частиною цивільного законодавства України та підлягає застосуванню на загальних підставах, з огляду на наступне.
Так, постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року № 888 було затверджено "Положение о поставках продукции производственно-технического назначения", пунктом 57 якого передбачено, що за прострочення поставки або недопоставку продукції постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 8 відсотків від вартості непоставленої у строк продукції за окремими найменуваннями номенклатури (асортименту) (мовою оригіналу "За просрочку поставки или недопоставку продукции поставщик уплачивает покупателю неустойку в размере 8 процентов стоимости не поставленной в срок продукции по отдельным наименованиям номенклатуры (ассортимента)").
В той же час, постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 року № 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
16.01.2003 року Верховною Радою України прийнято Господарський кодекс України, який визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Статтею 193 "Загальні умови виконання господарських зобов'язань" Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
При цьому, положеннями розділу V Господарського кодексу України врегульована відповідальність за правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України окремо встановлений розмір штрафних санкцій у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, а саме: штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою №888 Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року, зокрема в частині відповідальності за порушення зобов'язання, не можуть бути застосовані до господарюючих суб'єктів, оскільки 01.01.2004 набрав чинності кодифікований акт законодавства - Господарський кодекс України, який врегулював спірні правовідносини, що виникли у сторін у зв'язку з виконанням (неналежним виконанням) господарських зобов'язань, в даному випадку, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань постачальника за договором поставки в частині зобов'язання поставити товар в обумовленій сторонами кількості.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача заявленого до стягнення штрафу за непоставку товару в розмірі, встановленому актом законодавства Союзу СРСР, який втратив свою дію в цій частині відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII у зв'язку з набранням чинності Господарським кодексом України.
Разом з цим, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку що сторони не узгодили умови та розмір відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, тобто у договірному порядку питання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за договором поставки, зокрема щодо підстав стягнення та розміру неустойки не передбачено договором, оскільки така відповідальність була встановлена п. 8.5 договору, а саме у всьому іншому, що не передбачено цим договором сторони керуються положенням про постачання продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого радою Міністрів СРСР 25.07.1998 №888.
При цьому, колегія суддів відзначає, що суд не оцінює правовірність дій відповідача по зупиненню поставки у зв'язку з збільшенням відпускної ціни на продукцію, оскільки предметом спору є не наявність правових підстав для збільшення ціни на продукцію, а наявність чи відсутність правових підстав для нарахування штрафу в розмірі 8% вартості непоставленої в строк продукції, на підставі п. 57 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Радою Міністрів СРСР 25.07.1988 № 888.
З огляду на викладене та враховуючи, що умовами договору, підстави, розмір і порядок стягнення штрафу за неналежне виконання зобов'язання з поставки товару по кількості не встановлено, а зазначений позивачем акт законодавства в якості правової підстави позову втратив чинність, у відповідності до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 року №1545-XII, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.
При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України по. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-ресурс" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 року у справі №910/4927/18 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/4927/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді М.Г. Чорногуз
О.М. Коротун
Дата складення повного тексту 04.02.2019.