04 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/205/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А., Глушка І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду (суддя - Ксензюк А.Я.) про повернення позовної заяви, постановлену в м.Луцьку 02 квітня 2018 року у справі №803/375/18 за позовом ОСОБА_2 до Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України, Територіального сервісного центру 0742 Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії , -
03.03.2018 ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України, Територіального сервісного центру 0742 Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області, просив: визнати протиправними дії та бездіяльність уповноваженої посадової особи Територіального сервісного центру 0742 Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України щодо зазначення у довідці №18026503130860053399 серії ІАА №0357739 відомостей, що «ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Сокаль, Львівської області, Україна, станом на 08.02.2018 є особою, яку 12.12.2017 Апеляційним судом Волинської області засуджено за ч.1 ст.164, ч.4 ст.368 КК України до 1 року обмеження волі. Звільнено від покарання. Вирок набрав законної сили 12.12.2017»; визнати протиправними дії щодо не надання ОСОБА_2 достовірної та точної інформації станом на дату оброблення запиту про відсутність (наявність) судимості; зобов'язати уповноважену посадову особу Територіального сервісного центру 0742 Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Волинській області, Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України внести відповідні зміни до персонально-довідкового обліку, провести додаткову перевірку за територіальними персонально-довідковими картотеками Національної поліції України, уточнити інформацію, надану в запиті, та виключити із бази даних Управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУНП у Волинській області відомості про притягнення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Сокаль Львівська область, Україна, до кримінальної відповідальності 12.12.2017 Апеляційним судом Волинської області, засудженого за ч.1 ст.164, ч.4 ст.368 Кримінального кодексу України до 1 року обмеження волі, звільненого від покарання.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 і додані до неї документи повернуто позивачу без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неправильно та неповно дослідив надані позивачем на підтвердження скрутного матеріального становища докази. Скаржник вказує, що оскаржувана ухвала не містить встановлених обставин наявності у позивача реального доходу, можливості розпорядження ним без значного погіршення фінансового становища. Також зазначає, що майновий стан не може бути обмеженням прав учасника судового процесу на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів з боку суб'єктів владних повноважень. За таких обставин, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.
Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду про повернення позовної заяви, в силу приписів ч.2 ст.312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, приходить до переконання, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.03.2018 позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху, оскільки така не відповідала вимогам, встановленим статтями 160, 161 КАС України, а саме:
- в позовній заяві не зазначено місцезнаходження, поштового індексу, ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України) та відомих номерів засобів зв'язку, офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти відповідача Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України;
- прохальна частина позову не містить чіткого розмежування позовних вимог до кожного з відповідачів та визначення способу судового захисту;
- до позовної заяви не додано документ про сплату судового збору;
- до позовної заяви надано лише одну її копію разом з копіями доданих до позовної заяви документів, хоча позовні вимоги заявлені до двох відповідачів;
При цьому суд першої інстанції зазначив, що позивачем на підтвердження підстав неможливості сплати судового збору додано лише копію довідки Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 26 лютого 2018 року №20/1/03-06-08-08, відповідно до якої станом на 22 лютого 2018 року інформація про отримані доходи ОСОБА_2 за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року відсутня. Разом з тим, вказана довідка не може слугувати єдиним підтвердженням скрутного матеріального становища позивача, оскільки ним не наведено причин такого становища (наприклад: втрата працездатності, звернення до центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, відсутність права власності на рухоме чи нерухоме майно, як іншого джерела доходу) та не надано достатніх доказів для їх підтвердження. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні достатні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.
Таким чином, оскільки позовна заява не відповідала зазначеним вище вимогам, встановленим статтями 160, 161 КАС України, таку залишено без руху, та надано позивачу строк для усунення недоліків - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На виконання вимог ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 07.03.2018 ОСОБА_2 подав позовну заяву (нова редакція) в якій, зокрема, просив звільнити від сплати судового збору, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк, додатково подавши на підтвердження скрутного матеріального становища позивача копію ухвали від 21.11.2017 Апеляційного суду Волинської області, де зазначено, що на нерухоме майно ОСОБА_2 ухвалою Ковельського міськрайонного суду від 03.08.2017 звернено стягнення для виконання виконавчих листів про стягнення заборгованості з ОСОБА_2, а також довідку від 20.03.2018 №1/2003/18 ПП «Елітавтотех», якою підтверджено, що Підприємство, де позивач виконує обов'язки по управлінню, господарської діяльності не здійснює, винагорода у період з 01.12.2011 по даний час не виплачується. Також позивачем вказано, що встановлений розмір судового збору 1409,60 грн. перевищує 5% розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік.
Вважаючи, що позивач у встановлений судом строк в повному обсязі не усунув недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі судді Волинського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року про залишення позовної заяви без руху, а саме не надав доказів сплати судового збору в розмірі 1 409,60 грн., тоді як повторно заявлене з тих же підстав клопотання про звільнення від сплати судового збору, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк суд першої інстанції вважає необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовну заяву слід повернути.
Перевірячи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Частиною 3 статті 3 КАС України встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з п.3 ч.1 ст.171 КАС України, в редакції чинній на час звернення із позовом до суду, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом, з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання.
Згідно з ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 1 статті 133 КАС України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI статтею 8 якого встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, звільнення від його сплати особи, яка через важкий майновий стан не може його сплатити, направлено на забезпечення доступності до правосуддя та реалізацію права таких осіб на судовий захист.
Конституційний Суд України у рішенні «У справі за конституційним зверненням асоціації «Дім авторів музики в Україні» щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у взаємозв'язку з положеннями пункту «г» частини першої статті 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права»» №12-рп/2013 від 28.11.2013 року, вказав - гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року N R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D). Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що єдиною підставою для відстрочення, розстрочення сплати судового збору, звільнення від його сплати є майновий стан заявника. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на позивача. При зверненні до суду із заявою про відстрочення або розстрочення сплати судового збору особа повинна додати до такої заяви належні документи на підтвердження факту відсутності відповідних коштів для сплати судового збору.
З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження неможливості сплати судового збору за подання позовної заяви, у розмірі встановленому ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.03.2018, позивачем подано: довідку Ковельської ОДПІ від 26.02.2018 №20/1/03-06-08-08 про те, що станом на 22.02.2018 інформація про доходи ОСОБА_2 за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 відсутня; ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21.11.2017 у справі №159/2882/17, якою залишено без змін ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03.08.2017 відповідно до якої за відсутності у ОСОБА_2 (боржника) доходів, коштів на рахунках у банках та фінансових установах, рухомого майна, звернено стягнення на нерухоме майно для виконання виконавчих листів; довідку ПП «Елітавтотех» від 20.03.2018 №1/2003/18 про те, що підприємство, де ОСОБА_2 як власник здійснює права щодо управління, господарської діяльності не здійснює, винагорода за період з 01.12.2011 за здійснення управлінням приватним підприємством не виплачується, а також інформацію щодо прийнятого Ковельським міськрайонним центром зайнятості рішення про відмову в наданні ОСОБА_2 статусу безробітного.
Зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції вбачається, що при винесені такої вказані документи судом не проаналізовано, наведенні позивачем підстави для звільнення від сплати судового збору, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк, залишено поза увагою суду першої інстанції.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв'язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010р. у справа «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у п.52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».
У справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 справ «Креуз проти Польщі» сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоді самій суті цього права, та має передбачати законну мету.
При цьому у контексті справедливого балансу публічних і приватних інтересів, забезпечення пропорційності обмежень доступу до суду при вирішенні питання щодо відкриття апеляційного провадження необхідно з'ясувати рівень доходів скаржника, порівняти його з розміром установленого законом судового збору й визначити, чи можливе вирішення цього питання без покладення на скаржника надмірного процесуального тягаря.
Отже, «право на суд» не є абсолютним та за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави, зокрема, шляхом встановлення помірного судового збору, в тому числі, зменшення чи звільнення від його сплати, з врахуванням майнового становища особи, який не має бути перепоною доступу до суду, у випадках, коли судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя.
Таким чином, адміністративні суди зобов'язані забезпечити доступ до суду з неухильним дотриманням вимог Закону України «Про судовий збір», у тому числі й щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що положеннями КАС України та Закону України «Про судовий збір» суду надано право вирішити питання стягнення судового збору при ухваленні судового рішення у справі.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відсутність коштів на сплату судового збору на момент подачі позову до суду не може перешкоджати доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, оскільки за умови підтвердження факту відсутності відповідних коштів для сплати судового збору законодавчо закріплено можливість відстрочення, розстрочення сплати судового збору на певний строк, або звільнення від сплати такого.
За таких обставин, враховуючи положення ст.320 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, а також те, що повернення позовної заяви не повинно створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суддя суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви, що унеможливило доступ позивача до правосуддя, а тому оскаржувана ухвала судді суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241, 308, 312, 320, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року про повернення позовної заяви у справі №803/375/18 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді М. А. Пліш
І. В. Глушко