Справа № 426/21147/18
іменем України
25 січня 2019 року , м.Сватове
Сватівський районний суд Луганської області у складі
головуючого судді Реки А.С.,
за участі секретаря судового засідання Вєдєрникової Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сватове цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2, який зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, третя особа: Петрівська сільська рада, розташована за адресою: Луганська область, Сватівський район, с. Коржове (Петрівка), площа Злагоди, буд.4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та усунення порушень права власності,
за участі позивача - ОСОБА_1,
представника третьої особи - Кірічок В.О.,-
Встановив:
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Петрівська сільська рада Сватівського району Луганської області про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та усунення порушень права власності.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 2000 року. В належному їй будинку зареєстрований її колишній чоловік ОСОБА_2, який фактично не проживає за вказаною адресою більше двох років та з яким шлюб було розірвано рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 10 січня 2005 року. Відповідач у належному ОСОБА_1 будинку фактично не проживає та не бере участі у його ремонті та утриманні, не сплачує комунальні платежі. Позивач за власний кошт підтримує будинок та подвір'я в належному стані, несе усі витрати по сплаті комунальних платежів та ремонту. При звернення до Петрівської сільської ради Сватівського району Луганської області з питання зняття з реєстрації ОСОБА_2 позивачу були надані роз'яснення про необхідність особистої присутності особи, що знімається з обліку та її паспорту для виставлення відмітки про зняття з реєстрації. Таким чином, позивач є власником зазначеного будинку, але своє право як власника вона не може реалізувати в повному обсязі у зв'язку з тим, що відповідач зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2, не є наймачем, не приймає участі в утриманні будинку. Просить суд визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку.
Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 01 листопада 2018 року було відкрито провадження по справі та призначене підготовче судове засідання, та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
28 грудня 2018 року ухвалою суду було закрите підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги, суду пояснила, що ОСОБА_2 є її колишнім чоловіком. Будинок вони з відповідачем придбали перебуваючи у шлюбі, який у 2005 році було розірвано рішенням Сватівського районного суду Луганської області, але фактично вони з колишнім чоловіком проживали разом за адресою: АДРЕСА_4 до 2015 року. В 2015 році відповідач був мобілізований до лав Збройних сил України, в 2016 році ОСОБА_2 забрав з будинку всі свої речі та з того час у вказаному будинку не проживає, комунальні послуги не сплачує, не приймає участі в утриманні домоволодіння.
Відповідач ОСОБА_2, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки до суду не повідомив.
Представник третьої особи - Петрівської сільської ради Сватівського району Луганської області Кірічок В.О., допитаний, у відповідності до вимог ст. 234 ЦПК України, як свідок, пояснив, що він є головою Петрівської сільської ради. Йому відомо, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі до 2005 року, а потім проживали разом до 2015 року. У серпні 2015 року ОСОБА_2 був мобілізований до лав Збройних сил України. Після закінчення військової служби у 2016 році відповідач ОСОБА_2 не з'явився до сільської ради та не повідомив про те, що повернувся до села, тому з 2015 року свідок не бачив, щоб ОСОБА_2 проживав за місцем реєстрації.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що є сусідкою позивача та близько 20 років знає сім'ю ОСОБА_2. Сторони проживали разом у АДРЕСА_5 навіть після розірвання шлюбу. Ій відомо, що за вказаною адресою реєстрації відповідач ОСОБА_5 не проживає з 2016 року, не надає позивачу допомоги по ремонту та утриманню будинку.
Суд, заслухавши думку позивача, представника третьої особи, пояснення свідків, проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у відповідності ЦПК України випадках.
Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Сторони з червня 1990 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 10 січня 2005 року розірвано, але фактично проживали разом до 2015 року.
У період шлюбу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі -продажу від п'ятнадцятого квітня 2000 року набуто у власність житловий будинок АДРЕСА_6. У вказаному будинку зареєстровані позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 та їх діти.
Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 10 січня 2005 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 30.06.1990 року, було розірвано (а.с.17).
Відповідно до довідки про склад сім'ї, виданої виконкомом Петрівської сільської ради Сватівського району Луганської області позивач ОСОБА_1 має наступний склад сім"ї: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6 - колишній чоловік, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7 - син, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8 - син (а.с.12).
Як вбачається з довідки, виданої Петрівською сільською радою Сватівського району Луганської області - колишній чоловік позивача ОСОБА_2 не проживає у АДРЕСА_7 з 2016 року (а.с.14).
Згідно наданих чеків терміналу ПАТ «Укрпошта» та АТ «Державний ощадний банк України» за 2018 рік, комунальні послуги за адресою АДРЕСА_8 сплачує ОСОБА_1 (а.с.18-21).
Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розподіл спільного майна подружжя не було проведено.
Таким чином, під час розгляду справи було встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_9, Сватівського району, Луганської області є спільним сумісним майном набутим подружжям у шлюбі, отже, відповідач є співвласником вказаного будинку.
Статтею 22 КпШС України, в редакції, чинній на момент набуття житлового будинку АДРЕСА_9, Сватівського району, Луганської області у власність, встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно частини другої статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Статтею 346 ЦК України врегульовані підстави припинення права власності, а саме: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам'яток культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерті власника.
На підставі вищевикладеного, судом встановлено, що будинок є спільним сумісним майном, набутим подружжям у шлюбі. Вирішуючи вимоги щодо наявності підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд вважає, що відповідач не втратив право власності на вказаний будинок, в силу вимог статей 319, 321 ЦК України.
В пункті 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
У відповідності до ст. 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод, що згідно ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, зазначені позивачем обставини про те, що відповідач був відсутнім в будинку за місцем своєї реєстрації понад два роки, не свідчать про відмову ОСОБА_2 від права власності на нерухоме майно та не є підставами для припинення права власності на нього.
Сам факт незвернення ОСОБА_2 до суду із позовом про розподіл майна подружжя не є підставою, з якою закон пов'язує (визначає) припинення права власності на спільну сумісну власність.
На підставі викладеного, суд вважає, що позовну заяву слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-80, 81, 89, 258-259, 263-268, 273 ЦПК України, ст.150 ЖК України, ст.ст. 317, 319, 321, 346, 383, 391, 405 ЦК України, суд,-
Ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_10 до ОСОБА_2, який зареєстрована за адресою: АДРЕСА_11, третя особа: Петрівська сільська рада, розташована за адресою: Луганська область, Сватівський район, с. Коржове (Петрівка), площа Злагоди, буд.4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та усунення порушень права власності - відмовити.
Копію рішення надіслати сторонам.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду безпосередньо або через Сватівський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення складено 04 лютого 2019 року.
Суддя А.С. Река