30 січня 2019 року№ 857/2403/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,
при секретарі судового засідання - Пильо І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня2018 року у справі №813/2972/18 (суддя Костецький Н.В., рішення ухвалене об 10/14 год, м.Львів, повний текст складено 4 жовтня 2018 року) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
У липні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернувся до суду із позовом до Головного управління ДФС у Львівській області(далі - ГУ, ДФС відповідно) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.05.2018 №Ф-877-23 (далі - Вимога).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права ,просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В доводах апеляційної скарги вказує, що відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VІ) особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Водночас, в ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у ФОП пільги по сплаті єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ на підставі чого і була складена Вимога.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є інвалідом ІІІ групи та перебуває на спрощеній системі оподаткування, отримує пенсію по інвалідності, що не заперечується відповідачем, тому такий звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 17.06.2014 зареєстрований як фізична особа-підприємець є платником єдиного податку та перебуває на спрощеній системі оподаткування (друга група) (а.с.10-11).
Відповідно до довідки до акту огляду Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 09.08.2016 серії 12 ААВ №5336450 позивач є інвалідом ІІІ групи (загальне захворювання). Дата чергового огляду 01.08.2019. Попередньо інвалідність позивачу була встановлена довідкою МСЕК від 03.07.2013 серії ААВ №669129 (а.с.9, 13-14).
03.05.2018 відповідачем сформовано Вимогу у якій зазначено, що станом на 30.04.2018 заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 12852,18 грн.
Не погоджуючись з вказаною Вимогою, позивач в адміністративному порядку оскаржив її до ДФС (а.с.18).
Рішенням ДФС від 21.06.2018 №8911/9/99-99-02-02-25 відмовлено в задоволенні скарги позивача, а Вимогу залишено без змін (а.с.24-26).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон №2464-VІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Стаття 1 цього Закону вказує, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VІ особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічні за змістом положення відображені у пункті 4 розділу ІІ «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953).
З огляду на викладене, необхідними умовами для застосування положень частини четвертої статті 4 Закону є отримання особою статусу пенсіонера чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. При цьому єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із статтею 12 Закону №1058-IV особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до статті 11 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах відповідно до укладеного договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) згідно із Законом.
За змістом частини першої статті 10 Закону №2464-VІ платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є, зокрема, особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з частинами другою та третьою статті 10 Закону №2464-VІ особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату).
Особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах. У такому разі вони подають до органу доходів та зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В розглядуваному випадку, враховуючи, що позивач є інвалідом ІІІ групи та перебуває на спрощеній системі оподаткування, отримує пенсію по інвалідності, що не заперечується відповідачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ФОП на підставі положень частини четвертої статті 4 Закону №2464-VІ звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Також необхідно зауважити, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач укладав договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином встановлено, що Вимога прийнята безпідставно, є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи наведені правові норми, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Головуючий суддя В. Я. Качмар
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 4 лютого 2019 року.