29 січня 2019 рокуЛьвів№ 857/3866/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина Алжиру ОСОБА_7 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року у справі №0340/1805/18 (суддя Мачульський В.В., м. Луцьк) за позовом ОСОБА_7 до управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
У вересні 2018 року ОСОБА_7 звернувся в суд з позовом до управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення від 02 квітня 2018 року про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянина Алжиру ОСОБА_7, зобов'язання відповідача повернути посвідку на тимчасове проживання в Україні серія НОМЕР_1, терміном дії до 28.02.2019.
Рішенням від 26 жовтня 2018 року Волинський окружний адміністративний суд у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_7 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі позивач вказує на протиправність рішення управління Державної міграційної служби України у Волинській області про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, оскільки таким позивача вдруге притягнуто до відповідальності за одне і те ж діяння.
Так, рішенням Яворівського районного суду Львівської області у справі №460/1078/18 від 20.03.2018 його притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України). За вчинене правопорушення позивач, сплативши штраф за вищевказаним рішенням, цілком і повністю поніс покарання, а тому позбавлення його можливості проживати та навчатися в Україні вважає порушенням принципу заборони притягнення до відповідальності або покарання за одне і теж саме діяння.
Також зауважує, що оскаржене рішення повинно було прийматися керівником або його заступником, а не головним спеціалістом відділу у справах іноземців або осіб без громадянства.
Крім того, вважає, що суб'єктом владних повноважень у тексті спірного рішення не зазначено, яка саме з перелічених підстав для скасування посвідки мала місце у спірних правовідносинах, а також що дане рішення прийняте не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Представник відповідача подала відзив на апеляційну скаргу, в якому обґрунтовує правомірність оскарженого відповідачем рішення суду першої інстанції та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що 19.10.2016 громадянин Алжиру ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до УДМСУ у Волинській області із заявою про видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні, додавши пакет необхідних документів (а.с.33-34).
03.11.2016 УДМСУ у Волинській області видало громадянину Алжиру ОСОБА_7 посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_1, терміном дії до 31.08.2017 (а.с.45). В подальшому термін дії посвідки було неодноразово продовжено, зокрема, до 28.02.2019 (а.с.57-72).
21.03.2018 Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби звернувся до УДМСУ у Волинській області із клопотанням про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Алжиру ОСОБА_7, у зв'язку із притягненням його за рішенням суду до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 204-1 КУпАП "Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України", з метою унеможливлення та припинення зловживання правовим статусом іноземця, який прибув на тимчасове проживання, а також враховуючи, що нелегальна міграція є однією з потенційних загроз національним інтересам і безпеці державного кордону України (а.с.73-74).
Крім того, 28.03.2018 управління Служби безпеки України у Волинській області звернулося до УДМСУ у Волинській області з листом №54/5/1064 щодо скасування тимчасових посвідок на проживання громадянам Алжиру (в т. ч. позивачу), оскільки їх дії загрожують національній безпеці України (а.с.78).
02.04.2018 УДМСУ у Волинській області прийняло рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Алжиру ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.45-46,79-82).
Не погодившись із вказаним вище рішенням та вважаючи його протиправним, позивач оскаржив його до суду.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, керувався тим, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон №3773-VI).
Відповідно до п.18 ч.1 ст.1 Закону №3773-VI посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Згідно із ч.13 ст. 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.
Пунктом 4 частини першої статті 5-1 Закону № 3773-VI визначено, що строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить: у випадку, визначеному ч.13 ст.4 цього Закону, - період навчання, який зазначається в документі, що підтверджує факт навчання в Україні.
Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251 (з наступними змінами та доповненнями, чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення; далі - Порядок № 251), цей Порядок визначає механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання.
Згідно із п.п. 4 п.19 Порядку № 251 посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі, зокрема, коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
При цьому, відповідно до ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» №964-IV від 19.06.2003 (зі змінами та доповненнями) національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується, зокрема, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах прикордонної діяльності, міграційної політики.
За змістом статті 7 Закону № 964-IV на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві, у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України є нелегальна міграція.
Відповідно до абз. 12 ст. 4 Закону № 964-IV суб'єктами забезпечення національної безпеки є: Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України.
Основні функції та завдання Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України визначені відповідно Законом України «Про Державну прикордонну службу України» №661-IV від 03.04.2003 (зі змінами та доповненнями), Законом України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 №2229-ХІІ.
Відтак, системний аналіз норм вказаних вище законів свідчить про те, що нелегальна міграція (до якої, на думку суду, необхідно віднести випадки спроби незаконного перетинання державного кордону України) є одним із основних реальних та потенційних загроз національній безпеці України у сфері безпеки державного кордону України, а органи Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України є у межах своїх повноважень суб'єктами забезпечення національної безпеки України та наділені правом подання відповідних звернень, зокрема, до органів Держаної міграційної служби.
А тому, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що дії іноземця у вигляді вчинення спроби незаконного перетинання державного кордону України, за які він притягнутий в судовому порядку до адміністративної відповідальності, можна вважати такими, що загрожують національній безпеці та є в розумінні підпункту 4 пункту 19 Порядку № 251 підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання.
Також колегія суддів зазначає, що в оскаржуваному рішенні чітко зазначено підставу скасування посвідки, а саме - п.4 п.19 Порядку №251. Щодо зазначення конкретних обставин, які стали підставою для такого скасування, то вимоги щодо наявності таких відсутні як у Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 28.03.2012 №251, так і в Інструкції з діловодства в апараті Державної міграційної служби України, затвердженої наказом від 12.11.2014 №320 Державної міграційної служби.
При вирішенні даного спору суд також врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.06.2018 у справі №825/1340/16, відповідно до якої подання про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, підготовлене Службою безпеки України в межах компетенції, визначеної Законом №2229-ХІІ, за умови встановленої судом загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України з боку іноземця, за відсутності обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, є підставою для прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства України, а також висновків Верховного Суду та встановлених обставин справи, суд дійшов правильного висновку про правомірність оскаржуваного рішення УДМСУ у Волинській області про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні від 02.04.2018, прийнятого на підставі клопотання Мостиського прикордонного загону від 21.03.2018 та листа УСБУ у Волинській області від 28.03.2018, у зв'язку із вчиненням позивачем дій, які потенційно загрожують національній безпеці у сфері безпеки державного кордону України, зокрема, адміністративного правопорушення у вигляді спроби незаконного перетину державного кордону України у складі групи осіб, за яке позивач притягнутий до адміністративної відповідальності згідно із постановою Яворівського районного суду Львівської області від 20.03.2018 у справі №460/1078/18.
До того ж, суд першої інстанції також врахував, що посвідка на тимчасове проживання серії НОМЕР_1, терміном дії до 28.02.2019 була видана позивачу 21.11.2017 УДМСУ у Волинській області на підставі частини тринадцятої статті 4 Закону №3773-VI, у зв'язку із прибуттям позивача в Україну з метою навчання в СНУ ім. Лесі Українки.
Проте, станом на день звернення до суду позивач наказом СНУ ім. Лесі Українки від 02.04.2018 № 78-С "По студентському складу" був відрахований зі складу студентів 5 курсу групи Англ-5.1М факультету іноземної філології, у зв'язку із чим строк дії вказаної посвідки фактично закінчився.
Колегія суддів вважає також безпідставним покликання апелянта на те, що рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні від 02.04.2018 прийняте неповноважною особою, оскільки таке підготував та підписав головний спеціаліст відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМСУ у Волинській області ОСОБА_2, а затвердив - заступник начальника УДМСУ у Волинській області ОСОБА_3, що відповідає вимогам пункту 2.16 посадової інструкції головного спеціаліста відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМСУ у Волинській області від 27.03.2017 (а.с. 88-92) та вимогам пунктів 3.2, 4.3, 4.6, 4.9, 9.1 наказу УДМСУ у Волинській області від 06.02.2018 №13 "Про розподіл обов'язків між начальником Управління, першим заступником начальника Управління та заступником начальника Управління - начальником відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області" (а.с.93-96).
Крім того, форма рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні на момент прийняття такого рішення щодо ОСОБА_7 не була передбачена жодним нормативно-правовим актом. Рішення приймалося у довільній формі, однак з дотриманням вимог Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на остійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.
Відтак, колегія суддів вважає, що у позивача відсутні підстави стверджувати про порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення.
Необґрунтованими є, на переконання колегії суддів, твердження апелянта про те, що він двічі поніс покарання за вчинення адміністративного правопорушення, а саме - сплатив штраф та був позбавлений посвідки на тимчасове проживання.
Адже за вчинене адміністративне правопорушення апелянт поніс покарання відповідно до санкції ст. 204-1 КУпАП, а скасування посвідки на тимчасове проживання - це правовий наслідок, який є результатом притягнення його до адміністративної відповідальності.
Наведені обставини справи та проаналізовані норми законодавства спростовують доводи апеляційної скарги позивача про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 229, 243, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу громадянина Алжиру ОСОБА_7 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року в справі №0340/1805/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 04.02.2019.