31 січня 2019 рокуЛьвів№ 857/3523/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Гром І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року (суддя першої інстанції Брильовський Р.М., м. Львів, повний текст складено 11.10.2018),
07 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької міської ради (далі - УПСЗН Дрогобицької МР) про визнання протиправними дій, зобов'язання поновити право на 75-відсоткову знижку по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива без обмежень норм споживання, та без урахування середньомісячного сукупного доходу сім'ї, виконавши для цього всі необхідні дії в межах його повноважень та здійснивши відшкодування витрат, з дати обмеження норм споживання з 01.10.2014 і довічно.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року відмовлено в задоволенні позову.
Із таким судовим рішенням не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати його та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. В обгунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що оскільки йому вже були встановлена законодавством України для ветеранів війни, - учасникам бойових дій, пільга у розмірі 75% безтермінова від загальної нормами споживання, з оплати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами), та він нею користувався до 01.10.2014, то у відповідача були відсутні правові підставі обмежувати норму пільги, у зв'язку із внесенням змін до чинного законодавства, так як позивачу були встановлені дані пільги безтерміново.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу та просив відмовити у її задоволенні.
Апелянт у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити її з підстав, що у ній наведені.
Представник відповідача Маковецька М.Р. у судовому засіданні заперечила щодо доводів апеляційної скарги та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій відповідно до посвідчення від 25 січня 1999 року серії НОМЕР_1 виданим Львівським обласним військовим комісаріатом, яке є безтермінове та дійсне на всій території України та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
З 01.10.2014 надання пільг, які були встановлені законодавством України для ветеранів війни, - учасників бойових дій, було змінено позивачу, а саме - були зменшені норми споживання комунальних пільг у зв'язку із змінами у законодавстві, про що його не було повідомлено.
У червні 2018 року позивач звернувся із заявою до УПСЗН Дрогобицької МР про повернення пільг у розмірі 75% від загальної норми споживання.
Листом №1435 від 27.06.2018 УПСЗН Дрогобицької МР повідомило позивачу, що він числиться в Єдиному державному автоматизованому реєстрі пільговиків, як учасник бойових дій, проте йому не можуть повернути на пільги у розмірі 75% від загальної норми споживання, у зв'язку із змінами у законодавстві, а саме: прийняття постанови КМУ «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» від 06.08.2014 № 409 (із змінами та доповненнями від 27.04.2018).
Вважаючи дії УПСЗН Дрогобицької МР щодо обмеження норм споживання пільг протиправними, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач довів правомірність вчинених дій.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповівдно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до положень пунктів 4-6 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги: 75-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю); 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю. Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 75-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім'ю); 75-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» встановлено соціальні нормативи, в межах яких держава надає громадянам пільги або субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком: за наявності газової плити та газового водонагрівача - 10,5 куб. метрів на одну особу на місяць; для користування послугами з централізованого водовідведення - 4 куб метри на одну особу на місяць; 70 кВтг на місяць на сім'ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт-г на місяць на кожного іншого члена сім'ї (домогосподарства), але не більш як 190 кВт-г на місяць.
З урахуванням положень зазначеної постанови Кабінету Міністрів України відповідач дійшов висновку, що вона є основним нормативно-правовим актом, яким установлено соціальну норму житла та соціальні нормативи, в межах яких держава надає громадянам пільги на оплату житлово-комунальних послуг.
Колегія суддів зазначає, що положення пунктів 4-6 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є чинними, у даній статті закону не передбачено можливість Кабінетом Міністрів України встановлювати обмеження зазначених пільг, що передбачені Законом.
Враховуючи наведене, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що положення зазначеної постанови Уряду є обов'язковими для застосування у даних спірних правовідносинах.
Крім того, помилковим є посилання суду першої інстанції на висновки колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, викладені постанові від 20 березня 2018 року у справі №826/12439/16, оскільки у даній постанові спірні правовідносини стосувались пільг, передбачених для учасників війни, тобто положень статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», отже це джерело неє ревалентним у спірних правовідносинах.
Отже, підставними є покликання апелянта на неправомірність дій відповідача щодо обмеження його права на 75-відсоткову знижку по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива без обмежень норм споживання.
Що стосується позовних вимог про відновлення порушеного права позивача з 01.10.2014 слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених норм права вбачається, що початком строку звернення до суду є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи те, що пільги щодо комунальних послуг є періодичними (щомісячними), то про порушення своїх прав, позивач повинен був дізнатись в кінці кожного місяця під час отримання платіжок про оплату комунальних послуг.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 07.08.2018, що підтверджується відбитком поштового штемпеля відділення зв'язку на конверті.
Вимогами частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Тобто, звертаючись до суду 07.08.2018 з даним адміністративним позовом, ОСОБА_1 подав його з пропущенням встановленого законом шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, не подавши при цьому заяви про поновлення пропущеного строку.
Враховуючи наведене, оскільки позивачем не було подано заяви про поновлення пропущеного строку та не надано суду доказів на підтвердження обставин, які б об'єктивно перешкоджали поданню позову та свідчили б про поважність причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду з 01 жовтня 2014 року по 06 лютого 2018 року.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02 червня 2016 року встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23 лютого 2006 року суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Круз проти Польщі» виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Згідно п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, та приймаючи до уваги те, що доводи апеляційної скарги є частково суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення позовних вимог ОСОБА_1 з 07 лютого 2018 року.
А тому, в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про задоволення позовних вимог.
В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року підлягає скасуванню з залишенням без розгляду позовних вимог з 01 жовтня 2014 року по 06 лютого 2018 року.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року у справі №1340/3605/18 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Залишити без розгляду позовні вимоги з 01 жовтня 2014 року по 06 лютого 2018 року.
Визнати протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької міської ради щодо обмеження пільг ОСОБА_1 , передбачених пнктами 4, 5, 6 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 07 лютого 2018 року.
Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької міської ради поновити з 07 лютого 2018 року наданняя пільг ОСОБА_1 , передбачених пнктами 4, 5, 6 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О.О. Большакова
Судді І.В. Глушко
В.Я. Макарик
Повний текст складено 04 лютого 2019 року.