30 січня 2019 року№ 857/16/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Мікули О.І., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання - Пильо І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2018 року у справі №0940/2274/18 (суддя Кафарський В.В., м.Івано-Франківськ) за його позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Богородчанської районної державної адміністрації Пронь Оксани Дмитрівни та державного реєстратора прав на нерухоме майно Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області Костей Руслана Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Глибівська сільська рада Богородчанського району Івано-Франківської області, про визнання протиправними та скасування рішень, -
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Богородчанської районної державної адміністрації Пронь О.Д. (далі - Державний реєстратор-1) та державного реєстратора прав на нерухоме майно Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області Костей Р.В. (далі - Державний реєстратор-2) в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора-1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.11.2018 №44030077 (далі - Рішення-1);
визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора-2 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 14.11.2018 №44039308 (далі - Рішення-2).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погодившись із постановленою ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить таку скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В доводах апеляційної скарги наводячи окремі обставини справи вказує, що підставою звернення до суду з позовом стали протиправні дії відповідачів при прийнятті ними оскаржуваних Рішення-1 та Рішення-2, що полягали у невиконанні ними обов'язку щодо перевірки документів поданих Глибівською сільською радою Богородчаснького району Івано-Франківської області (далі - Сільська рада) для реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0847 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1 (далі - Земельна ділянка) на предмет відповідності їх вимогам законодавства, невикористання Державним реєстратором-1 відомостей Державного земельного кадастру, недотримання вимог пункту 5 «Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», частини другої статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідачі та третя особа відзиву на апеляційну скаргу не подали, в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому у відповідності до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності осіб, які не з'явились/
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_1 спрямований на відновлення його порушеного права щодо спірної Земельної ділянки, перехід права власності на яку до Сільської ради відбувся за наслідками прийнятого Рішення-1. Тому спірні відносини є приватноправовими та не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.
Зі змісту позову видно, що позивач з метою реєстрації права власності на Земельну ділянку, спадкоємцем якої він, як вважає, є після своєї матері звернувся до Державного реєстратора-2 із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за наслідками розгляду якої останнім прийнято Рішення-2, яке мотивовано тим, що право власності на Земельну ділянку уже зареєстровано за іншим суб'єктом - Сільською радою на підставі Рішення-1, що прийняте Держаним реєстратором-1, у якому зазначено, що підставою виникнення права власності на спірну Земельну ділянку стало рішення органу місцевого самоврядування «Про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок в комунальну власність» серія та номер:223-20/2017, виданий 26.10.2018, видавник Сільська рада (а.с.7-18).
ОСОБА_1 у позові зазначає, що оскільки Сільська рада не здійснювала державної реєстрації Земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, тому Державний реєстратор-1 не вправі був Рішенням-1 здійснювати державну реєстрацію речових прав на цю Земельну ділянку за третьою особою.
Відповідно до підпунктів 3, 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтям 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі у випадку, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Положеннями пункту 1 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно пунктом 2 частини першої цієї ж статті публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Вказаний висновок у подібній категорії справ висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року №11-354апп18.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Зважаючи на те, що внаслідок прийняття Рішення-1, яке потягло за собою прийняття Рішення-2, позивач не реалізував свого наміру здійснити державну реєстрацію права власності на Земельну ділянку, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності у вказаному спорі приватноправового інтересу, пов'язаного із врегулюванням питання права власності на Земельну ділянку, яке на думку позивача безпідставно виникло у Сільської ради.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року №11-377апп18 дійшла висновку, що розгляд позовних вимог особи (яка не була заявником щодо реєстраційних дій) до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність розгляду вказаної позовної заяви за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги вище наведених процесуальних норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. Я. Качмар
судді О. І. Мікула
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 4 лютого 2019 року.