іменем України
04 лютого 2019 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/3176/18
Головуючий у першій інстанції - Коваленко А. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/172/19
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.
сторони: позивач - ОСОБА_2,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство»,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 листопада 2018 року (місце ухвалення - м. Прилуки, дата складання повного тексту рішення - 15.11.2018) у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати,
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати. В обґрунтування позову посилається, що з липня 2010 працювала на підприємстві на посаді майстра, звільнена з роботи за угодою сторін 10.08.2018. На день звільнення відповідачем не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 38 календарних днів, та компенсацію заборгованості за час затримки заробітної плати при звільненні за період з 10.08.2018 по 18.09.2018. Просить стягнути із ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» на свою користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 31571,14 грн, компенсації за невикористану щорічну відпустку у сумі 20511,26 грн, а всього на загальну суму 52082,40 грн, та судовий збір.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 13.11.2018 позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати - задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 18891, 95 грн. Стягнуто з ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» на користь держави 704, 80 грн судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що компенсацію відпустки позивачу слід обраховувати з 35 календарних днів, що становить 18891,95 грн, та не підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 31571,14 грн, оскільки останнім робочим днем позивача був 09.08.2018, звільнено з 10.08.2018, враховано, що в день звільнення позивач не працював, даних про отримання відповідачем претензій з вимогою провести остаточний розрахунок при звільненні позивачем не надано, крім того враховано, що 09.08.2018 відповідач звернувся з заявою про крадіжку ТМЦ, які належали підприємству, що унеможливило проведення підприємством виплат спірних сум.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати частково рішення Прилуцького міськрайонного суду від 13.11.2018, і ухвалити нове, яким в позові відмовити в повному обсязі, та стягнути з ОСОБА_2 судовий збір.
За доводами скарги оскаржуване рішення суду в частині задоволених вимог є незаконним і необґрунтованим, неповно встановлені обставини справи, які мають значення для справи, неправильно оцінені та досліджені докази у справі.
Заявник у скарзі посилається на те, що судом помилково прийнято до уваги неналежний доказ, наданий позивачем, «Положення про відпустки працівникам «ТОВ Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» за умови праці та за особливий характер роботи», на підставі якого неправильно розраховано кількість днів невикористаної відпустки, що підлягає компенсації.
Незаконність та необґрунтованість рішення місцевого суду заявник обґрунтовує реальним перевищенням наданої кількості днів використаної відпустки (217 днів замість 195 днів), а тому права на компенсацію невикористаної відпустки позивач не має.
В іншій частині рішення місцевого суду не оскаржується, тому не є предметом перегляду суду апеляційної інстанції.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що згідно наказу № 2-к від 01.07.2010 ОСОБА_2 прийнято на роботу заступника директора в якості начальника ВТЛ з 01.07.2010, згідно контракту, з випробувальним терміном 3 місяці, з виплатою заробітної плати згідно штатного розпису (а.с.7).
Відповідно до наказу В.о. директора ТОВ «Прилуцьке Хлібоприймальне підприємство» від 20.08.2018 №1-в «Про надзвичайні обставини», зобов»язано по підприємству виплатити заробітну плату всім працівникам за фактично відпрацьований час в період з 01.08.2018 по 10.08.2018 в розмірі мінімальної заробітної плати (а.с. 27).
Згідно з додатку до вказаного вище наказу, зобов»язано відновити особові картки працівників та бухгалтерські звіти, що дають можливість вирахувати кількість днів невикористаної відпустки та суму компенсації (а.с. 28).
З наказу № 5-к від 30.08.2018 «Про звільнення» вбачається, що відповідно до ст. 36 п. 1 КЗпП України звільнено ОСОБА_2 із посади заступника директора з якості за угодою сторін з 10.08.2018 (а.с. 12).
07.09.2018 ОСОБА_2 зверталась з письмовою претензією до В.о. директора ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» Кислої О.А., в якій просила у зв»язку зі звільненням з роботи провести остаточний розрахунок при звільненні та сплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, виплатити грошову компенсацію за всі дні не використаної щорічної відпустки (а.с. 13), проте матерали справи не містять даних про вручення вимоги відповідачу.
Згідно з повідомлення ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» від 04.09.2018, ОСОБА_2, як працівника підприємства було повідомлено про видачу їй дублікату трудової книжки та проведення відповідних розрахунків у зв»язку із звільненням з роботи (а.с. 30).
Відповідно до індивідуальної відомості про застраховану особу виданої Пенсійним фондом України, доходи ОСОБА_2 під час роботи в ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство», становить за серпень 2017 року - 13750 грн, вересень 2017 року - 13877,98 грн, жовтень 2017 -13813,99 грн, листопад 2017 - 15055,99 грн, грудень 2017 -13876,86 грн, січень 2018 - 13876,86 грн, лютий 2018 -13876,86 грн, березень 2018 -14067,06 грн, квітень 2018 - 13942,06 грн, травень 2018 -13942,06 грн, червень 2018 -14449,78 грн, липень 2018 -36549,76 грн, всього 191079, 26 грн (а.с. 17).
З особової картки працівника та наказів ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» вбачається, що ОСОБА_2 надавалися відпустки за період з 01.07.2010 по 10.08.2018 в загальній кількості 217 календарних дні, оригінал якої досліджувався в суді першої інстанції (а.с. 16).
Відповідно до положення про відпустки працівникам ТОВ «Прилуцьке ХПП» за умовами праці та особливий характер роботи від 01.07.2010, тривалість основної відпустки працівника на посаді заступника директора становить 24 календарних дні, тривалість додаткової відпустки 7 календарних днів (а.с. 44).
Згідно з розрахунку заборгованості наданого позивачем її середньоденна заробітна плата за останній календарний рік за час роботи на ТОВ «Прилуцьке ХПП» складає 539, 77 грн, компенсація відпустки за 38 календарних днів 20511, 26 грн, компенсація затримки при звільненні 31571,14 грн (а.с.17).
Відповідно до акту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №25-03-023/0649 від 25.09.2018, за наслідками проведеної управлінням держпраці у Чернігівській області перевірки ТОВ «Прилуцьке ХПП», у вказаному акті не містяться відомості про виявлені порушення (а.с. 31-32).
Матеріали справи містять витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань з якого вбачається, що ТОВ «Прилуцьке ХПП» звернулося з заявою про те, що 09.08.2018 невідомі особи з території ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» здійснили крадіжку ТМЦ, які належать підприємству (а.с. 43).
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що компенсацію відпустки позивачу слід обраховувати з 35 календарних днів, що становить 18891,95 грн, та не підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 31571,14 грн, оскільки останнім робочим днем позивача був 09.08.2018, звільнено з 10.08.2018, враховано, що в день звільнення позивач не працював, даних про отримання претензій відповідачем з вимогою провести остаточний розрахунок при звільненні позивачем не надано, крім того враховано, що 09.08.2018 відповідач звернувся з заявою про крадіжку ТМЦ, які належали підприємству, що унеможливило проведення підприємством виплат спірних сум.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з"ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.
Положеннями ст. 74 КЗпП України передбачено, що поняття щорічна відпустка визначається як основна та додаткова відпустки із збереженням на їх період місця роботи і заробітної плати.
Встановлено, що згідно положення про відпустки працівникам ТОВ «Прилуцьке ХПП» за умовами праці та особливий характер роботи від 01.07.2010, тривалість основної відпустки працівника на посаді заступника директора становить 24 календарних дні, тривалість додаткової відпустки 7 календарних днів (а.с. 44).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП України вона може бути стягнута на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги, що судом помилково прийнято до уваги неналежний доказ, наданий позивачем, «Положення про відпустки працівникам «ТОВ Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» за умови праці та за особливий характер роботи», на підставі якого неправильно розраховано кількість днів невикористаної відпустки, що підлягає компенсації. Відповідачем не надано на спростування вказаного документа оригіналів колективного або трудового договорів, якими було визначено іншу тривалість щорічної відпустки позивача, проте зазначене Положення затверджене директором ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» та головою Ради трудового колективу ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство», що підтверджує узгодження питання про надання додаткових щорічних відпусток.
З врахуванням наведеного, є необґрунтованими доводи апеляційної скарги про перевищення наданої кількості днів використаної відпустки (217 днів замість 195 днів), у зв»язку з чим права на компенсацію невикористаної відпустки позивач не має.
Так, ОСОБА_4 пропрацювала на підприємстві 8 років 1 місяць 9 днів, має 252 календарні дні відпустки. За період з 01.07.2010 ( призначення на посаду) по 10.08.2018 (звільнення) ОСОБА_2 використала відпустки в загальній кількості 217 календарних дні. Отже, невикористана основна та додаткова відпустка за відпрацьований період становить 35 календарних дні.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Обґрунтовуючи рішення слід враховувати вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на порушення судом під час дослідження доказів судом першої інстанції, є необґрунтованими, оскільки питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, як це передбачено ч. 2 ст. 80 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції, з врахуванням вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З врахуванням наведеного апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» залишити без задоволення.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Повне судове рішення складено 04.02.2019.
Головуючий Судді: