копія
28 січня 2019 року Справа № 160/9800/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.12.2018 р. ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якій просить:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 починаючи з 01 жовтня 2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії та здійснити виплату заборгованості за час затримки виплати починаючи з 01 вересня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем неправомірно зупинено виплату пенсії від 01.10.2018 року та примушено до реєстрації як внутрішньо переміщеної особи є незаконним, адже виїзд на постійне місце проживання в смт. Просяна Покровського району Дніпропетровської області позивачем вчинено з власної волі, без примусу та підстав негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та інше, як це передбачено ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/9800/18 передана судді Віхровій В.С.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2018 р. позовна заява прийнята до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
Згідно з ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Враховуючи положення ч.4 вказаної статі, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи № 160/9800/18 у спрощеному провадженні.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
11.01.2019 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області заперечує проти адміністративного позову, оскільки позивачу було зупинено виплату пенсії на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", якою затверджено "Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування", згідно п.п.3 та п.п.5 п. 12 якого зазначено, що соціальні виплати припиняються у разі отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат та отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, національної поліції, ДМС, Дерфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Також, до відзиву додано клопотання про розгляд даної справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (п.2 вимог відзиву), яке задоволенню не підлягає з огляду на положення п. 2 ч. 6 ст. 262 КАС України.
23.01.2019 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду на вимогу суду надійшли матеріали пенсійної справи ОСОБА_1.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
ОСОБА_1 є пенсіонером за віком з 11.12.1974 р., що підтверджується копією пенсійного посвідчення від 17.07.1991 р., виданого Міністерством соціального забезпечення УРСР.
З 01.10.2018 р. виплату пенсії за віком ОСОБА_1 припинено.
19.10.2018 р. позивач звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області з питань причин припинення виплати їй пенсії.
25.10.2018 р. на адресу ОСОБА_1 направлено відповідь Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області №649/02.34-21 в якій зазначається, що останнім місцем проживання позивача є Донецька область тому є необхідні підстави для взяття на облік його як внутрішньо переміщеної особи. А також зазначено, що продовження виплати пенсії можливе за умови отримання довідки внутрішньо переміщеної особи та за результатом розгляду Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення Покровської районної державної адміністрації.
Разом з тим, позивач вказує, що ніколи не перебувала на обліку як внутрішньо переміщена особа та не отримувала соціальних виплат.
Проте судом встановлено, що згідно довідки №6336000035 позивач з 24.11.2014 р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як внутрішньо переміщена особа.
Станом на час розгляду даної справи довідка є чинною.
З 01.01.2017 р. позивач перебуває на обліку в управлінні згідно електронної пенсійної справи, яка за її заявою переведена з управління Пенсійного фонду України в Коломаці, Коломацького району м. Харкова до управління Пенсійного фонду України в Покровському районі у зв'язку зі зміною місця проживання з АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що статус позивача підпадає під дію Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (надалі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Статтею 5 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 року, яка Україною підписана, встановлено, що вона розповсюджує дію угоди на пенсійне забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угоди.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Частиною 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - Конвенція) визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні " реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження.
Також і за приписами рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, встановлено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того де проживає особа, якій призначена пенсія.
З 22.11.2014 р. набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб " від 20.10.2014 № 1706-VII (надалі - Закон №1706), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Зокрема, відповідно до ст.7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312).
Як вказує позивач в позовній заяві, починаючи з 01 жовтня 2018 року пенсійні виплати вона не отримувала.
Зазначений факт відповідачем не спростовувався.
Згідно з частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Матеріали пенсійної справи підстав припинення пенсії не містять, відповідні рішення комісій також відсутні.
Припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії у таких спосіб, відповідач порушив право позивача на отримання гарантованого державою пенсійного забезпечення.. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
У відповідності до частини 1, частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 затверджені Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (зі змінами згідно Постанови КМУ № 335 від 25.04.2018 р.).
Відповідно до п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.
Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась повинна бути їй сплачена.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 245 КАС України, є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача поновити та виплатити позивачеві пенсію за віком, є дотриманням судом принципу справедливого суду.
Як встановлено судом, пенсійні виплати припинено з 01.10.2018 р., відтак їх поновлення має бути саме з цієї дати. Натомість позивач відповідно до позовних вимог просить суд поновити виплату пенсії з 01.09.2018 р., що в даному випадку, суперечить встановленим обставинам справи.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.
За наведених обставин у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню з коригуванням дати, з якої відповідача зобов'язано поновити пенсійні виплати.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, стягненню з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати у розмірі 704,80 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № 1/248 від 19.12.2018 р.
Керуючись ст.ст. 77, 90, 139, 241-246, 255, 263, 371 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про оскарження дій суб'єкта владних повноважень щодо здійснення пенсійних виплат, - задовольнити частково;
Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд.26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 починаючи з 01.10.2018 р.;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії та здійснити виплату заборгованості за час затримки виплати починаючи з 01.10.2018 р;
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) В.С. Віхрова
Рішення не набрало законної сили 28.01.19
Суддя В.С. Віхрова
З оригіналом згідно
Помічник судді Ю.Ю. Ковтун