Справа № 201/31/19
Провадження № 1-кс/201/250/2019
30 січня 2019 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого слідчого судді ОСОБА_1 , із секретарем судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши за участю представника заявника адвоката ОСОБА_3 , заявника ОСОБА_4 , потерпілого ОСОБА_5 , його представника адвоката ОСОБА_6 , за прокурора ОСОБА_7 , слідчого ОСОБА_8 у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпрі клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_9 про закриття кримінального провадження
Адвокат ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_9 звернувся до суду з клопотанням про закриття кримінального провадження у зв'язку з закінченням строків досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру.
В обґрунтування клопотання зазначив, що у провадженні Соборного ВП Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали досудового розслідування за декількома заявами ОСОБА_5 і його батька ОСОБА_4 (від 19.04.2014 року до Жовтневого РВ м. Дніпропетровська, 13.06.2014 року до прокуратури Жовтневого району м. Дніпропетровська, від 10.03.2015 року до Ленінського РВ м.Запоріжжя, 10.07.2017 року до Соборного ВП м. Дніпра) відносно ОСОБА_9 за ч.2 ст. 125 та ч. 1 ст. 121 КК України, які об'єднані в одне провадження за№ 12016040650004857 від 18.11.2016 року.
Захисник зазначає у скарзі, що обставини, які зазначені органами досудового розслідування у матеріалах кримінального провадження № 12016040650004857 являються хибними та суперечать матеріалам первинного кримінального провадження № 12013040650000463 від 26.01.2013 року, яке було внесене до ЄРДР відразу у день подій 26.01.2013 року.
Також зазначив, що вперше відомості за зустрічною заявою ОСОБА_5 були внесені до ЄРДР 19.04.2014 року, які у подальшому були об'єднані в провадження за №1201604065000485 від 18.11.2016 року.
Станом на теперішній час кримінальне провадження № 12016040650004857 від 18.11.2016 року досі перебуває на стадії досудового розслідування, рішень про його закриття чи направлення до суду не прийнято.
Зазначив, що ухвалами слідчих суддів від 29.01.2018 року по справі № 201/461/18, від 08.06.2018 року по справі № 201/5165/18. від 01.08.2018 року по справі № 201/7653/18, від 23.10.2018 року по справі № 201/10577/18, від 23.10.2018 року по справі № 201/11318/18 встановлено, що ОСОБА_9 є таким, що не набув процесуального статусу підозрюваного, а також те, що твердження сторони обвинувачення про його неявки за викликами та про переховування від слідства та суду не відповідають дійсності.
Враховуючи те, що з моменту внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_5 спливло більше, ніж 18 місяців, та те, що у встановленому КПК України порядку ОСОБА_9 про підозру не повідомлено і він є таким, що не набув процесуального статусу підозрюваного, просив винести ухвалу про закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 9 ст. 284 КПК України.
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_10 клопотання підтримав з підстав у ньому викладених, надав суду письмовий виступ в судових дебатах
Прокурор ОСОБА_11 в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував посилаючись на його безпідставність та необгрунтованність.
Слідчий ОСОБА_8 в судовому засіданні просила винести рішення згідно діючого законодавства.
Потерпілий ОСОБА_5 та заявник ОСОБА_4 проти задоволення клопотання заперечували посилаючись на його безпідставність та необгрунтованність.
Представник потерпілого адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні проти проти задоволення клопотання заперечував посилаючись на його безпідставність та необгрунтованність. Надав суду письмові тези виступу в дебатах. Пояснив суду, що ОСОБА_9 є підозрюваним у даному кримінальному провадженні, оскільки повідомлення про підозру не скасовано до цього часу. Пояснив також, що якщо навіть припустити, що ОСОБА_9 не є підозрюваним, то його права жодним чином не порушуються та не обмежуються даним кримінальним провадженням, та що на нього не розповсюджується дія частини 9 статті 284 КПК України, оскільки вона набрала чинності лише 15.03.2018 року і не може бути застосована до кримінальних проваджень, які було внесено до ЄРДР до цього часу.
Слідчий суддя, вислухавши учасників процесу, дослідивши надані докази та матеріали кримінального провадження № 12016040650004857 від 18.11.2016 року приходить до наступного.
Судом встановлено, що в провадженні слідчого Соборного ВП Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 перебуває кримінальне провадження № 12016040650004857 від 18.11.2016 року відомості по якому внесено до ЄРДР за декількома заявами ОСОБА_5 , ОСОБА_4 (від 19.04.2014 року до Жовтневого РВ м. Дніпропетровська, 13.06.2014 року до прокуратури Жовтневого району м.Дніпропетровська, 10.03.2015 року до Ленінського РВ м. Запоріжжя, 10.07.2017 року, до Соборного ВП м. Дніпра) відносно ОСОБА_9 за ч.2 ст.125 та ч.1 ст.121 КК України, які об'єднані в одне провадження за № 12016040650004857 від 18.11.2016 року.
Згідно з наданого слідчим разом з матеріалами кримінального провадження № 12016040650004857 (т.1 а.с.1,2) витягу з ЄРДР №1 - ОСОБА_4 10.03.2015 року звернувся до Ленінського РВ запорізького міського управління з заявою про спричинення його сину ОСОБА_5 тілесних ушкоджень. 18.11.2016 року дані відомості було внесено до ЄРДР за ознаками правопорушення передбаченого ч.1.ст.121 КК України.
Згідно з наданого слідчим разом з матеріалами кримінального провадження № 12016040650004857 (т.1 а.с.1,2) витягу з ЄРДР №2 - 13.06.2014 року ОСОБА_5 звернувся з заявою про спричинення йому тілесних ушкоджень і 18.11.2016 року ці відомості було внесено до ЄРДР з правовою кваліфікацією за ч.1 ст.125 КК України.
Згідно з наданого слідчим разом з матеріалами кримінального провадження № 12016040650004857 (т.1 а.с.1,2) витягу з ЄРДР №3 - 18.04.2014 року ОСОБА_5 звернувся з заявою про спричинення йому тілесних ушкоджень і 18.11.2016 року ці відомості було внесено до ЄРДР з правовою кваліфікацією за ч.1 ст.125 КК України.
Згідно постанови прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області ОСОБА_12 від 18.11.2016 на виконання ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду ОСОБА_13 , було виділено із кримінального провадження № 12013040650000463 від 26.01.2013 року матеріали досудового розслідування в три окремі кримінальні провадження : № 12016040650004857 від 18.11.2016, № 12016040650004858 від 18.11.2016, № 12016040650004859 від 18.11.2016
На час розгляду судом клопотання, кримінальне провадження № 12016040650004857 від 18.11.2016 року перебуває на стадії досудового розслідування, рішень про його закриття чи направлення до суду не прийнято.
Встановлено, що 29 травня 2017 року слідчою Соборного ВП ОСОБА_14 з приводу подій 26.01.2013 року було складено підозру за ч.2 ст. 125 КК України відносно ОСОБА_9
16.11.2017 року слідчим було змінено підозру відносно ОСОБА_9 на ч.1 ст.121 КК України.
30.05.2017 року слідчою ОСОБА_14 винесено постанову про оголошення розшуку підозрюваного ОСОБА_9 , досудове розслідування було зупинено.
18.08.2017 року досудове розслідування кримінального провадження відновлювалось для об'єднання матеріалів та зупинялось постановою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_12 з тих же підстав, що і в постанові від 30.05.2017 року.
Ухвалою від 21.09.2017 року по справі № 201/13313/17 слідча суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_15 скасувала постанову прокурора ОСОБА_12 від 18.08.2017 року про зупинення досудового розслідування, зазначивши при цьому, що оскільки рішення про повідомлення ОСОБА_9 та оголошення його у розшук приймалися слідчим у один і той самий день (30.05.2017 року), а в матеріалах справи відсутні докази проведення будь-яких слідчих або процесуальних дій, спрямованих на встановлення місцезнаходження ОСОБА_9 та його розшуку, що є необхідною умовою для зупинення досудового розслідування з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України (тобто з підстав переховування підозрюваного), таке зупинення є незаконним.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_16 від 08.11.2017 року по справі № 201/16210/17 було скасовано постанову прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_12 від 18.10.2017 року про зупинення досудового розслідування.
Ухвалою слідчої судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_15 від 08.12.2017 року по справі № 201/17635/17 було скасовано постанову про зупинення досудового розслідування від 16.11.2017 року. У вказаній ухвалі зазначено, що неодноразово попередніми ухвалами слідчих суддів Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська скасовувалися постанови слідчого або прокурора про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016040650004857 від 18.11.2016 року, у яких зазначалось про необхідність вжиття всіх необхідних заходів, в тому числі слідчих та процесуальних дій, після відновлення досудового розслідування для встановлення місцезнаходження ОСОБА_9 та обставин, які б свідчили про умисні дії останнього щодо переховування від органу досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, що є для прокурора або слідчого обов'язковою умовою для прийняття рішення про зупинення досудового розслідування.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 29.01.2018 року по справі № 201/461/18 було скасовано постанову про зупинення досудового розслідування від 05.01.2018 року. В мотивувальній частині даної ухвали було зазначено, у тому числі наступне: «…З аналізу вищевикладених вимог КПК України вбачається, що зупинення досудового розслідування на підставі п.2 ч.1 ст.280 КПК України допускається лише після повідомлення особі про підозру та за умови оголошення цієї особи вже після набуття статусу підозрюваного у розшук.
Водночас, для оголошення особи у розшук за ст. 281 КПК України повинна існувати сукупність таких обставин як: набуття особою статусу підозрюваного, відсутність інформації щодо місцезнаходження підозрюваного чи перебування його за межами України, здійснення належного повідомлення підозрюваного про необхідність явки до прокурора чи слідчого, декілька (дві або більше) неявок підозрюваного без поважних, причин на такі виклики.
При цьому, навіть за наявності вищевказаних обставин, слідчий зобовязаний виконати усі можливі та необхідні слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, в тому числі і для здійснення розшуку підозрюваного, і лише потім зупиняти досудове розслідування на підставі п.2 ч.1 ст.280 КПК України.»
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий суддя - це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належать здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно ч. 1 ст. 283 КПК України особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування» № 2548-У111 від 18.09.2018 року, який набрав чинності 04.11.2018 року, статтю 284 КПК України було доповнено новою частиною 9.
Так. згідно вказаної ч. 9 ст. 284 КПК України, якщо закінчилися строки досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру, встановлені частиною першою статті 219 цього Кодексу, слідчий суддя може винести ухвалу про закриття кримінального провадження за клопотанням іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника.
Жодних обмежень щодо зворотної дії в часі та застосування до справ вказаний Закон на думку суду не має. Відповідно до ч. 1 ст. 219 КПК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 219 КПК України строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину становить вісімнадцять місяців.
Вказана редакція ч. 1 ст. 219 КПК України була внесена Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України. Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який набрав чинності 15.12.2017 року.
Відповідно до пункту 4 § 2 розділу 4 вказаного Закону України № 2147-УШ від 03.10.2017 року, підпункти 11-27, 45 пункту 7 § 1 цього розділу вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін.
Водночас, статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують, або скасовують відповідальність особи.
Оскільки розумне обмеження строків досудового розслідування спрямоване на забезпечення права особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, яке гарантоване Законами України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та закінчення таких строків досудового розслідування є підставою для закриття кримінального провадження, що безумовно покращує становище особи та скасовує її відповідальність, оновлені положення статті 219 КПК України на думку суду мають зворотню дію у часі незважаючи на будь-які обмеження, зазначені у пункті 4 § 2 розділу 4 вказаного Закону У країни № 2147-УІІІ від 03.10.2017 року, оскільки зворотня дія закону, що покращує становище особи передбачено безпосередньо Конституцією України - Основним Законом України.
Згідно статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Це зобов'язує суди при розгляді конкретних справ керуватись насамперед нормами Конституції України. Відповідні роз'яснення наведені у тому числі у Пленумі Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».
Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до ст.5 КПК України, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення ухвалюється згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Тобто в зазначених законодавчих нормах наявна правова колізія, яка має вирішуватися на користь заявника. Інший підхід суперечитиме вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо «передбачуваності» правової норми (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» (Malone v. United Kingdom), від 2 серпня 1984 року, пункт 67, рішення у справі «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56). Аналогічна позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005.
Слід зазначити, що у частині 6 статті 9 КПК України закладений принцип вирішення всіх колізій відповідно до загальних засад кримінального провадження, разом з тим, Європейський суд неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права. Адже, це є гарантією визнання правомірності чи неправомірності дій як державних службовців, так і окремих громадян (рішення у справах «Рябих проти Росії», заява від 2003 р., №52854/99, п.52; «Савінський проти України», заява від 28.02.2006, №6965/02, п.23).
Такий підхід випливає також із змісту рішення Європейського суду з прав людини, постановленого 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», у якому суд зазначив, що відповідальність за порушення встановленого порядку не може наступати, якщо зазначений порядок не було достатньо чітко встановлено внутрішнім законодавством. Суд констатував, що за браком чітких та передбачуваних законів, що встановлюють певні правила, покарання осіб за порушення неіснуючого порядку суперечить ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності. Вказане ЄСПЛ, зокрема висловлює у рішеннях «Єлоєв проти України» від 6 листопада 2008 року, «Фельдман проти України» від 8 квітня 2010 року, «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, тощо.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, з вимогою, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого питання, порушує вимогу «якості закону». В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосовувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Також суд бере до уваги, що у відповідності до ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Як вбачається зі ст.8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У відповідності до ст.10 КПК України, ст.14 Конвенції, не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками. Таким чином, відповідно до послідовної прецедентної практики Європейського Суду, не повинно існувати відмінності у поводженні з особами, які перебувають в аналогічній, або подібній ситуаціях. Подібне розходження в поводженні є дискримінаційним, якщо воно не має об'єктивного і розумного виправдання, іншими словами, якщо це ставлення не переслідує законну мету або якщо відсутнє розумне ставлення пропорційності між застосованими засобами та метою, яку потрібно досягти.
Поняття дискримінації в значенні статті 14 Конвенції також включає справи, в яких до особи або групи ставляться за відсутності належного обґрунтування менш сприятливо, ніж до інших, навіть якщо більш сприятливе поводження не вимагається Конвенцією (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства", §82, Рішення Великої палати Європейського Суду у справі" Валліанатос і інші проти Греції "(Vallianatos and Others v. Greece), скарги N 29381/09 і 32684/09, § 76, ECHR 2013 (витяги), і рішення Великої палати Європейського Суду у справі "Біао проти Данії" (Biao v. Denmark), скарга N 38590/10, § 90, ECHR 2016).
За таких умов, застосування ч.1 ст.219 КПК України в редакції від 03.10.2017 лише до осіб або груп, інтересів яких стосуються кримінальні провадження, по яким відомості внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін, та не застосування цієї норми до інших, матиме ознаки дискримінації в розумінні Конвенції, що є неприпустимим.
Крім того, частиною 1 ст.28 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Згідно ч.2 ст.113 КПК України будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Вчасне не проведення необхідних слідчих та процесуальних дій суттєво порушує фундаментальний визначений КПК України принцип розумності строків, метою якого є захист осіб від надмірного затягування процесу.
Цей принцип прямо впливає з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення на справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Україна, яка ратифікувала цю конвенцію в 1997 році, взяла на себе обов'язок гарантувати права та свободи, закріплені розділом І цієї Конвенції, усім тим, хто перебуває під її юрисдикцією. Сюди ж належить і право на доступ до правосуддя в частині розумності строків кримінальних процедур.
Згідно практики Європейського суду перебіг строків досудового розслідування розпочинається з моменту висунення обвинувачення в широкому розумінні цих слів. Тобто сюди включається не лише арешт, вручення повідомлення про підозру, а й «інші дії, що мають на увазі схожі твердження» (справа «Екле проти ФРН», 1982).
Слідчий суддя, дослідивши матеріали кримінального провадження №12016040650004857 від 18.11.2016 року приходить до висновку про те, що у встановленому КПК України порядку ОСОБА_9 про підозру не повідомлено і він є таким, що не набув процесуального статусу підозрюваного. Крім того, дані обставини встановлені в ухвалах суду від 29.01.2018 року по справі №201/461/18, від 08.06.2018 року по справі № 201/5165/18, від 01.08.2018 року по справі № 201/7653/18, від 23.10.2018 року по справі № 201/10577/18. від 23.10.2018 року по справі № 201/11318/18.
Доказів зворотного чи нових доказів, які б підтверджували належне повідомлення ОСОБА_9 про підозру і набуття ним статусу підозрюваного слідчим та прокурором суду не надано.
Враховуючи те, що відомості за вказаними подіями за заявою ОСОБА_5 були вперше внесені до ЄРДР 19.04.2014 року за № 12014040650001244 (що в подальшому 18.11.2016 року було об'єднане у кримінальне провадження під № 12016040650004857), а також те, що станом на теперішній час орган досудового розслідування до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності не звернувся, передбачений ч. 1 ст. 219 КПК України 18-місячний строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру сплив, суд приходить до висновку про те, що клопотання адвоката ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_9 про закриття кримінального провадження підлягає задоволенню, а провадження - закриттю слідчим суддею в порядку, передбаченому ч. 9 ст. 284 КПК України.
Твердження прокурора про належне повідомлення ОСОБА_9 про підозру та про набуття ним процесуального статусу підозрюваного, а також посилання на процесуальний статус підозрюваного у процесуальних документах слідчого та прокурора слідчий суддя оцінює критично, оскільки вказані твердження є хибними та спростовуються дослідженими матеріалами кримінального провадження та висновками слідчих суддів в ухвалах, винесених за результатами розгляду скарг та клопотань в рамках даного кримінального провадження.
Натомість відповідно до ст.42 КПК, а також згідно з практикою Європейського суду з прав людини (п.46 рішення від 27.02.80 у справі «Deweer v. Belgium») особа повинна набути статус підозрюваного виключно у передбаченому законом порядку, з дотриманням установленої законом процедури (в тому числі компетентним суб'єктом). Інакше вона не може вважатися такою, що набула процесуального статусу підозрюваного у межах кримінального провадження.
Письмове повідомлення про підозру не може набути в процесуальному аспекті якості дійсності, реальності тільки внаслідок створення, складання та погодження його певними уповноваженими суб'єктами кримінального процесу. Отже, сам факт складання тексту повідомлення про підозру без його безпосереднього вручення відповідною особою не може бути розцінений як виконання нею усього комплексу дій, що охоплюють поняття «здійснити повідомлення про підозру».
Оцінюючи критично, у сукупності з іншими доводами та фактичними обставинами справи доводи представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 в частині того, що на його думку ОСОБА_9 є підозрюваним у даному кримінальному провадженні, оскільки повідомлення про підозру не скасовано до цього часу, суд приходить до висновку про їх необгрунтованність, оскільки відносно цієї особи слідчим винесено підозру, але не вручено їй у встановленому КПК України порядку, що підтверджується дослідженими у судовому засіданні матеріалами кримінального провадження №12016040650004857 від 18.11.2016 року.
Оцінюючи критично, у сукупності з іншими доводами та фактичними обставинами справи доводи представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 в частині того, що на його думку права ОСОБА_9 жодним чином не порушуються та не обмежуються даним кримінальним провадженням, суд приходить до висновку про їх необгрунтованність, оскільки відносно цієї особи слідчим вчиняються первні дії, а саме в його помешканні проведено обшуки, відносно нього слідчим винесено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, що, також, підтверджується дослідженими у судовому засіданні матеріалами кримінального провадження №12016040650004857 від 18.11.2016 року.
Оцінюючи критично, у сукупності з іншими доводами та фактичними обставинами справи доводи представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 в частині того, що на його думку на ОСОБА_9 не розповсюджується дія частини 9 статті 284 КПК України, оскільки вона набрала чинності лише 15.03.2018 року і не може бути застосована до кримінальних проваджень, які було внесено до ЄРДР до цього часу суд приходить до висновку про їх необгрунтованність оскільки, застосування ч.1 ст.219 КПК України в редакції від 03.10.2017 лише до осіб, або груп, інтересів яких стосуються кримінальні провадження, по яким відомості внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін, та не застосування цієї норми до інших, на думку суду, матиме ознаки дискримінації в розумінні Конвенції, що є неприпустимим.
Оцінюючи критично, у сукупності з іншими доводами та фактичними обставинами справи доводи захисника ОСОБА_3 в частині однобокості, на його думку, досудового слідства та недоведенності винності ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення викладеного у складеній слідчим підозрі, суд приходить до висновку про те, що дані доводи є передчасними, оскільки доведенність винності особи у вчиненні кримінального правопорушення є завданням наступного етапу кримінального провадження і не є предметом дослідження при вирішенні даного клопотання.
Таким чином, суд приходить до висновку про обгрунтованність клопотання та необхідність закриття кримінального провадження на підставі ч. 9 ст. 284 КПК України.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 8, 58 Конституції У країни, статтями 219, 284 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання адвоката ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_9 про закриття кримінального провадження № 12016040650004857 від 18.11.2016 року у зв'язку з закінченням строків досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру, що встановлені ч. 1 ст. 219 КПК України - задовольнити.
Кримінальне провадження № 12016040650004857 від 18.11.2016 року - закрити на підставі ч.9 ст.284 КПК України.
Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий: слідчий суддя ОСОБА_1