21 січня 2019 року № 320/6734/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Обухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Обухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області у проведенні перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року;
- зобов'язати Обухівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області провести ОСОБА_1 з 01.10.2017 перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, є інвалідом ІІ групи та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Так, позивач пояснює, що в 1986 році через військкомат був призваний на військові збори та приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 06.08.1986-31.10.1986 у складі військової частини № 34003. Позивач стверджує, що відповідно до положень статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" він має право на перерахунок пенсії в п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, тому звернувся до відповідача з відповідною заявою, але останній протиправно відмовив йому у цьому, чим позбавив передбачених законом гарантій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача, в письмовому відзиві поданому до суду, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову, з тих підстав, що перерахунок пенсії відповідно до статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачений тільки особам, які отримали інвалідність під час проходження дійсної строкової служби. Разом з тим, строкову військову службу у період, який міг бути підставою для перерахунку пенсії, позивач не проходив, у зв'язку з чим не набув права на отримання пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Позивачем було подано відповідь на відзив, в якому останній, зокрема, зазначає, що не згоден з позицією відповідача висловленою у відзиві на позов, оскільки його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, як військовослужбовця, підтверджується наданими до заяви документами. Просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України та особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченням від 29.05.2012 серії НОМЕР_1 .
Згідно з вкладкою № НОМЕР_2 до вказаного посвідчення, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до відомостей, які місяться у воєнному квитку серії НОМЕР_3 та архівній довідці Міністерства оборони України від 26.10.2011 №59572, позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 06.08.1986 (наказ №90) по 31.10.1986 (наказ №175) у складі військової частини №34003 та отримав подяку за зразкове виконання військового обов'язку (від 28.09.1986, підписана командиром військової частини №34003 підполковником Горенчуком).
Позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюваннями, пов'язаними з виконанням службових обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії КИО-І №0415101 від 28.05.2012.
Позивач має статус інваліда війни другої групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 03.07.2012 Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, що дає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.
Як пенсіонер, якому пенсія призначена відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач, 14.11.2018, звернувся до відповідача із заявою (вх.№144/К-04) про здійснення йому перерахунку пенсії відповідно до статті 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій".
За результатами розгляду заяви, відповідачем, листом від 28.11.2018 №144/К-04, відмовлено у перерахунку пенсії, з посиланням на те, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в період проходження військових зборів, тобто не під час проходження строкової військової служби, тому права на проведення перерахунку пенсії відповідно до статті 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", він немає.
На думку позивача, Обухівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, відмовляючи йому у перерахунку пенсії, діяло всупереч нормам чинного законодавства, чим порушило його права та інтереси, що стало підставою для звернення з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до вимог частини 1 статті 59 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що пенсії військовослужбовцям призначаються з їх грошового забезпечення згідно з цим Законом та іншими законодавчими актами. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається відповідно до статті 51 цього Закону.
Згідно з вимогами частини 2 статті 59 Закону №796-XII військовослужбовцям пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за їх бажанням можуть призначатися на умовах і в порядку, визначених законодавством України для осіб, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків) або відповідно до статті 54 цього Закону.
Частиною 3 статті 59 Закону №796-XII визначено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.
Таким чином, частиною 3 статті 59 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.10.2017, визначено лише одну категорію осіб, які мали право на обчислення пенсії з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а саме: особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" статтю 59 Закону №796-ХІІ викладено в наступній редакції: "Пенсії військовослужбовцям призначаються з їх грошового забезпечення згідно з цим Законом та іншими законодавчими актами. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається відповідно до статті 51 цього Закону.
Військовослужбовцям пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї за їх бажанням можуть призначатися на умовах і в порядку, визначених законодавством для осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), або відповідно до статті 54 цього Закону.
Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року".
Закон №2148-VIII в частині внесених змін згідно Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності 01.10.2017.
Тобто, Законом №2148-VIII розширено перелік категорій осіб, які мають право на отримання пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, а саме: 1) особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань; 2) особи, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби.
Отже, виходячи з аналізу вказаних правових норм, вбачається, що з 01.10.2017 право на перерахунок пенсії по інвалідності на підставі статті 59 Закону №796-ХІІ з розрахунку п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, мають особи наступної категорії:
- особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань;
- особи, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби.
Статтею 10 Закону №796-ХІІ передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до примітки до вказаної статті до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Отже, в розумінні вказаної статті військовозобов'язані, призвані на військові збори для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є військовослужбовцями та прирівнюються до осіб, які перебувають на дійсній строковій військовій службі.
Судом встановлено, що позивач був призваний на військові збори та приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 06.08.1986 по 31.10.1986 у складі військової частини № 34003. Місце дислокації військової частини - с. Оране Іванківського району Київської області.
Даний факт підтверджений архівною довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 26.10.2011 №59572, подякою командира в/ч № 34003 підполковника Горенчука від 28.09.1986 та записами у військовому квитку серії НОМЕР_3 .
А тому той факт, що позивач був призваний на військові збори та приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 06.08.1986 по 31.10.1986 у складі військової частини № 34003, не спростовує, а підтверджує факту призову позивача як військовозобов'язаного для участі у ліквідації аварії на ЧАЕС.
У період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок».
Відповідно до статей 5, 6 цього Закону (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року № 3535-X) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
За правилами статей 7-9 цього Закону військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", який набрав чинності з 12.05.1992.
Відповідно до частини 9 статті 1 цього Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Усі військовослужбовці мають відповідні військові звання, користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, виконують обов'язки громадян України, передбачені Конституцією України.
Права й обов'язки військовослужбовців, які випливають з умов військової служби, визначені Законами України, військовими статутами, інструкціями, положеннями, а також наказами командирів і начальників.
Військовослужбовці перебувають на державному утриманні (грошовому і натуральному продовольчому забезпеченні).
За правилами частини 1 статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 № 1934-XII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників ЗС України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Зазначене вище кореспондується зі статтею 10 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що громадяни із числа військовослужбовців, призваних на військові збори у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні з іншими військовослужбовцями.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 01 березня 2016 року у справі № 21-1887а15.
За наведених обставин, беручи до уваги той факт, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, будучи військовослужбовцем, призваним на військові збори, до нього застосовуються положення частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій".
Згідно з нормами частини 3 статті 59 Зaкoну Укрaїни «Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи» пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням осіб, які брaли учaсть у ліквідaції нaслідків Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII встановлено, що мінімальна зарплата на 01.01.2018 складає 3723,00 грн.
Відповідно до частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" основний розмір пенсії позивача має скласти 5х3723,00 = 18615,00 грн.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що ч. 3 ст. 59 Зaкoну Укрaїни «Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи» передбачено право на призначення та виплату пенсії особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, в тому числі військовослужбовцям, а не виключно військовослужбовцям строкової служби, як помилково вважає відповідач.
Суд звертає увагу, що аналогічна правова позиція викладена Київським апеляційним адміністративним судом у судових рішеннях від 26.09.2018 у справі 810/1681/18, від 06.09.2018 у справі №825/2155/18, від 06.09.2018 у справі 825/1888/18, від 14.08.2018 у справі 823/1495/18, від 26.07.2018 у справі 823/1331/18, від 24.07.2018 у справі №823/1407/18, від 11.07.2018 у справі 823/519/18, від 15.05.2018 у справі 823/517/18.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії з 01.10.2017, суд зважає на наступне.
Пунктом 9.1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, передбачено, що за бажанням осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, що кореспондується із статтею 59 Закону.
Отже, обчислення категорії пенсій, яка є предметом даного адміністративного позову, здійснюється за умови волевиявлення особи на її обчислення у п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати.
Одночасно з цим, судом встановлено, що заява позивача про перерахунок його пенсії у п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, подана до відповідача 14.11.2018.
Отже, право на перерахунок своєї пенсії у відповідності до статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у позивача з'явилось лише 14.11.2018.
За таких обставин, позовна вимога у частині здійснення перерахунку пенсії підлягає задоволенню саме з 14.11.2018.
Так, згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже, оскільки відмова відповідача у здійсненні перерахунку пенсії, викладена у листі відповідача від 28.11.2018 №144/К-04, стосується прав конкретної особи, вказане рішення є індивідуальним актом та підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування.
При цьому, неправильне словесне вираження позивачем способу захисту порушеного права не є підставою для відмови в його захисті, оскільки правомірність вимог позивача підтверджується матеріалами справи, а відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява № 20390/07).
З урахуванням цього, позовні вимоги в частині оскарження відмови відповідача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , викладеного в листі від 28.11.2018 №144/К-04.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести з 01 жовтня 2017 року перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувана відмова відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 14 листопада 2018 року,- з моменту звернення.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимогу про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
За приписами пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Обухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 як учаснику ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, обчисленої з п'ятикратного розміру заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, викладену у листі від 28.11.2018 № 144/К-04.
Зобов'язати Обухівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч.3 ст.59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 14 листопада 2018 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.