30 січня 2019 року № 320/6517/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., за участю секретаря судового засідання Масловської К.І.,
представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника відповідача: Лопохи К.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4
доГоловного управління ДФС у Київській області
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_4 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, у якому просить суд :
1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.11.2018 №0019351303;
2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.11.2018 №0019361303;
3) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.11.2018 №0019371303;
4) визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу від 07.11.2018 №0019341303;
5) визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.11.2018 №0019331303;
6) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 07.11.2018 №0019381303.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні рішення податкового органу є протиправним, оскільки відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки про завищення податкового кредиту, сформованого за результатами фінансово-господарських операцій з придбання і списання пального та заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб.
Позивач зазначає, що пальне, за рахунок якого було сформовано податковий кредит, було використане у господарській діяльності ФОП ОСОБА_4, а саме, при наданні послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом. З урахуванням викладеного позивач вважає, що контролюючий орган не мав правових підстав для відмови у визнанні податкового кредиту.
Позивач також зазначає, що контролюючий орган дійшов безпідставних висновків про наявність у нього найманих працівників, з якими не були укладені трудові угоди, позаяк зазначені особи у нього не працювали.
Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що під час перевірки контролюючим органом було встановлено, що ФОП ОСОБА_4 здійснювалось списання пального, використання якого у господарській діяльності не підтверджується первинним документами.
З урахуванням викладеного відповідач вважає, що пальне, списане в охоплений перевіркою період, було використане на цілі, що не пов'язані з господарською діяльністю ФОП ОСОБА_4, у зв'язку з чим контролюючим органом обґрунтовано було не визнано права позивача на податковий кредит.
Відповідач також зазначає, що порівнявши відомості про найманих працівників позивача з відомостями, що зазначені у товарно-транспортних накладних, які складались за наслідками виконання позивачем на замовлення інших осіб послуг з перевезення, контролюючим органом було встановлено, що у період з 01.01.2015 по 31.12.2017 позивач використовував працю найманих працівників ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, трудові відносини з якими не були оформлені у встановлений законом спосіб.
За викладених обставин контролюючий орган вважає правильним визначення позивачеві грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, сплати ЄСВ та штрафних санкцій.
ІІІ. Процесуальні дії суду у справі
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі №320/6517/18 та призначено її до розгляду у судовому засіданні.
У судовому засіданні 30.01.2019 проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений 04.02.2019.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
У період з 12.02.2018 по 23.02.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 за період діяльності з 01.01.2015 по 31.12.2017.
Результати перевірки оформлені актом від 08.10.2018 №858/10-36-13-03/НОМЕР_1 (т.1, а.с. 17-47).
Перевіряючи питання повноти нарахування, достовірності та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб з найманих працівників, контролюючий орган виявив, що у період з 01.01.2015 по 31.12.2017 позивач використовував працю найманих працівників ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, трудові відносини з якими не були оформлені у встановлений законом спосіб, зокрема, шляхом укладення трудових угод та повідомлення органу фіскальної служби.
Таких висновків контролюючий орган дійшов співставивши надані до перевірки трудові договори з відомостями, що зазначені у товарно-транспортних накладних, які складались за наслідками виконання позивачем на замовлення інших осіб послуг з перевезення.
Зазначеним чином контролюючий орган виявив, що в охоплений перевіркою період фізичні особи ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 без укладення трудових договорів з позивачем виконували функції водія в операціях з поставки позивачем послуг з перевезення вантажів третім особам.
Крім того контролюючим органом було встановлено, що позивач в охоплений перевіркою період включив до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 187923,81 грн. за операціями з придбання пального у ТОВ ВТФ «Авіас», ТОВ «Євро Світ Оіл», факт оплати якого під час перевірки не був підтверджений розрахунковими та платіжними документами.
З урахуванням викладеного контролюючий орган в акті перевірки зазначає про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на 188185,00 грн. унаслідок їх безпідставного зменшення на суму документально непідтвердженого податкового кредиту.
Зазначені обставини слугували підставою для висновку про порушення позивачем:
- статті 24 Кодексу законів про працю в частині використання праці без належного оформлення трудових відносин з водіями ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10;
- підпункту 163.1.1 пункту 163 статті 163, пункту 164.1, підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176, пункту 177.7 статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого занижений податок на доходи фізичних осіб на суму 8031,56 грн.;
- пункт 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 02.12.2010 за №111/26556, та підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України в частині не включення до податкових розрахунків за період з першого по четвертий квартал 2015 року, перший, другий четвертий квартал 2016 року, з першого по четвертий квартал 2017 року сум доходу, нарахованого на користь фізичних осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10;
- пункту 1 частини 1 статті 7, частини 5, частини 8 та 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 12265,60 грн.;
- пункту 187.1 статті 187, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку із заниженням податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 в сумі 188185,00 грн., у тому числі за 2015 рік в сумі 115650,00 грн., за 2016 рік в сумі 72526,00 грн.
На підставі висновків Акта перевірки, відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Головним управлінням ДФС у Київській області прийнята спірні податкові повідомлення-рішення:
- від 07.11.2018 №0019351303, яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 16996,28 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 8031,56 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5891,58 грн., пеня - 3073,14 грн. (т.1, а.с. 146);
- від 07.11.2018 №0019361303, яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1496,56 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 699,93 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 511,23 грн., пеня - 285,40 грн. (т.1, а.с. 147);
- від 07.11.2018 №0019371303, яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 235231,25 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 188185,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 47046,25 грн. (т.1, а.с. 149);
- від 07.11.2018 №0019381303, яким позивачеві визначено штраф у розмірі 510,00 грн. (т.1, а.с. 151).
Крім того, за наслідками перевірки контролюючим органом виставлено позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-0019341303, якою контролюючий орган вимагає сплатити недоїмку з ЄСВ у розмірі 12265,60 грн. (т.1, а.с. 148),
Також контролюючим органом прийняте рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.11.2018 №0019331303 на суму штрафних санкцій у розмірі 6132,80 грн. (т.1, а.с. 150).
Не погоджуючись з вказаними рішенням, позивач звернувся до суду.
V. Норми права, які застосував суд
За епізодом податкових правопорушень, на підставі яких позивачеві визначені грошові зобов'язання з податку на додану вартість.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За епізодом податкових правопорушень, на підставі яких позивачеві визначені грошові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб і похідні від цього зобов'язання з єдиного соціального внеску.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (КЗпП України).
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Базою оподаткування, відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Під загальним оподатковуваним доходом згідно цього ж пункту розуміється будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Відповідно до пункту 177.7 статті 177 Податкового кодексу України фізична особа - підприємець вважається податковим агентом працівника - фізичної особи, яка перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи щодо будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Підпунктами «а-б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України передбачено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці - фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
VI. Оцінка суду
За епізодом податкових правопорушень, на підставі яких позивачеві визначені грошові зобов'язання з податку на додану вартість.
Умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності, та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.
Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту, за рахунок якого утворюється від'ємне значення ПДВ, що підлягає відшкодуванню платнику податків з бюджету.
Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій з ТОВ ВТФ «Авіас», ТОВ «Євро Світ Оіл», за наслідками яких позивач сформував спірну суму податкового кредиту, а також з'ясовуючи зв'язок придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю, судом встановлене наступне.
11 червня 2012 року між ТОВ ВТФ «Авіас» (постачальник) та ФОП ОСОБА_4 був укладений договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками, у порядку та на умовах якого постачальник зобов'язувався поставити замовнику паливно-мастильні матеріали та паливні картки, на яких воно обліковується, організовувати та забезпечувати відпуск ПММ замовнику або довіреній особі замовника на підставі паливних карток, а замовник зобов'язувався приймати та оплачувати надані постачальником паливні картки та ПММ (т.1, а.с. 214-216).
Дослідивши зміст договору від 11.06.2012, судом встановлено, що відпуск ПММ передбачає заправку автотранспорту замовника ПММ на автозаправних станціях постачальника за умови надання паливної картки, на якій обліковується кількість ПММ, попередньо оплаченого замовником.
Судом також встановлено, що 31.03.2015 між ТОВ «Євро Світ Оіл» (продавець) та ФОП ОСОБА_4 був укладений договір за №31-033/15, у порядку та на умовах якого продавець зобов'язувався за замовленням покупця, за умови підтвердження оплатою, поставляти та передавати через мережу АЗС у власність покупця смарт-картки та нафтопродукти в асортименті, а покупець зобов'язується приймати товар на АЗС та оплачувати його.
Таким чином, умовами обох договорів передбачено, що поставка нафтопродуктів (ПММ) здійснюється через мережу АЗС безпосередньо у бак транспортного засобу за умови пред'явлення картки, що слугує підставою для обліку пального та його вартості.
Судом встановлено, що в охоплений перевіркою період позивачем було здійснено заправку власного вантажного автомобільного транспорту пальним на загальну суму 1227063,71 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача (т.1, а.с. 152-208).
За фактом оплати пального, відпущеного через мережу АЗС, ТОВ ВТФ «Авіас», ТОВ «Євро Світ Оіл» було складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні на загальну суму 1218759,60 грн., у тому числі ПДВ 203126,64 грн., що підтверджується реєстрами отриманих податкових накладних (т.2, а.с. 206-239, 250, т.3, а.с. 1).
Судом встановлено, що на підставі податкових накладних, складених та зареєстрованих ТОВ ВТФ «Авіас», ТОВ «Євро Світ Оіл» у Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач відніс до податкового кредиту ПДВ у розмірі 203126,64 грн., сплачений ТОВ ВТФ «Авіас», ТОВ «Євро Світ Оіл» у складі вартості товарів, що підтверджується додатками 5 до податкових декларацій з ПДВ за 2015-2016 роки (т.1, а.с. 27-62).
Матеріалами справи підтверджується, що податковий кредит за результатами здійснених господарських операцій з ТОВ ВТФ «Авіас», ТОВ «Євро Світ Оіл», був сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства, обсяг яких є достатнім для висновку про те, що рух товарів дійсно мав місце.
Контролюючий орган ні в Акті перевірки, ні під час розгляду справи у суді не ставив під сумнів реальність фінансово-господарських операцій ФОП ОСОБА_4 з ТОВ ВТФ «Авіас», ТОВ «Євро Світ Оіл».
Зокрема, відповідач під час розгляду справи не заперечував, що первинні бухгалтерські документи, якими позивач та його контрагенти супроводжували виконання спірних фінансово-господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, дозволяють беззаперечно встановити зміст та обсяги господарських операцій та ідентифікувати осіб, які були їх учасниками та відповідальні за їх здійснення.
Під час перевірки відповідачем не досліджувались докази, які б свідчили, що надані до перевірки первинні бухгалтерські документи були підписані неуповноваженими особами або підроблені, як-то висновків почеркознавчих експертиз; зафіксованих у будь-якій формі пояснень посадових осіб ТОВ ВТФ «Авіас», ТОВ «Євро Світ Оіл», у яких останні заперечували б факт складання первинних документів чи свою причетність до господарської діяльності очолюваних (контролюваних) ними підприємств.
Відповідач також не ставив під сумнів та не заперечував наявності у ТОВ ВТФ «Авіас», ТОВ «Євро Світ Оіл» спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних правочинів і формування позивачем спірних сум податкових вигод.
Фактично, висновок контролюючого органу про відсутність у позивача права на податковий кредит повністю ґрунтується доводах про використання пального, придбаного у ТОВ ВТФ «Авіас», ТОВ «Євро Світ Оіл», у операціях, що не пов'язані з виготовлення товарів та послуг, позаяк позивачем до перевірки не надано документу, на підставі якого відбувалось списання пального, а також розпорядчого документу про затвердження форми первинного бухгалтерського документа для списання пального.
З приводу зв'язку придбаного пального з господарською діяльністю позивача, суд зазначає наступне.
Як вбачається з Акта перевірки, у періоді який перевірявся, основним видом діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт.
У судовому засіданні судом встановлено, що ФОП ОСОБА_4 надає послуги з внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Судом встановлено, що позивачеві на праві приватної власності належать вантажні сідлові тягачі Renault HR385, Renault Premium 400, Renault Premium, Mercedes-Benz 1835, напівпричіп/рефрижератор Trailer S383 ELIA, Kaiser S380, H&WHWTCAB-1878, Rolfo S3363FR.
Позивачем орендується гаражні приміщення загальною площею 102,5 кв.м. та автомобільна стоянка на 5 місць.
Наведені обставини визнаються контролюючим органом.
Як вбачається з матеріалів справи, в охоплений перевіркою період позивач на підставі договорів про надання транспортних послуг з ТОВ «АСАТ», ТОВ «Інтерфом», ТОВ «Пан Логістик», ТОВ «Рем Транс», ДП «ФМ ложи стик Дніпро» та іншими систематично здійснював перевезення вантажів автомобільним транспортом, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями товарно-транспортними накладними (т.1, а.с. 218-250, т.2, а.с. 1-104).
Викладене свідчить про очевидний зв'язок витрат позивача на придбання пального з господарською діяльністю позивача.
Щодо зауважень контролюючого органу з приводу ненадання позивачем до перевірки документа, на підставі якого здійснювалось списання пального, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_4 у періоді, що перевірявся, перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, був платником єдиного податку ІІІ групи.
Підпунктом 296.1.2 пункту 296.1 статті 296 Податкового кодексу України передбачено, що платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які є платниками податку на додану вартість, ведуть облік доходів та витрат за формою та в порядку, що встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів такі платники єдиного податку подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги.
Форму книги обліку доходів і порядок її ведення затверджено наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 579, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 07.07.2015 за № 800/27245.
Відповідно до пункту 6 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат для платників єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість, платник податку заносить до Книги відомості в такому порядку:
- у розділі I «Доходи»:
1) у графі 1 зазначається дата запису;
2) у графах 2-7 відображається дохід від провадження господарської діяльності, що оподатковується за ставкою, визначеною підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 глави 1 розділу XIV Кодексу, без податку на додану вартість;
3) у графі 2 зазначається отримана сума коштів за продані товари, виконані роботи, надані послуги протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (окремо в готівковій та безготівковій), матеріальній або нематеріальній формі;
4) у графі 3 вказується сума повернутих коштів за продані товари, виконані роботи, надані послуги та/або передплати;
5) у графі 4 зазначається скоригована сума доходу за продані товари, виконані роботи, надані послуги на суму повернутих коштів за продані товари, виконані роботи, надані послуги та розраховується як різниця граф 2 і 3;
6) у графі 5 вказується вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), наданих платнику податку згідно з договорами дарування та іншими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику податку на відповідальне зберігання і використання таким платником;
7) у графі 6 відображається сума кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності;
8) у графі 7 відображається загальна сума доходу як сума граф 4, 5 і 6;
9) у графах 8 і 9 відображаються вид та сума доходу, що оподатковується за ставкою 15 % відповідно до підпунктів 1, 3, 4 пункту 293.4 статті 293 глави 1 розділу XIV Кодексу;
- у розділі II «Витрати»:
1) у графі 1 зазначається дата запису;
2) у графах 2 і 3 відображаються витрати, пов'язані з придбанням товарів (робіт, послуг) без податку на додану вартість, у тому числі суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які не відшкодовуються платникам податку; транспортно-заготівельні витрати; інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням товарів (робіт, послуг) і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях;
3) у графі 4 відображається сума витрат на оплату праці у разі використання праці найманих осіб;
4) у графі 5 відображається сума сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
5) у графі 6 зазначається сума інших витрат, які понесені у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку, зокрема витрат на зв'язок, сплату орендних та комунальних платежів тощо;
6) у графі 7 відображається загальна сума витрат на провадження господарської діяльності як сума граф 3, 4, 5 і 6.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які є платниками єдиного податку третьої групи та є платниками ПДВ ведуть облік доходів та витрат шляхом їх щоденного, за підсумками робочого дня, відображення у Книзі обліку доходів та витрат на підставі первинних документів.
Іншої форми обліку витрат та доходів для цілей оподаткування, у тому числі ПДВ, чинним законодавством для платників єдиного податку ІІІ групи не передбачено.
Судом встановлено, що до складу витрат господарської діяльності позивач на підставі платіжних документів відносив вартість пального, відпущеного ТОВ ВТФ «Авіас», ТОВ «Євро Світ Оіл» через мережу АЗС за паливними та смарт картками.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів контролюючого органу про ненадання позивачем документів, що підтверджують обсяги списаного пального.
Щодо доводів контролюючого органу про відсутність розпорядчого акту, яким би позивачем було встановлено норми витрат палива, та про списання позивачем палива понад ліміти, встановлені Нормами витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 № 43 (далі також Норми), суд зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі №817/1429/16 ВС зазначив про необгрунтованість висновків контролюючого органу про порушення платником податків вимог податкового законодавства внаслідок списання палива понад ліміти, визначені у Нормах, оскільки зазначені Норми не зареєстровані у Міністерстві юстиції України, у зв'язку з чим не є нормативно-правовим актом у розумінні частини 2 статті 117 Конституції України та не є джерелом права, яке застосовується судом згідно з статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України, і має виключно рекомендаційний характер при плануванні витрат палива з метою його раціонального використання.
Отже, посилання контролюючого органу на те, що позивачем здійснюється списання палива без урахування наказу Міністерства транспорту України №43 від 10.02.1998 не може слугувати підставою для позбавлення позивача податкового кредиту та/або зменшення від'ємного значення з ПДВ, сформованого під час придбання палива для цілей використання у господарській діяльності.
Таким чином, висновки контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на 188185,00 грн. у зв'язку з порушенням вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованим.
За епізодом податкових правопорушень, на підставі яких позивачеві визначені грошові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб і похідні від цього зобов'язання з єдиного соціального внеску і штрафні санкції.
Фізична особа-підприємець, який приймає на роботу найманого працівника, зобов'язаний укласти з ним договір у письмовій формі та утримувати з доходу, виплаченого такому працівникові у якості заробітної плати, ПДФО а також на нараховувати на суму нарахованої кожній особі, яка працює за трудовим договором, заробітної плати ЄСВ.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач уклав ряд договорів про надання транспортних послуг, а саме, від 26.05.2015 №ЕП-00524 з ТОВ «Пан Логістик», від 17.01.2015 №11 з ТОВ «АСАТ», від 01.04.2015 №0103Д5 з ДП «ФМ Ложістік Дніпро», від 03.93.2017 з ТОВ «Рем Транс», у порядку та на умовах яких позивач зобов'язувався перевезти наданий йому експедитором вантаж з пункту відправлення до пункту призначення і видати вантаж вантажоодержувачеві.
Судом встановлено, що в охоплений перевіркою період позивач на підставі вказаних договорів виконав перевезення вантажів автомобільним транспортом, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних (т.1, а.с. 218-250, т.2, а.с. 1-104).
Дослідивши зміст зазначених товарно-транспортних накладних судом встановлено, що фактично перевезення вантажів автомобільним транспортом позивачем здійснювалось із залученням водіїв, а саме, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9, ОСОБА_10
При цьому доказів укладення трудових угод з вказаними водіями у період виконання ними роботи з перевезення вантажів, позивач ні до перевірки, ні до матеріалів справи не надав.
Отже, суд вважає правильним висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог частини 3 статті 24 КЗпП внаслідок допущення працівників до роботи без укладення трудового договору.
Доводи позивача з приводу того, що за договорами від 26.05.2015 №ЕП-00524 з ТОВ «Пан Логістик», від 17.01.2015 №11 з ТОВ «АСАТ», від 01.04.2015 №0103Д5 з ДП «ФМ Ложістік Дніпро», від 03.93.2017 з ТОВ «Рем Транс» ФОП ОСОБА_4 надавав лише транспортний засіб і не має відношення до водіїв, зазначених у товаро-супровідних документах, є необґрунтованими.
Суд зазначає, що умовами вказаних договорів передбачено, що позивач самостійно, на власний ризик, власними засобами організовує перевезення вивіреного йому вантажу з пункту відправлення до пункту призначення, що включає його обов'язок самостійно визначити тип транспорту з урахуванням характеристик вантажу, у визначені договором строки забезпечити надання технічно справного транспортного засобу, прийняти вантаж, самостійно доставити його у пункт призначення.
Суд також зазначає, що умовами зазначених договорів саме на позивача в особі водія покладено обов'язок завірити всі екземпляри товарно-транспортних накладних своїм підписом у відповідній графі при прийнятті вантажу.
Наведене свідчить, що водії ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9, ОСОБА_10 виконуючи перевезення, оформлені вказаними товарно-транспортними накладними, були допущені до роботи без укладення трудового договору.
З урахуванням викладеного суд погоджується з висновками контролюючого органу про наявність підстав для збільшення зобов'язань позивача з податку на доходи фізичних осіб та зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, у зв'язку з чим вважає обґрунтованими здійснені відповідачем донарахування та штрафні санкції.
Отже, суд не знаходить підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.11.2018 №0019351303, №0019361303, №0019381303; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-0019341303 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.11.2018 №0019331303.
VII. Висновок суду
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки контролюючим органом не надано належних і достатніх доказів, які б спростовували реальність господарських операцій позивача з ТОВ ВТФ «Авіас», ТОВ «Євро Світ Оіл» та не спростовано зв'язку понесених позивачем витрат на придбання палива з його господарською діяльністю, висновки відповідача про порушення позивачем вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період на суму 188185,00 грн., є необгрунтованими.
За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 07.11.2018 №0019371303 є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з цим, беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються доводи контролюючого органу про факт допущення водіїв ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9, ОСОБА_10 до роботи без укладення трудових договорів, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків контролюючого органу про порушення позивачем статті 24 Кодексу законів про працю України; підпункту 163.1.1 пункту 163 статті 163, пункту 164.1, підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176, пункту 177.7 статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого занижений податок на доходи фізичних осіб на суму 8031,56 грн.; пункту 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 02.12.2010 за №111/26556, та підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України в частині не включення до податкових розрахунків за період з першого по четвертий квартал 2015 року, перший, другий четвертий квартал 2016 року, з першого по четвертий квартал 2017 року сум доходу, нарахованого на користь фізичних осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10; пункту 1 частини 1 статті 7, частини 5, частини 8 та 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 12265,60 грн.
Отже, податкові повідомлення-рішення від 07.11.2018 №0019351303, №0019361303, №0019381303; вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-0019341303 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.11.2018 №0019331303 є обґрунтованими і скасуванню не підлягають.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
VIIІ. Розподіл судових витрат
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач звернувся до суду з майновими вимогами, загальний розмір яких становить 272632,49 грн.
За наслідками розгляду справи позов задоволений в частині майнових вимог, розмір яких становить 235231,25 грн., або 86,28% від їх загального розміру.
Під час звернення до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 4488,33 грн. Сплачений позивачем судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (3872,53 грн.) підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 07.11.2018 №0019371303.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) судові витрати у розмірі 3872,53 (три тисячі вісімсот сімдесят дві) грн. 53 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Київський окружний адміністративний суд до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Дата складення повного рішення суду 04.02.2019.
Суддя Леонтович А.М.