16 січня 2019 року Справа № 0840/3722/18 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши у порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, 2-Б)
про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач або Центральне ОУПФУ м. Запоріжжя), в якому позивач просить суд:
- визнати дії відповідача в частині припинення виплати пенсії позивачу протиправними.
- зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії позивачу з моменту її припинення, тобто з 01.01.2018 та здійснити компенсацію втрати частини доходів, з 1 січня 2018 року по місяць виплати заборгованості, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Також просить суд зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою суду від 12.09.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі № 0840/3722/18.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 24.05.2017 №0000217371. ОСОБА_1 отримує пенсію за місцем реєстрації в м. Запоріжжі. З січня 2018 року відповідач припинив здійснення пенсійних виплат. Дії відповідача з припинення пенсії вважає протиправними, з посиланням на норми Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», просить позов задовольнити в повному обсязі. Крім того зазначає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати пенсії.
Відповідач позов не визнав, надав відзив (вх. від 18.10.2018 №33040), в якому пояснив, що виплата пенсії позивачу здійснювалась до 01.01.2018, після чого була зупинена на підставі рішення від 15.12.2017 №28 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району. Також зазначає про пропущення позивачем строку звернення до суду. Щодо компенсації втрати частини доходів вказує, що компенсація проводиться у разі, якщо пенсію нараховано, але не виплачено; позивачу пенсія не нараховувалась, отже підстави для компенсації відсутні. За таких обставин, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Крім того, просить розглянути справу з повідомленням (викликом) сторін за участю представника відповідача.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд
ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в Центральному ОУФПУ м. Запоріжжя, відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII, на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.05.2017 №0000217371.
З 01.01.2018 виплату пенсії позивачу припинено.
На адвокатський запит представника позивача Пенсійний фонд листом від 24.07.2018 №13147/04 повідомив, що виплату пенсії припинено на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.12.2017 №28, списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання інформації про скасування довідки або результатів додаткової інформації про скасування довідки або результатів додаткової перевірки.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо припинення виплати пенсії, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи спір по суті, суд керується наступним.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Як передбачено ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Системний аналіз зазначених вище норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Між тим, рішення пенсійним органом щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії не приймалося, доказів протилежного суду не надано.
У відзиві на позов відповідач обґрунтовує свою позицію з посиланням на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), а також на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі-постанова №365).
Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону України №1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно ст. 12 Закону України №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
За приписами п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.
Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою № 365 встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.
Відповідно до пп. 2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою № 365 соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/ перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Відповідачем не надано ані акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, який міг би підтвердити факт відсутності позивача як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання, ані доказів скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.05.2017 №0000217371.
Як зазначає відповідач у своєму відзиві, виплата пенсії позивачу зупинена на підставі рішення від 15.12.2017 №28 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району.
Водночас, статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» таких підстав для припинення виплати пенсії не встановлено.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України ( пункт 51 цього рішення ).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Щодо дати, з якої необхідно здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Оскільки судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу є протиправними діями суб'єкта владних повноважень - Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, то відповідно до спірних правовідносин має застосовуватись дана умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
Аналогічну правову позицію щодо строків висловив Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 по справі №646/6250/17.
Посилання відповідача на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII та постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», на підстав яких припинено виплату пенсії позивачу, суд не приймає у зв'язку з наступним.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Отже, за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).
Отже, враховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, суд вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.
З огляду на викладене вище в сукупності, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 є протиправними, суперечать як чинному національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, а тому адміністративний позов в частині визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання відновити виплату пенсії є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про здійснення компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, слід зазначити наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затверджений Постановою КМУ від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), для реалізації згаданого Закону.
Відповідно до статей 1,2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
Таким чином, оскільки виплату пенсії позивачу припинено з 01.01.2018, а відповідно з цього моменту припинено і нарахування пенсії, то підстави для здійснення компенсації позивачу втрати частини доходів з 01.01.2018 по місяць виплати заборгованості, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», відсутні, оскільки нарахування пенсії, що є основною умовою для виплати компенсації, відповідачем не здійснювалось. Доказів протилежного позивачем до суду не надано.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання рішенням законної сили, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Конструкція вказаної правової норми свідчить про те, що це є правом суду, а не імперативним обов'язком.
З огляду на обставини справи, суд не вбачає підстав в даному випадку для застосування ст. 382 КАС України.
Крім того, гарантія виконання судового рішення забезпечується також положеннями ст. 14 КАС України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх обєднаннями на всій території України
Таким чином, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Щодо клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін за участю представника відповідача, слід зазначити наступне.
Суд звертає увагу представника відповідача, що порядок розгляду справ за правилами спрощеного позовного провадження врегульовано главою 10 КАС України.
Частиною 2 статті 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що статтею 263 КАС України врегульовано особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності.
Так, пунктом 2 частини 1 статті 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Також, суд звертає увагу і на ту обставину, що відповідно до приписів частини 7 статті 260 КАС України частини друга - шоста цієї статті не застосовуються до справ, визначених пунктами 1-9 частини шостої статті 12 цього Кодексу. Згідно п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Суд зазначає, що предметом розгляду адміністративної справи №0840/3722/18 є оскарження позивачем дій Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, пов'язаних з припиненням виплати пенсії, що відноситься до справ незначної складності, розгляд яких передбачено виключно (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Крім того, суд звертає увагу і на ту обставину, що відповідач в поданому клопотанні лише посилається на ч. 5 ст. 262 КАС України, проте, не наводить жодних обґрунтованих доводів щодо необхідності розгляду даної адміністративної справи з викликом сторін.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданого клопотання та відсутність підстав для його задоволення.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 41248629) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 41248629) в частині припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1) з 01.01.2018.
3. Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 41248629) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1) з 01.01.2018.
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок присудити на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 41248629).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 16.01.2019.
Суддя Ю.П. Бойченко