2/130/63/2019
130/2140/18
"22" січня 2019 р.
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області
в складі : головуючого судді Верніка В.М.;
при секретарі - Росовській О.Ю.,
із участю: - позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жмеринка справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, із участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Апеляційного суду Вінницької області, про відшкодування моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 04.09.2018 року звернувся до суду з цим позовом із вимогами стягнути на його користь з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України 200000 грн. моральної шкоди. Просив визнати, що він надає свій позов на підставі п.66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів та Висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів, в якому зазначено: тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або адміністративної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості; визнати хамським відношенням та грубою недбалістю невиконання рішення Конституційного суду України від 28.11.2003 року №12ПП/2013 посадовими особами Вінницького апеляційного суду по відношенню до ОСОБА_1, посилаючись на те, що судді Вінницького апеляційного суду незаконно стягують з нього судовий збір, порушуючи його прожитковий мінімум, чим чинять перешкоди доступу до правосуддя. Просив стягнути на його користь з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України 200000 грн. моральної шкоди. Також подав клопотання щодо витребування копій ухвал Вінницького апеляційного суду, що йому не доступні і в яких містяться докази його позову, а саме з Вінницького районного суду Вінницької області ухвалу від 19.05.2017 року (доповідач Луценко В.В. справа №128/968/17), ухвалу від 17.01.2018 року (доповідач Ковальчук О.В. справа №128/3220/17); з Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області ухвалу від 12.01.2017 року (доповідач Марчук В.С. справа №130/2884/16ц), ухвалу від 26.01.2017 року (доповідач Сало Т.Й. справа №130/1516/16), ухвалу від 23.01.2017 року (доповідач Войтко Ю.Б. справа №130/1285/16ц), ухвалу від 27.06.2018 року (доповідач Стадник І.М. справа 130/1686/16ц), ухвалу від 20.09.2017 року (доповідач Денишенко Т.О. справа №130/2977/16ц), ухвалу від 31.03.2017 року (доповідач Сало Т.Б. справа №130/76/17). (а.с.1, 4).
Ухвалою судді Жмеринського міськрайонного суду від 01.10.2018 року відкрито провадження в даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Вінницький апеляційний суд. У задоволенні клопотання позивача про витребування письмових доказів відмовлено (а.с.31).
16.10.2018 року позивач ОСОБА_1 подав до суду письмову заяву, за змістом якої повторно просив витребувати докази згідно його первісного клопотання, а також розгляд справи здійснювати на загальних підставах та викликати його в судове засідання (а.с.35).
Ухвалою судді Жмеринського міськрайонного суду від 22.10.2018 року ухвалено подальший розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) учасників справи. Клопотання позивача ОСОБА_1 щодо витребування доказів залишено без розгляду (а.с.36).
13.11.2018 року на початку судового засідання позивач ОСОБА_1 заявив відвід головуючому судді Верніку В.М. з підстав вирішення порядку розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності такого клопотання позивача та невірного визначення ознак малозначності заявленого спору, відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів та визнання зловживання позивачем правом щодо подання повторного клопотання про витребування доказів, яке попередньо було вирішено судом по суті (а.с.41,42).
Ухвалою судді Жмеринського міськрайонного суду від 13.11.2018 року зупинено провадження у справі та передано її іншому судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, який визначається у порядку, встановленому ч.1 ст.33 ЦПК України, для вирішення питання про відвід головуючому судді Верніку В.М. (а.с.44).
Ухвалою судді Жмеринського міськрайонного суду від 23.11.2018 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Верніка В.М. від розгляду даної справи відмовлено (а.с.48).
Ухвалою судді Жмеринського міськрайонного суду від 30.11.2018 року поновлено провадження в справі та призначено судове засідання на 22.01.2019 року із викликом сторін у справі (а.с.50).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задоволити. Пояснив, що при подачі апеляційних скарг та клопотань про звільнення його від сплати судового збору до Вінницького апеляційного суду судді, які приїжджають на роботу до суду на громадському транспорті, завжди звільняють його від сплати судового збору, а ті судді, які приїжджають на роботу на своїх автомобілях іноземного виробництва, з особливим цинізмом відмовляють йому у клопотаннях про звільнення його від сплати судового збору. Уточнив, що він оскаржує не ухвали Вінницького апеляційного суду про повернення його скарг, а оскаржує ухвали про залишення його скарг без руху для здійснення позивачем сплати судового збору. Просив на підставі п.66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів та Висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів стягнути з відповідача заявлену моральну шкоду за вчинення перешкод доступу до правосуддя. Подальший розгляд справи просив проводити без його участі, після чого з власної ініціативи залишив зал судового засідання.
Представники відповідача та третьої особи за їх належним викликом в судове засідання не з'явилися, причин своєї неявки не повідомили, клопотань про відкладення судового розгляду з поважних причин не представили, що у відповідності до загальних положень ст.223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Судом на підставі наданих та безпосередньо досліджених доказів встановлено наступні факти та обставини.
Згідно довідки № 3370/02-3-25 від 03.07.2018 року Жмеринського об'єднаного управління ПФУ у Вінницькій області позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні та одержує пенсію за віком, загальний розмір якої у 2018 році склав 7165,26 грн. (у січні-березні по 1339,28 грн. щомісячно, у квітні-червні по 1049,14 грн. щомісячно) (а.с.2).
Згідно копії довідки № 870 від 11.07.2018 року Жмеринського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Вінницькій області (а.с.3) позивач ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 року до 01.07.2018 року сплатив аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дочки у розмірі по 692,57 грн. щомісячно.
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 27.12.2016 року (а.с.5) позивач ОСОБА_1 пенсіонер, проживає в АДРЕСА_1; житловий будинок, господарські споруди знаходяться у задовільному стані, в господарстві худоба, птиця відсутня; джерелом існування є пенсія.
Відповідно до копії медичної карти амбулаторного хворого №2679 позивач ОСОБА_1 перебував на обстеженні в Жмеринській ЦРЛ у лікарів невролога та окуліста згідно висновку реоенцефалографії у ОСОБА_1 наявні порушення пульсового кровонаповнення обох гемісфер на фоні зниження тонуса артерій великого калібру обох гемісфер (а.с.6-9).
За змістом копії ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 10.07.2018 року в справі №130/1411/18 (а.с.11-12) позивачу ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, судді Сенько Л.Ю., Верніка В.М. про визнання дій незаконними, відшкодування моральної шкоди в частині вимог до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, судді Сенько Л.Ю., Верніка В.М. та відкрито провадження в частині вимог до Держави України в особі Державної казначейської служби України.
Застосовуючи норми матеріального та процесуального права суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до положень ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У відповідності до вимог ч.6 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Зазначені норми права, визначені положеннями статей 1167,1176 ЦК України, є деліктними правовідносинами, що передбачає обов'язок позивача довести наявність шкоди, її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Згідно вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд не приймає до уваги доводи позивача стосовно створення йому перешкод у доступі до правосуддя суддями Вінницького апеляційного суду, які стягують з нього судовий збір, порушуючи його прожитковий мінімум, оскільки відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1, 29, 32 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" від 17.10.2014 року №10, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981 року, та практика Європейського суду з прав людини не визнають необхідності оплати судових витрат як обмеження права на доступ до суду. При цьому має забезпечуватися належний баланс між інтересами держави в стягненні збору, з одного боку, та позивача в можливості звернення до суду з другого. Зокрема, у п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" було зазначено, що "Право на суд" не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до вимог ст.8 Закону України "Про судовий збір" суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення; зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.
Натомість врахування майнового стану сторони, що становить підставу для вчинення судом зазначених у наведеній нормі закону дій, є оціночним у кожній окремій справі. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.
Разом з тим, позивачем в межах даної цивільної справи не представлено суду копій жодного судового рішення на підтвердження власних доводів щодо обставин відмови йому суддями Вінницького апеляційного суду у звільненні від сплати судового збору та необгрунтованості таких відмов, протиправність чого не визначаєься самим лише фактом відповідного обмеження. При цьому, будучи відповідним процесуальним учасником згадуваних ним судових проваджень, ОСОБА_1 заздалегідь не був позбавлений можливості у встановленому порядку отримати такі судові рішення.
Повноваженнями збирати докази за власною ініціативою з огляду на характер заявленого спору та перелік учасників справи суд в даному конкретному випадку не наділений.
Отже, виходячи з основних засад та принципів цивільного судочинства стосовно змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, суд вважає за необхідне відмовити у задоволені позову, оскільки позивачем не аргументовано заявлені ним позовні вимоги та не доведено перед судом достатніми, належними та допустимими доказами обставин того, у яких саме цивільних справах, дії яких певних суддів Вінницького апеляційного суду є протиправними; наявність протиправності поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною моральною шкодою в розмірі 200000 грн., що є безумовним процесуальним обов'язком позивача з урахуванням відсутності у даному конкретному випадку встановлених законом підстав його звільнення від їх доказування.
З урахуванням підстав звільнення позивача за даним предметом спору від сплати судового збору його слід віднести на рахунок держави.
Враховуючи викладене, керуючись ст.56 Конституції України, ст.15, 23, 1167, 1176 ЦК України, ст.4, 10, 12, 13, 76, 82, 141, 247, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України моральної шкоди в сумі 200000 гривень - відмовити.
Судові витрати із сплати судового збору в розмірі 704 гривні 80 копійок віднести на рахунок держави.
Рішення суду набуває законної сили після закінчення строку його оскарження, якщо не було подано апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення, до Віницького апеляційного суду.
Повне судове рішення складено 01.02.2019 року.
Суддя Вернік В.М