ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.01.2019Справа № 909/767/18
За позовомФізичної особи-підприємця Гнатіва Андрія Андрійовича
доІвано-Франківської обласної ради
провизнання неукладеною додаткової угоди до договору оренди нерухомого майна
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача:Грицків М.І.
Фізична особа-підприємець Гнатів Андрій Андрійович (надалі - «Підприємець») звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківської обласної ради про визнання неукладеною додаткової угоди до договору оренди нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони не дійшли згоди щодо укладення додаткової угоди від 17.06.2016 до договору оренди нерухомого майна від 07.09.2015 у зв'язку зі зміною розміру орендної плати, проте відповідачем неправомірно була нарахована позивачеві орендна плата за збільшеними орендними ставками.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.09.2018 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 25.09.2018 справу №909/767/18 за позовом Фізичної особи-підприємця Гнатіва Андрія Андрійовича до Івано-Франківської обласної ради про визнання неукладеною додаткової угоди до договору оренди нерухомого майна направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 19.10.2018 справу №909/767/18 передано для розгляду судді Босому В.П.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П., підготовче засідання призначено на 19.11.2018.
05.11.2018 до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 04.07.2017 у справі №909/300/17, яке набрало законної сили, внесено зміни до договору оренди нерухомого майна від 07.09.2018 на умовах додаткової угоди в редакції Івано-Франківської обласної ради.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.01.2018.
Позивач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується його особистим підписом в розписці про наступне судове засідання від 26.12.2018.
Представник відповідача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, підтримала клопотання про закриття провадження у справі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
В задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі судом було відмовлено з огляду на наступне.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Таким чином, провадження у справі підлягає припиненню за наявності таких умов:
- у справі беруть участь ті ж сторони;
- спір виник про той же предмет та з тих же підстав;
- прийняте рішення набрало законної сили, не змінено і не скасовано відповідно до чинного законодавства.
Суд відзначає, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача; підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Як вбачається із матеріалів справи, предметом даного спору між Підприємцем та Івано-Франківською міською радою є наявність підстав, на думку позивача, для визнання неукладеною додаткової угоди від 17.06.2016 до договору оренди нерухомого майна від 07.09.2015.
В той же час, предметом спору у справі №909/300/17 Господарського суду Івано-Франківської області було внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 07.09.2018 на умовах додаткової угоди в редакції Івано-Франківської обласної ради.
Таким чином, предмети спору у даній справі та у справі Господарського суду Івано-Франківської області №909/300/17 є різними, що виключає можливість закриття провадження у даній справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З урахуванням викладеного, неявка представника позивача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.
В судовому засіданні 23.01.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
07.09.2015 між Івано-Франківською обласною радою (орендодавець), Підприємцем (орендар) та Комунальним підприємством Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна (балансоутримувач) було укладено договір оренди нерухомого майна (надалі - «Договір»), відповідно до умов п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину приміщень першого поверху загальною площею 345, 1 кв. АДРЕСА_1, що перебуває на балансі Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна.
Пунктом 1.2 Договору визначено, що об'єкт оренди передається орендарю з метою розміщення торгівельного об'єкта продовольчих товарів і товарів підакцизної групи.
Згідно з п. 4.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку пропорції розподілу між обласним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад, затвердженої рішенням обласної ради від 06.04.2012 року №476-13/2012, із змінами від 21.08.2015 №1741-38/2015, і становить 23 687,34 грн. з ПДВ на місяць.
За змістом п. 4.2 Договору орендна плата перераховується на рахунок орендодавця і вноситься орендарем щомісячно не пізніше 15 числа місяця з врахуванням індексу інфляції.
Відповідно до п. 7.1 Договору термін дії цього договору з 07.09.2015 по 04.09.2018.
На виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв частину приміщень першого поверху загальною площею 345, 1 кв. АДРЕСА_1, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 07.09.2015.
Рішенням Івано-Франківської обласної ради від 10.06.2016 №207-5/2016 затверджено Методику розрахунку орендної плати за майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та пропозиції її розподілу, додатком №1 до якої визначені нові орендні ставки за використання нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. Пунктом 8 цього рішення визнано таким, що втратило чинність, рішення обласної ради від 06.04.2012 №476-13/2012.
У зв'язку з викладеним, листом №156/0804/007 від 10.08.2016 Івано-Франківська обласна рада звернулася до Підприємця з проектом додаткової угоди від 17.06.2016, відповідно до якої було необхідно внести зміни до п. 4.1, 4.2 розділу «4. Орендна плата» Договору, та запропоновано викласти зазначені пункти в наступній редакції:
« 4.1. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та пропорції ї розподілу, затвердженої рішенням обласної ради від 10.06.2016 №207-5/2016, і становить 44 219,23 грн. з ПДВ на місяць.
4.2. Орендна плата перераховується на рахунок орендодавця і вносить орендарем щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця з врахуванням індексу інфляції.
Відповідно до рішення обласної ради від 10.06.2016 №208/5-2016 «Про оренду нерухомого майна у 2016 році» індексація орендної плати у 2016 році не проводиться.
До орендної плати не включаються витрати за комунальні послуги, пов'язані з використанням та утриманням об'єкта оренди.».
Спір у справі виник у зв'язку з наявними, на думку позивача, підставами для визнання додаткової угоди від 17.06.2016 до Договору неукладеною.
Договір є договором оренди комунального майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України, а також Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Як встановлено судом, на виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв частину приміщень першого поверху загальною площею 345, 1 кв. АДРЕСА_1, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 07.09.2015.
За змістом ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін.
Згідно з п. 4.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку пропорції розподілу між обласним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад, затвердженої рішенням обласної ради від 06.04.2012 року №476-13/2012, із змінами від 21.08.2015 №1741-38/2015, і становить 23 687,34 грн. з ПДВ на місяць.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.
У зв'язку з затвердженням нової редакції Методики розрахунку орендної плати, листом №156/0804/007 від 10.08.2016 Івано-Франківська обласна рада звернулася до Підприємця з проектом додаткової угоди від 17.06.2016, відповідно до якої було необхідно внести зміни до умов Договору, в тому числі, в частині збільшення розміру орендної плати у зв'язку зі зміною орендної ставки.
Позивач із укладенням такої додаткової угоди та збільшенням розміру орендної плати не погодився, примірник такої додаткової угоди не підписа, у зв'язку з чим вважає її неукладеною та такою, що не породжує будь-яких правових наслідків.
Крім того, на думку позивача, виставлення відповідачем рахунку на сплату ним орендної плати за січень-серпень 2018 року на суму 357 100,00 грн. є неправомірним, оскільки фактично додаткова угода про збільшення розміру орендної плати позивачем не підписувалась, а нарахування такої заборгованості з орендної плати відбулося внаслідок застосування відповідачем нової Методики розрахунку орендної плати, що суперечить умовам Договору та законодавства.
В той же час судом встановлено, що Івано-Франківська обласна рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Підприємця про зобов'язання внести зміни до Договору на умовах додаткової угоди про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 07.09.2015 в редакції позивача.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 04.07.2017 у справі №909/300/17 позов Івано-Франківської обласної ради задоволено, внесено зміни до Договору на умовах Додаткової угоди по внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 07.09.2015 в запропонованій позивачем редакції. Зокрема, вирішено пункти 4.1., 4.2. розділу « 4. Орендна плата» викладено у такій редакції:
« 4.1. Орендна плата визначається на підставі ОСОБА_2 розрахунку орендної плати за майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням обласної ради від 10.06.2016 року №207-5/2016, і становить 44 219, 23 грн. з ПДВ на місяць.
4.2. Орендна плата перераховується на рахунок Орендодавця і вноситься Орендарем щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця з врахуванням індексу інфляції.
Відповідно до рішення обласної ради від 10.06.2016 року №208-5/2016 «Про оренду нерухомого майна у 2016 році» індексація орендної плати у 2016 році не проводиться.
До орендної плати не включаються витрати за комунальні послуги, пов'язані з використанням та утриманням Об'єкта оренди.».
Частиною 5 статті 188 Господарського кодексу України визначено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.07.2017 у справі №909/300/17 не було оскаржене в апеляційному порядку та набрало законної сили, а відтак саме з моменту набрання їм чинності пункти 4.1 та 4.2 Договору (в тому числі, щодо розміру орендної плати) вважаються зміненими.
Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
При цьому, будь-яких виключень або делегування регулювання даних правовідносин іншим нормам законодавства Конституція України не містить.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 N18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 N11-рп/2012).
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 № 8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява № 48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» від 18.11.2003 №01-8/1427).
Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява № 32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).
З огляду на викладене, судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, було встановлено обґрунтованість та необхідність внесення змін до Договору в частині розміру орендної плати.
Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, існувало судове рішення, що набрало законної сили, про внесення змін до Договору на умовах додаткової угоди, запропонованої Івано-Франківською міською радою, щодо збільшення розміру орендної плати та строку її сплати Підприємцем (п. 4.1, п. 4.2 Договору), що спростовує твердження позивача про її неукладеність.
Більш того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Наведені положення ст. 16 ЦК України кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Наведеними нормами чинного законодавства (ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України) не передбачено такий спосіб захисту як визнання договору неукладеним.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Слід зазначити, що, захист немайнового чи майнового права або законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від вчинення певних дій. При цьому предмет позову кореспондує зі способами захисту права, що визначені в статті 16 Цивільного кодексу України.
Таким чином, в даній справі, визначений позивачами спосіб захисту в повній мірі має забезпечувати захист його порушеного права та відповідати змісту порушеного права, а також характеру правовідносин, що існують між сторонами спору.
Згідно викладеного в абз. 7, 8 п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність. При цьому позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено.
Абзацом 6 п. 8 постанови Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», також встановлено, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.
У даному випадку вимога про встановлення факту неукладення додаткової угоди до Договору не призведе до поновлення порушених прав, така вимога не може бути предметом спору та самостійно розглядатися в окремій справі. При цьому, заявлена вимога позивача є фактично вимогою про встановлення факту та не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
В силу положень ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору.
Отже, з вищенаведеного випливає, що встановлені господарським судом факти мають бути викладені саме в мотивувальній частині рішення.
Відтак, обраний позивачем спосіб захисту, який полягає у визнанні договору неукладеним, суперечить закону та не призведе до поновлення прав позивача.
За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Підприємця у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Гнатіва Андрія Андрійовича відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 01.02.2019.
Суддя В.П. Босий