Постанова від 28.01.2019 по справі 910/21375/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2019 р. Справа№ 910/21375/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2, адвокат, довіреність № б/н від 17.12.2018;

від відповідача - представник не прибув;

від третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Сидоренко Ю.А., довіреність №27-18996/18 від 21.09.2018;

від третьої особи - Національного банку України - Звада Р.В., довіреність № 18-0014/19787 від 06.04.2018;

від третіх осіб - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та публічного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" - представники не прибули,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 у справі №910/21375/16 (суддя Отрош І.М., м. Київ, повний текст складено - 17.04.2018) за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної організації (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" та Національного банку України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та публічного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та вчинення дій.

Встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" про визнання недійсним Договору купівлі - продажу прав вимоги від 26.03.2014; застосуваня наслідків недійсності договору, а саме - шляхом повернення відносин сторін за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006 та Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006 та договорами, які забезпечують їх виконання у попередній стан, який існував до укладення Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014; - шляхом визнання права вимоги та права кредитора публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006 та Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006 та договорами, які забезпечують їх виконання; - зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали договорів та документів, переданих на виконання Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 згідно з трьома актами приймання-передачі прав вимоги від 26.03.2014, а саме оригінал Кредитного договору №481/ПВ-06 від 01.11.2006, оригінал Кредитного договору №480/ПВ-06 від 01.11.2006, оригінал Кредитного договору №479/ПВ-06 від 01.11.2006, оригінали договорів, що забезпечують виконання кредитних договорів, а також всі інші документи, що підтверджують надання кредиту.

Також, позивач просив скасувати державну реєстрацію припинення записів про обтяження нерухомого майна, накладених згідно з Договором іпотеки від 30.02.2007, реєстровий номер 896, а саме - запису про іпотеку № 51224959 (спеціальний розділ), який припинено 26.03.2014 за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., індексний номер рішення 11948299; - записів про заборони нерухомого майна № 5125050 (спеціальний розділ), № 5125124 (спеціальний розділ), які припинено 26.03.2014 за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., індексний номер рішення №11948466 та № 11948615 відповідно.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилався на наявність ознак нікчемності оскаржуваного договору (відповідно до ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), недотримання сторонами нотаріальної форми оскаржуваного правочину, а також на порушеня законодавства про заставу та постанов НБУ, якими встановлювалися обмеження господарської діяльності банку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 у справі №910/21375/16 позов задоволено частково; визнано недійсним Договір купівлі - продажу прав вимоги від 26.03.2014; визнано право вимоги у позивача за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006 та Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006, Договором застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007, Договором застави цінних паперів 480/Zквцп-06 від 01.11.2006 та Договором застави цінних паперів 480/Zквцп-06-01 від 01.11.2006; зобов'язано відповідача повернути позивачу оригінали Кредитного договору №481/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитного договору №480/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитного договору №479/ПВ-06 від 01.11.2006 з усіма змінами та доповненнями до них, оригінали Договору застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007, Договору застави цінних паперів 480/Zквцп-06 від 01.11.2006 та Договору застави цінних паперів 480/Zквцп-06-01 від 01.11.2006 та документи, що підтверджують видачу кредиту.

Суд першої інстанції, встановивши наявність ознак нікчемності у спірному Договорі купівлі-продажу права вимоги на підставі п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній на час перевірки та віднесення відповідного правочину до категорії нікчемних), а також недотримання сторонами його нотаріально посвідченої форми, задовольнив позовні вимоги в частині визнання вказаного договору недійсним.

Враховуючи визнання недійсним договору судом першої інстанції були застосовані наслідки недійсності правочину у вигляді визнання за позивачем права вимоги за кредитними договорами та договорами застави, а також задоволена вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали кредитних договорів та договорів застави.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_7 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 у справі №910/21375/16 скасувати в частині задоволених вимог та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неправомірність застосуванням судом першої інстанції редакції ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яка діяла станом на момент вчинення уповноваженою особою перевірки та віднесення оскаржуваного правочину до категорії нікчемних.

Так, скаржник вважає, що застосуванню підлягала саме та редакція Закону, яка діяла на момент укладення оспорюваного правочину.

Також, в апеляційній скарзі апелянт посилається на недоведеність позивачем обставин продажу відповідачу прав вимоги за ціною, яка є нижчою від звичайних цін. Вказані доводи апелянт обґрунтовує наданими до суду першої інстанції Звітами з оцінки майнових прав, які, в свою чергу, не були прийняті місцевим господарським судом як належні докази на підтвердження дійсної вартості (звичайної ціни) майнових прав за відповідними кредитними договорами.

Представники позивача та третіх осіб - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України в судовому засіданні заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Відповідач та треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (апелянт), ОСОБА_8 та публічне акціонерне товариство "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" правом на участь особисто чи через представників у даному судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином; ухвала суду про призначення справи до розгляду була направлена за адресами офіційного місцезнаходження вказаних осіб.

Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми у даному судовому засіданні від ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та публічного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" до суду не надійшло.

В свою чергу, від апелянта - ОСОБА_7 до суду надійшло клопотання про відкладення слухання справи, яке мотивоване тим, що представник скаржника знаходиться на лікуванні. Жодних відповідних доказів до клопотання не надано.

Дослідивши обставини, заявленого клопотання, колегією суддів відмовляється у його задоволенні, оскільки апелянт не був позбавлений права з'явитися у судове засідання особисто або направити іншу уповноважену належним чином на те особу.

Також, слід зазначити, що доказів обставин, вказаних у клопотанні, до суду не надано.

При цьому, слід зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, чи клопотання цих осіб про відкладення розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи те, що неявка представника скаржника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, з огляду на наявність викладеної позиції апелянта, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (банк) та ОСОБА_6 (позичальник) 01.11.2006 укладено Кредитний договір №481/ПВ-06 (далі - Кредитний договір 1), відповідно до умов якого банк надає позичальнику невідновлювальну мультивалютну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (кредит) на умова: ліміт кредитування - еквівалент 1000000 дол. США, валюта кредиту - гривня, долар, євро, строк дії кредитної лінії - 60 місяців, дата повернення кредиту - 31.10.2011, мета кредитування - поточні потреби, процентна ставка - 13,5% (дол. США), 19,5% річних (гривня), 11,5% річних (євро).

Згідно з п. 2.6 Кредитного договору №481/ПВ-06 від 01.11.2006 проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня повернення; щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день місяця.

Згідно з п. 2.7 Кредитного договору №481/ПВ-06 від 01.11.2006 нараховані проценти сплачуються позичальником по 10 число (включно) кожного наступного місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту.

Також, 01.11.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (банк) та ОСОБА_7 (позичальник) укладено Кредитний договір №480/ПВ-06

(далі - Кредитний договір 2), відповідно до умов якого банк надає позичальнику невідновлювальну мультивалютну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (кредит) на умова: ліміт кредитування - еквівалент 1000000 дол США, валюта кредиту - гривня, долар, євро, строк дії кредитної лінії - 60 місяців, дата повернення кредиту - 31.10.2011, мета кредитування - поточні потреби, процентна ставка - 13,5% (дол. США), 19,5% річних (гривня), 11,5% річних (євро).

Згідно з п. 2.6 Кредитного договору №480/ПВ-06 від 01.11.2006 проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня повернення; щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день місяця.

Згідно з п. 2.7 Кредитного договору №480/ПВ-06 від 01.11.2006 нараховані проценти сплачуються позичальником по 10 число (включно) кожного наступного місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту.

Крім цього, 01.11.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (банк) та Шевченком Тарасом Григоровичем (позичальник) укладено Кредитний договір №479/ПВ-06 (далі - Кредитний договір 3), відповідно до умов якого банк надає позичальнику невідновлювальну мультивалютну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (кредит) на умова: ліміт кредитування - еквівалент 1270000 дол США (в редакції Додаткової угоди № 3 від 06.08.2008), валюта кредиту - гривня, долар, євро, строк дії кредитної лінії - 60 місяців, дата повернення кредиту - 31.10.2011, мета кредитування - поточні потреби, процентна ставка - 13,5% (дол. США), 19,5% річних (гривня), 11,5% річних (євро).

Згідно з п. 2.6 Кредитного договору №479/ПВ-06 від 01.11.2006 проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня повернення; щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день місяця.

Згідно з п. 2.7 Кредитного договору №479/ПВ-06 від 01.11.2006 нараховані проценти сплачуються позичальником по 10 число (включно) кожного наступного місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту.

Згодом, а саме 30.03.2007 між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (іпотекодержатель) та відкритим акціонерним товариством "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр", яке змінило своє найменування на публічне акціонерне товариство "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" (іпотекодавець), укладено Іпотечний договір №479/480/481/Zфквіп-07, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрований в реєстрі за № 869.

Відповідно до п. 1.1 Іпотечного договору № 479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007 іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя за Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006, укладеним з ОСОБА_7; Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006, укладеним з ОСОБА_6; Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006, укладеним з Шевченком Тарасом Григоровичем.

Відповідно до п. 1.2 Іпотечного договору № 479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007 предметом іпотеки є комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки 1); комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (предмет іпотеки 2).

Згідно з п. 1.3 Іпотечного договору № 479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007 сторони цього договору оцінюють предмет іпотеки у 12281600 грн. 00 коп.

Також, що 30.03.2007 між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (заставодержатель) та відкритим акціонерним товариством "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр", яке змінило своє найменування на публічне акціонерне товариство "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" (заставодавець), укладено Договір застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрований в реєстрі за № 898.

Відповідно до п. 1.1 Договору застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007 застава за цим договором забезпечує вимоги заставодержателя за Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006, укладеним з ОСОБА_7; Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006, укладеним з ОСОБА_6; Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006, укладеним з Шевченком Тарасом Григоровичем.

Згідно з п. 1.4 Договору застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007 сторони договору оцінюють предмет застави у розмірі 646400 грн. 00 коп.

Крім цього, 01.11.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (заставодержатель) та ОСОБА_7 (заставодавець) укладено Договір застави цінних паперів №480/Zквцп-06, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кожухар Р.В., зареєстрований в реєстрі за №6498.

Відповідно до п. 1.1 Договору застави цінних паперів №480/Zквцп-06 від 01.11.2006 застава за цим договором забезпечує вимоги заставодержателя за Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006, укладеним з ОСОБА_7.

Відповідно до п. 1.2 Договору застави цінних паперів №480/Zквцп-06 від 01.11.2006 предметом застави є цінні папери: вид - прості іменні акції, емітент - ВАТ "Старокостянтинівський спецкар'єр", номінальна вартість - 0,25 грн; кількість - 1522814 штук.

Згідно з п. 1.4 Договору застави цінних паперів №480/Zквцп-06 від 01.11.2006 сторони цього договору оцінюють предмет застави у 341220 грн. 21 коп.

Також, 01.11.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (заставодержатель) та ОСОБА_5 (заставодавець) укладено Договір застави цінних паперів №480/Zквцп-06-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кожухар Р.В., зареєстрований в реєстрі за №6497.

Відповідно до п. 1.1 Договору застави цінних паперів №480/Zквцп-06-1 від 01.11.2006 застава за цим договором забезпечує вимоги заставодержателя за Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006, укладеним з ОСОБА_7.

Згідно з п. 1.4 Договору застави цінних паперів №480/Zквцп-06-1 від 01.11.2006 сторони цього договору оцінюють предмет застави у 47611 грн. 48 коп.

В свою чергу, 06.10.2009 між Національним банком України (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (заставодавець) укладено Договір застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-2, предметом якого є застава майнових прав за кредитними договорами та генеральними договорами, що укладені між заставодавцем та суб'єктами господарювання, перелік яких викладено у додатку 1 до цього договору застави.

Відповідно до п. 3.1.3 Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009 заставодавець має право у разі прострочення виконання зобов'язання за кредитними договорами та відсутністю грошових коштів на кореспондентському рахунку заставодавця задовольнити грошові вимоги, за якими настав строк погашення, шляхом реалізації заставлених майнових прав згідно зіст. 73 Закону України "Про Національний банк України" та умовами цього договору та/або в інший установлений законодавством України спосіб.

Згідно з п. 3.4.2 Договору застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009 заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

Відповідно до п. 3.4.5 Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009 заставодавець зобов'язаний не вносити надалі зміни до кредитного договору, до іпотечних договорів та договорів застави, що забезпечують його виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

Згідно з п. 6.1 Договору застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009 цей договір набирає чинності з часу перерахування відповідно до умов кредитного договору грошових коштів на рахунок заставодавця і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (сторона 1), товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (сторона 2) та Національний банком України (сторона 3) 30.06.2010 укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку, посвідчений приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 2258.

Відповідно до п. 2 Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 цим договором регулюються відносини, що пов'язані з переведенням на користь Дельта Банку боргу за кредитними зобов'язаннями Укрпромбанку перед Національним банком України; з передачею активів Укрпромбанку, а також відступленням прав вимоги, які входять до складу активів Укрпромбанку, на користь Дельта Банку; переведення боргу за кредитними зобов'язаннями Укрпромбанку і передача активів Укрпромбанку, що перебувають в заставі у Національного банку України, на користь Дельта Банку здійснюється з метою належного виконання кредитних зобов'язань Укрпромбанку перед Національним банком України.

Відповідно до п. 4.1 Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 в порядку, в обсязі та на умовах, визначених цим договором, Укрпромбанк передає (відступає) Дельта Банку права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком України, внаслідок чого Дельта Банк замінює Укрпромбанк як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях.

Згідно з п. 4.2 Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 внаслідок передачі Укрпромбанком Дельта Банку прав вимоги до боржників Дельта Банку переходить (відступається) права вимагати (замість Укрпромбанку) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Відповідно до п. 4.3 Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 Дельта Банку у власність переходять (відступаються) права вимоги за зобов'язаннями, визначеними у п.п. 1.7, 4.1 цього договору, в обсязі і на умовах, що існували на момент передачі.

У п. 1.7 Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 зазначено, що активами Укрпромбанку, зокрема, є кредити, надані Укрпромбанком, та забезпечення за ними; кредитні та забезпечувальні договори - кредитні та забезпечувальні договори (договори застави (іпотеки), поруки), укладені Укрпромбанком з боржниками, права вимоги за якими передані в заставу Національному банку України і забезпечують виконання Укрпромбанком кредитних зобов'язань перед Національним банком України та підлягають передачі на підставі цього договору.

Відповідно до п. 9.1 Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 у відповідності до порядку оцінка активів Укрпромбанку для визначення їх вартості була здійснена до початку конкурсу незалежним оцінювачем відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Згідно з п. 9.2 Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 результати проведеної оцінки активів були визначені у звіті незалежного оцінювача та відповідно до п. 2.9 Порядку були погоджені з Національним банком України.

Згідно з п. 9.3 Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 (в редакції Договору № 1 про внесення змін та доповнень від 24.01.2011) сукупна балансова вартість активів Укрпромбанку, що передається Дельта Банку на підставі цього договору, становить НОМЕР_1 грн. 66 коп., а саме: кредитні зобов'язання НОМЕР_2 грн. 92 коп., облігації на загальну суму 52459450 грн. 00 коп. (складається з номінальної вартості 50000000 грн. 00 коп., прострочених нарахованих процентів у сумі 2343560 грн. 00 коп. та нарахованих процентів у сумі 115890 грн. 00 коп., земельні ділянки балансовою вартістю 833893123 грн. 74 коп.

Крім того, Договором № 1 про внесення змін та доповнень від 24.01.2011 до Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 сторони дійшли згоди доповнити текст договору пунктом 11.5 у наступній редакції: "Дельта Банк має право здійснювати відступлення всіх та/або частини прав вимоги третім особам, проте лише за умови отримання відповідної попередньої письмової згоди Національного банку України, якщо всі або відповідна частина прав вимоги, що відступається, знаходиться у заставі Національного банку України".

Відповідно до Додатку № 2 до Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 (Перелік кредитних та забезпечувальних договорів) публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" отримало від Укрпромбанку права вимоги до ОСОБА_8 за Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.112016 (разом з договорами забезпечення), права вимоги до ОСОБА_7 за Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.112016 (разом з договорами забезпечення) та права вимоги до ОСОБА_6 за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.112016 (разом з договорами забезпечення).

Таким чином, у зв'язку з укладенням Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 до позивача перейшли права вимоги, в тому числі, за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2016, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2016, Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2016, а також за договорами забезпечення - за Іпотечним договором № 479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007, за Договором застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007, Договором застави цінних паперів 480/Zквцп-06 від 01.11.2006 та Договором застави цінних паперів 480/Zквцп-06-1 від 01.11.2006.

У зв'язку з укладенням вказаного Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 13.06.2010, між Національним банком України (заставодержатель) та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодавець) 20.07.2010 укладено Договір № 1 про внесення змін та доповнень, яким сторони домовились викласти розділи 1-7 договору в новій редакції.

Відповідно до п. 1.1 Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009 (в редакції Договору № 1 від 20.07.2010) предметом застави є майнові права за кредитними договорами та генеральними договорами, що укладені між заставодавцем та юридичними та фізичними особами, перелік яких викладено у додатку 1 до цього договору застави.

Відповідно до п. 3.1.3 Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009 (в редакції Договору № 1 від 20.07.2010) заставодавець має право у разі прострочення виконання зобов'язання за кредитними договорами та відсутністю грошових коштів на кореспондентському рахунку заставодавця задовольнити грошові вимоги, за якими настав строк погашення, шляхом реалізації заставлених майнових прав згідно зі ст. 73 Закону України "Про Національний банк України" та умовами цього договору та/або в інший установлений законодавством України спосіб.

Згідно з п. 3.4.2 Договору застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009 (в редакції Договору № 1 від 20.07.2010) заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

Відповідно до п. 3.4.5 Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009 (в редакції Договору № 1 від 20.07.2010) заставодавець зобов'язаний не вносити надалі зміни до кредитного договору, до іпотечних договорів та договорів застави, що забезпечують його виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

Згідно з п. 6.1 Договору застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009 (в редакції Договору № 1 від 20.07.2010) цей договір набирає чинності з часу перерахування відповідно до умов кредитного договору грошових коштів на рахунок заставодавця і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Між сторонами 27.12.2013 було укладено Договір про внесення змін та доповнень до Договору застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009, яким сторони внесли зміни до Додатку № 1 до договору (Перелік юридичних та фізичних осіб, з якими банком укладено кредитні договори, майнові права вимоги за якими є предметом договору застави), та з якого вбачається, що у заставу до Національного банку України позивачем передано майнові права вимоги до ОСОБА_6 за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006 на суму 361062 грн. 53 коп. та 7310726 дол США 15 центів (залишок по кредиту станом на 01.12.2013), майнові права вимоги до ОСОБА_8 за Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006 на суму 1699999 грн. 75 коп. та на суму 2466147 Євро 52 центи (залишок по кредиту станом на 01.12.2013), майнові права вимоги до ОСОБА_7 за Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006 на суму 456885 грн. 49 коп. та 7159060 дол США 26 центів (залишок по кредиту станом на 01.12.2013).

Таким чином, майнові права за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2016, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2016 та Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2016 були передані в заставу Національного банку України на підставі Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009.

Між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (покупець) 26.03.2014 укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

Згідно з п. 2.3 Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 права вимоги переходять до покупця (відступлення) та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

У п. 1.1 Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 зазначено, що датою відступлення є дата підписання акту приймання-передачі прав вимоги; загальна купівельна ціна - сума всіх купівельних цін за права вимоги, що становить 30000 грн. 00 коп.; права вимоги - всі права вимоги продавця у якості кредитора до позичальника за кредитним договором, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення.

Відповідно до п. 3.1 Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 за продаж (відступлення) продавцем прав вимоги за цим договором покупець зобов'язаний сплатити продавцю загальну купівельну ціну протягом 5 робочих днів з дати підписання договору.

Згідно з п. 7.1 Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і залишатиметься чинним до моменту виконання сторонами своїх обов'язків за ним у повному обсязі.

У Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 сторони визначили, що відповідач набуває права вимоги до позичальника - ОСОБА_6 на підставі Кредитного договору №481/ПВ-06 від 01.11.2006; загальна сума вимог, які виникли і нараховані станом на дату укладення договору - 1216733 дол США 54 центи, що з урахуванням курсу НБУ становить 12867930 грн. 57 коп., та 670082 грн. 57 коп.

За права вимоги за кредитним договором купівельна ціна становить 10000 грн. 00 коп.

За актом приймання-передачі прав вимоги від 26.03.2014 за Договором купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 позивач продав, а відповідач купив (прийняв права вимоги) за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006; разом з правом вимоги виконання зобов'язання за кредитним договором до покупця перейшли права вимоги та були передані оригінали кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього, договорів, що забезпечують виконання зобов'язання, а також всі інші документи, що підтверджують видачу кредиту позичальнику за кредитним договором.

Вказаним актом сторони підтверджують, що покупець сплатив продавцю погоджену сторонами купівельну ціну, яка становить 10000 грн. 00 коп. (п. 3 акту).

У Додатку № 2 до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 сторони визначили, що відповідач набуває права вимоги до позичальника - ОСОБА_7 на підставі Кредитного договору №480/ПВ-06 від 01.11.2006; загальна сума вимог, які виникли і нараховані станом на дату укладення договору - 1223545 дол США 60 центів, що з урахуванням курсу НБУ становить 12939973 грн. 56 коп. та 878672 грн. 14 коп.

За права вимоги за кредитним договором купівельна ціна становить 10000 грн. 00 коп.

За актом приймання-передачі прав вимоги від 26.03.2014 за Договором купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 позивач продав, а відповідач купив (прийняв права вимоги) за Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006; разом з правом вимоги виконання зобов'язання за кредитним договором до покупця перейшли права вимоги та були передані оригінали кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього, договорів, що забезпечують виконання зобов'язання, а також всі інші документи, що підтверджують видачу кредиту позичальнику за кредитним договором.

У Додатку № 3 до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 сторони визначили, що відповідач набуває права вимоги до позичальника - ОСОБА_8 на підставі Кредитного договору №479/ПВ-06 від 01.11.2006; загальна сума вимог, які виникли і нараховані станом на дату укладення договору - 312370 Євро 50 центів, що з урахуванням курсу НБУ становить 4555299 грн. 00 коп., та 3241247 грн. 41 коп.

За права вимоги за кредитним договором купівельна ціна становить 10000 грн. 00 коп.

За актом приймання-передачі прав вимоги від 26.03.2014 за Договором купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 позивач продав, а відповідач купив (прийняв права вимоги) за Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006; разом з правом вимоги виконання зобов'язання за кредитним договором до покупця перейшли права вимоги та були передані оригінали кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього, договорів, що забезпечують виконання зобов'язання, а також всі інші документи, що підтверджують видачу кредиту позичальнику за кредитним договором.

На підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних 03 березня 2015 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено тимчасову адміністрацію розпочато процедуру виведення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" з ринку. Тимчасову адміністрацію запроваджено на строк 3 місяці з 03 березня 2015 року до 02 червня 2015 року включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування на здійснення тимчасової адміністрації призначено Кадирова Владислава Володимировича. З дня свого призначення уповноважена особа Фонду гарантування набула всі повноваження органів управління та органів контролю банку і розпочала здійснювати заходи для забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна, захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 71 від 08.04.2015 року про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк". Згідно з даним рішення тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк" запроваджено строком на шість місяців з 03 березня 2015 року до 02 вересня 2015 року включно.

З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 147 від 03 серпня 2015 р. про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" до 02 жовтня 2015 р. включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича до 02 жовтня 2015 р. включно.

Судом встановлено, що 28.09.2015 відбулось засідання комісії публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями (відповідно до витягу з протоколу № 79 від 28.09.2015, копія якого долучена позивачем до позовної заяви), порядок денний - затвердження результатів перевірки щодо визначення Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 нікчемним у розумінні ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; вирішено - затвердити результати перевірки та віднести Договір купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 до нікчемних договорів на підставі п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 р. № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015р. № 181, "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

Банком було направлено на адреси публічного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр", ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, та товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" повідомлення про нікчемність Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що Договір купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 є нікчемним у розумінні п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки банк відмовився від власних майнових вимог до позичальника (п. 1 ч. 3 ст. 38 закону); до дня визнання банку неплатоспроможним банк взяв на себе зобов'язання передачі прав вимоги за кредитними договорами новому кредитору без зустрічного отримання коштів у відповідній сумі (п. 2 ч. 3 ст. 38 закону); банк здійснив відчуження майна (майнових прав) за ціною, нижчою від звичайних, оскільки сума оплати більше ніж на 65% відрізняється від реальної ціни майнових прав (п. 3 ч. 3 ст. 38 закону).

Крім того, позивач вказав на те, що майнові права за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006 та Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006 були передані в заставу Національному банку України за Договором застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 16.10.2009, з огляду на що відчуження заставленого майна могло бути здійснено виключно за погодженням з Національним банком України як заставодержателем.

Також, позивач зазначив, що оскільки іпотечний договір та договори застави були нотаріально посвідчені, договір про відступлення прав вимоги за ними повинен також бути нотаріально посвідченим.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив визнати недійсним Договір купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014, укладений між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", а також застосувати наслідки недійсності договору.

Стосовно вказаних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Судова колегія зазначає, що посилання місцевого господарського суду на невідповідність оспорюваного договору вимогам ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції яка на час перевірки та віднесення відповідного правочину до категорії нікчемних) не можна вважати цілком правильним, оскільки на момент укладення оскаржуваного Договору від 26.03.2014 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" діяв в іншій редакції, зокрема, ч.2 ст. 38 передбачала, що протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв: договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Так, апеляційний суд вважає, що застосуванню підлягає редакція Закону, яка діяла саме на момент укладення оскаржуваного правочину.

Проте, вказаний недолік не вплинув на правильність вирішення місцевим господарським судом спору по суті, оскільки, судом першої інстанції встановлено, що майно банку за оспорюваним договором було відчужено на умовах, значно гірших за звичайні ринкові.

При цьому, колегією суддів враховується також те, що положення п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції станом на час перевірки та віднесення відповідного правочину до категорії нікчемних та п. 1 ч. 2 ст. 38 цього ж Закону в редакції чинній на момент укладення оскаржуваного договору по суті є аналогічними одна одній та для їх застосування необхідним є встановлення обставин відчуження майна банку (майнових прав) за цінами нижчими (гіршими) від звичайних.

В свою чергу, обставини щодо відчуження майнових майнових прав позивача за кредитними договорами відповідно до Договору купівлі - продажу прав вимоги від 26.03.2014 за цінами, нижчими від звичайних, були вірно встановлені місцевим господарським судом, з огляду на наступне.

Пункт 14.1.71 Податкового кодексу України, дає визначення поняттю звичайної ціни, за яким звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з пунктом 14.1.219. Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Як вже вказувалося, між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (покупець) 26.03.2014 укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

У додатках 1,2,3 до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 сторонами погоджено, що загальна сума вимог, які виникли і нараховані за Кредитними договорами від 01.11.2016 №479/ПВ-06, №480/ПВ-06, №481/ПВ-06 станом на день укладення договору купівлі-продажу складає суму, еквівалентну 35153205 грн. 25 коп.

Між АТ "Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" були підписані Акти приймання-передачі прав вимоги від 26.03.2014 за Договором купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014, якими сторони підтвердили, що покупець сплатив продавцю погоджену сторонами купівельну ціну у загальному розмірі 30 000 грн.

Таким чином, оскільки за спірним Договором купівлі-продажу права вимоги позивач відступив на користь відповідача право вимоги за Кредитними договорами на загальну суму 35153205 грн. 25 коп., тоді як останній за вказане право вимоги зобов'язався сплатити на користь банку лише 30 000,00 грн (що очевидно не відповідає дійсній ринковій вартості отриманих майнових прав станом на 26.03.2014), отже вартість права грошової вимоги за Кредитними договорами є значно більшою, аніж вартість, за якою відповідне право вимоги було відчужено на користь відповідача за спірним договором.

Стосовно ринкової вартості майнових прав, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 9.3 Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 відповідно до звітів незалежного оцінювача ТОВ "Експертно-оціночна компанія" оціночна ринкова вартість активів Укрпромбанку, що підлягають передачі Дельта Банку, становить НОМЕР_3 грн. 50 коп.

Тобто, всі активи Укрпромбанку були передані позивачу за оціночною вартістю НОМЕР_3 грн. 50 коп.

Позивачем не надано суду доказів, за якою ціною (вартістю) були придбані ним майнові права окремо за кожним кредитним договором (за Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2016, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2016 та Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2016).

Відповідач у відзивах на позовну заяву та треті особи 4, 5, 6 у письмових поясненнях зазначили, що суб'єктом оціночної діяльності було визначено ринкову вартість майнових прав за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.112016, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.112016 та Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.112016, та придбання відповідачем прав вимог було здійснено навіть за ціну, вищу від ринкової.

Відповідно до Звіту № 07-01-01/02-14/РД1 з оцінки майна майнових прав за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2016, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та ОСОБА_6, складеного суб'єктом оціночної діяльності - товариством з обмеженою відповідальністю "Ако Експерт" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №12159/11 від 05.07.2011), ринкова вартість майнових прав за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2016 станом на 06.02.2014 становить 9915 грн. 63 коп. (без врахування забезпечення, а саме застави цінних паперів та основних засобів публічного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр").

Відповідно до Звіту № 07-01-03/02-14/РД1 з оцінки майна майнових прав за Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2016, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та ОСОБА_7, складеного суб'єктом оціночної діяльності - товариством з обмеженою відповідальністю "Ако Експерт" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №12159/11 від 05.07.2011), ринкова вартість майнових прав за Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2016 станом на 06.02.2014 становить 9878 грн. 49 коп. (без врахування забезпечення, а саме застави цінних паперів та основних засобів публічного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр").

Відповідно до Звіту № 07-01-02/02-14/РД1 з оцінки майна майнових прав за Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2016, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та ОСОБА_8, складеного суб'єктом оціночної діяльності - товариством з обмеженою відповідальністю "Ако Експерт" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №12159/11 від 05.07.2011), ринкова вартість майнових прав за Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2016 станом на 06.02.2014 становить 9840 грн. 09 коп. (без врахування забезпечення, а саме застави цінних паперів та основних засобів публічного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр").

Стосовно правомірного неврахування судом першої інстанції вказаних Звітів, а також заперечень апелянта проти цього, колегія суддів зазначає наступне.

Вказані звіти суб'єкта оціночної діяльності не є висновками експерта, складеними на замовлення учасників справи у розумінні ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Вказаних відомостей наявні в матеріалах справи звіти не містять.

У вказаних звітах зазначено, що оцінка майнових прав за кредитними договорами була здійснена суб'єктом оціночної діяльності за дохідним підходом, з урахуванням наданої банком інформації заборгованості за кредитними договорами станом на дату оцінки, враховуючи висновок суб'єкта оціночної діяльності про низький стан обслуговування боргу (понад 1000 днів прострочення).

З урахуванням вказаних критеріїв суб'єкт оціночної діяльності дійшов висновку, що якість кредиту класифікується як найнижча; для розрахунку вартості майнових прав за кредитними договорами необхідно враховувати кількість днів прострочення повернення коштів та ризикованість активів, чим більший термін прострочення, тим менша вірогідність повернення коштів.

Слід також зазначити, що оцінка ринкової вартості майнових прав за вказаними кредитними договорами була здійснена суб'єктом оціночної діяльності без врахування вартості предметів застави за договорами, якими забезпечувалось виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами (про що, зокрема, зазначено суб'єктом оціночної діяльності у звітах).

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Суд зазначає, що застава - це один із способів забезпечення виконання зобов'язання, особливістю якого є передача майна: заставодавець передає майно у заставу заставодержателю. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і майновий поручитель - власник певного майна, який має право на його відчуження.

Абсолютний характер застави виявляється в тому що у кредитора виникає переважне право перед іншими кредиторами боржника; це речове право наслідує юридичну долю речі; право застави не дає заставодержателю правомочностей щодо володіння та користування річчю (майном), але заставодержатель має правомочність щодо позбавлення заставодавця його права власності у випадку невиконання боржником забезпеченого заставою основного зобов'язання.

Таким чином, застава є речовим правом на чуже майно, реалізація якого кредитором за основним зобов'язанням може привести до примусового позбавлення власника майна права власності на належне йому майно.

Застава створює між кредитором у забезпеченому (основному) зобов'язанні та особою, що забезпечує зобов'язання, особливий вид відносин - акцесорне (додаткове) по відношенню до основного зобов'язання, яке характеризується тим, що має охоронну спрямованість, є способом забезпечення майнових інтересів кредитора при невиконанні або неналежному виконанні основного зобов'язання боржником; передбачає можливість залучення третіх осіб до реалізації механізму захисту кредитора; його захисний механізм базується на праві вимоги кредитора, а не на обов'язку виконання забезпечувального зобов'язання (так як обов'язок належного виконання зобов'язання покладений законом на боржника за основним зобов'язанням); виникнення охоронювального зобов'язання по забезпеченню інтересів кредитора в цих зобов'язаннях можливе лише при настанні відкладальної умови, якою є юридичний факт неправомірної поведінки боржника у вигляді невиконання або неналежного виконання ним основного зобов'язання.

Суттю застави є задоволення вимог кредитора у випадку невиконання/неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за основним договором (зокрема, за кредитним договором) за рахунок предмета застави.

Оцінка (розмір ринкової вартості) майнових прав (прав вимоги) за кредитними зобов'язаннями не обов'язково дорівнює розміру заборгованості позичальників за кредитними договорами та залежить від ряду факторів, які тим чи іншим чином впливають на вартість майнових прав. Такими факторами, зокрема, можуть бути обставини щодо реальної можливості отримання виконання зобов'язання від боржника: платіжна здатність боржника (відсутність грошових коштів), сплив позовної давності (що матиме наслідком за певних обставин неможливість отримання судового захисту та права на примусове виконання); інфляційні процеси в економіці тощо.

Одним із таких факторів є наявність забезпечувальних зобов'язань, якими забезпечується виконання боржниками за кредитними договорами своїх зобов'язань з повернення кредиту та сплати інших платежів за кредитними договорами, так як у випадку невиконання/неналежного виконання основного зобов'язання позичальником, кредитор має право звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника за кредитним договором.

При цьому, невиконання боржником обов'язку з повернення кредиту/сплати процентів за користування кредитом (одна з обставин, яка оцінювалась при складанні звітів) не може достовірно свідчити про відсутність у боржника коштів для належного виконання зобов'язання та не може бути єдиним підґрунтям для визначення ринкової вартості майнових прав за кредитними договорами, враховуючи наявність чинних застав, якими забезпечуються права вимоги за кредитними договорами, та які, по суті, завжди гарантують право на задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням.

За наведених обставин, долучені до матеріалів справи Звіти щодо визначення ринкової вартості прав вимоги за кредитними договорами (складені суб'єктом оціночної діяльності) не є належними доказами на підтвердження дійсної вартості (звичайної ціни) майнових прав за відповідними кредитними договорами, оскільки визначення ринкової вартості майнових прав було здійснено суб'єктом оціночної діяльності без врахування вартості предметів застави за забезпечувальними договорами.

Також, колегією суддів враховується відсутність рецензій на вказані Звіти, які мали бути проведені на підставі Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, що, в свою чергу, викликає сумнів у достовірності даної оцінки.

Ще однією підставою, за якою колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на зазначені Звіти є те, що оцінка майнових прав за кредитними договорами, вимоги за якими в подальшому відступалися Банком на користь відповідача, мала погоджуватися з Національним банком України (чого в свою чергу зроблено не було) в силу встановлених Договором застави майнових прав від 16.10.2009 обмежень щодо відчуження майна (про що буде більш детально наведено нижче у даній постанові).

З огляду на наведене, висновок місцевого господарського суду про те, що вказані Звіти щодо визначення ринкової вартості прав вимоги за кредитними договорами (складені суб'єктом оціночної діяльності) не є належними доказами на підтвердження дійсної вартості (звичайної ціни) майнових прав за відповідними кредитними договорами, визнається колегією суддів обґрунтованим, а доводи апелянта про протилежне цього не спростовують.

При цьому, слід також зазначити, що ринкова вартість майнових прав (прав вимоги) за Кредитними договорами у будь-якому випадку повинна бути не меншою, ніж вартість предметів застави, яка вказана у відповідних договорах застави.

Як вже було вказано, за спірним Договором купівлі-продажу права вимоги позивач відступив на користь відповідача право вимоги за Кредитними договорами на загальну суму 35153205 грн. 25 коп., тоді як останній за вказане право вимоги зобов'язався сплатити на користь банку лише 30 000,00 грн (що очевидно не відповідає дійсній ринковій вартості отриманих майнових прав станом на 26.03.2014), отже вартість права грошової вимоги за Кредитними договорами є значно більшою, аніж вартість, за якою відповідне право вимоги було відчужено на користь відповідача за спірним договором.

Наведене свідчить про те, що банк здійснив відчуження майнових прав за вказаними кредитними договорами відповідно до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 за цінами значно гіршими за звичайні ринкові (оплата більш ніж на 99% відрізняється від вартості майнових прав).

Викладене є підставою для висновку про нікчемність спірного Договору купівлі-продажу права вимоги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції чинній на момент укладення оскаржуваного договору (банк здійснив відчуження майна на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій)

При цьому, як вже було зазначено, посилання місцевого господарського суду на іншу редакцію ст. 38 зазначеного Закону не призвело до прийнятя неправильного рішення у даній справі, а тому доводи апелянта у вказаній частині не можуть бути підставою для задоволеня вимог апеляційної скарги.

Стосовно доводів позивача про те, що що майнові права за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006 та Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006 були передані в заставу Національному банку України за Договором застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009, з огляду на що відчуження заставленого майна могло бути здійснено виключно за погодженням з Національним банком України як заставодержателем, слід зазначити наступне.

Як вже вказувалося, 06.10.2009 між Національним банком України (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (заставодавець) укладено Договір застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-2, предметом якого є застава майнових прав за кредитними договорами та генеральними договорами, що укладені між заставодавцем та суб'єктами господарювання, перелік яких викладено у додатку 1 до цього договору застави.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Зокрема, застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом (ст. 1 Закону України "Про заставу").

Таким чином, застава як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між заставодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та заставодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з застави, полягає в реалізації заставодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок заставного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від заставодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про заставу" при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний:

виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права;

не здійснювати уступки заставленого права;

не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості;

вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб;

надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.

Згідно зі ст. 52 Закону України "Про заставу" якщо боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя. При одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави.

Договір застави є одним зі способів забезпечення виконання зобов'язання. За його змістом відповідно до ст. 572 ЦК України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Таким чином, сторонами у договорі застави є кредитор (заставодержатель) і боржник (заставодавець), цей договір забезпечує виконання укладеного між сторонами кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 3.4.2 Договору застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009 (в редакції Договору №1 про внесення змін) заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

Разом з тим, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження надання письмової згоди Національним банком України, як Заставодержателем за Договором застави майнових прав від 06.10.2009р., письмової згоди на укладання оскаржуваного Договору купівлі - продажу прав вимоги.

Враховуючи вищенаведене, оскільки майнові права за кредитними договорами були відчужені на користь відповідача без попереднього письмового погодження Національного банку України, як Заставодержателя, вказане є також підставою для визнання оскаржуваного Договору купівлі - продажу прав вимоги, недійсним.

Стосовно доводів позивача щодо необхідності нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу прав вимоги, оскільки іпотечний договір та договори застави були нотаріально посвідчені, а тому відповідно внесення змін до них повинно бути здійснено у такій же формі, слід зазначити наступне.

Так, у зв'язку з укладенням між позивачем та відповідачем Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 відповідач набув права вимоги за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2016, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2016 та Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2016, та права вимоги за забезпечувальними зобов'язаннями - за Договором застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007, за Договором застави цінних паперів 480/Zквцп-06 від 01.11.2006 та за Договором застави цінних паперів 480/Zквцп-06-01 від 01.11.2006.

При цьому, станом на дату відступлення прав вимоги Іпотечний договір № 479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007 було розірвано, з огляду на що відповідач не набув прав вимоги за ним.

Так, 26.03.2014 між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (іпотекодержатель) та публічним акціонерним товариством "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" (іпотекодавець) укладено Договір про розірвання Іпотечного договору №479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрований в реєстрі за № 94), відповідно до умов якого сторони домовились достроково розірвати договір іпотеки з 26.03.2014; одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору припиняється іпотека та заборона відчуження предмету іпотеки; цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і нотаріального посвідчення.

Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, копії яких долучені третіми особами 4, 5 до матеріалів справи 23.12.2016, вбачається, що 26.03.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. на підставі Договору про розірвання іпотеки від 26.03.2014 на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 11948299 від 26.03.2014 та 11948615 від 26.03.2014 було внесено запис про припинення іпотеки за Іпотечним договором №479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007, та припинено обтяження предметів іпотеки.

Позивачем не надано суду доказів визнання недійсним Договору про розірвання Іпотечного договору №479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007.

Щодо інших договорів забезпечення, то Договір застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007, Договір застави цінних паперів 480/Zквцп-06 від 01.11.2006 та за Договір застави цінних паперів 480/Zквцп-06-01 від 01.11.2006, посвідчені приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу, тобто мають нотаріальну форму.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про заставу" у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів.

Водночас, законом не передбачено обов'язку нотаріально посвідчувати договір застави цінних паперів.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про заставу" недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Таким чином, договір застави транспортних засобів підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, у протилежному випадку такий договір є недійсним (нікчемним).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, правочин щодо заміни кредитора за Договором застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007 повинен також бути вчинений у тій формі, що і вказаний договір застави, тобто бути нотаріально посвідченим.

За оспорюваним договором - Договором купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 відповідачу були передані права вимоги в тому числі за Договором застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007 (який був посвідчений нотаріально).

Однак, сторонами не було додержано вимог закону щодо форми договору про заміну кредитора у зобов'язанні - Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 в частині відступлення прав вимог за Договором застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007, оскільки правочин щодо заміни кредитора за Договором застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007 повинен бути нотаріально посвідченим.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 недійсним в частині відступлення прав вимоги за Договором застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007 у зв'язку з недотримання сторонами нотаріально посвідченої форми вказаного договору.

Окрім наведеного, колегією суддів враховується ще одна підстава для визнання недійсним оскаржуваного договору (про яку вказував позивач у позовній заяві), а саме його вчиненння під час дії обмежень, встановлених постановою Національного банку України від 26.02.2014 № 102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності".

Постановою Правління Національного банку України від 26.02.2014 № 102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" з метою недопущення погіршення стану ліквідності ПАТ "Дельта Банк" та захисту інтересів його вкладників і кредиторів було постановлено надати АТ "Дельта Банк" кредит для збереження ліквідності в сумі 800 млн. грн. на строк до 360 днів.

Постановою Правління Національного банку України від 12.06.2014 № 348/БТ внесено зміни у пункт 1 Постанови Правління Національного банку України від 12.02.2014 № 102/БТ - цифри "800" замінено цифрами "1300", а також доповнено пункт 4 Постанови Правління Національного банку України від 12.02.2014 № 102/БТ підпунктом такого змісту: "передбачити в кредитному договорі право Національного Банку України призначити в АТ "Дельта Банк" представника Національного банку України Мелюшкевічеву С.Е. для здійснення контролю за використанням кредиту для збереження ліквідності, функціональні обов'язки якого визначені згідно із додатком до цієї постанови".

Як вбачається з додатку до постанови Правління Національного банку України від 12.06.2014 № 348/БТ "Зобов'язання АТ "Дельта Банк" щодо здійснення операцій у разі призначення представника НБУ" операції банку та його клієнтів (за сумами в межах 1 контрагента в день), які попередньо (до здійснення операції) погоджуються з представником НБУ, а саме: з кредитування (за сумами, що перевищують 500 тис. грн. (в еквіваленті); операції банку та його клієнтів щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами за сумами, що перевищують 10000 тис. грн. (в еквіваленті).

Постанова Національного банку України № 348/БТ від 12.06.2014 поширювалася на всі без виключення операції банку та його клієнтів, здійснені в період її дії.

Незважаючи на існування обмежень, передбачених постановою, AT "Дельта Банк" уклав оскаржуваний договір купівлі - продажу прав вимоги, не отримавши на це згоди представника НБУ, яка була обов'язковою для нього, що суперечить вимогам постанови Національного банку України №348/БТ від 12.06.2014 та ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

В ст. ст. 2, 6 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.

Відповідно до ст. 7-1 названого Закону Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.

Колегія суддів зазначаєє, що постанови Правління Національного банку України №102/БТ та №348/БТ не є нормативно-правовими актами, однак зазначені постанови Правління Національного банку України в даному випадку є обов'язковими для виконання AT "Дельта Банк", адже спрямовані на стабілізацію банку та підтримання його платоспроможності.

Отже, на час укладення оспорюваного Договору діяльність позивача була обмежена Національним банком України, у зв'язку з чим, зокрема, укладення договорів купівлі - продажу прав вимоги мали бути погоджені з куратором банку.

Проте, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не було надано доказів, які б свідчили про те, що оспорюваний правочин було погоджено з куратором банку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в даному випадку наявні підстави для визнання укладеного між сторонами Договору, як нікчемного правочину, недійсним, з урахуванням спору між сторонами щодо правомірності вчинення правочину без погодження з Національним банком України під час встановлених обмежень Національним банком України, нормативно-правові акти якого є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Отже, оскільки позивач не мав права укладати Договір купівлі - продажу прав вимоги без погодження з куратором банку, такий договір слід вважати укладеним з порушенням банком його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає наявними підстави для визнання оскаржуваного Договору купівлі - продажу прав вимоги недійсним із зазначених вище підстав.

Позивач у позовній заяві просив суд застосувати наслідки недійсності договору, а саме - шляхом повернення відносин сторін за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006 та Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006 та договорами, які забезпечують їх виконання у попередній стан, який існував до укладення Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014; - шляхом визнання права вимоги та права кредитора публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006 та Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006 та договорами, які забезпечують їх виконання.

Згідно із частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, враховуючи норми ст. 216 Цивільного кодексу України та визнання недійсним Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014, кожна сторона вказаного правочину повинна повернути іншій стороні все те, що вона отримала (від іншої сторони) на виконання вказаного Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014.

З огляду на те, що позивачем відповідачу були передані на виконання Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, а моментом переходу прав вимоги є підписання акту приймання-передачі (відповідно до п. 2.2 Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ефективним способом захисту прав позивача (первісного кредитора) як сторони недійсного правочину, та який спроможний відновити порушені права позивача, є визнання за публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» права вимоги (права кредитора) за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006, Договором застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007, Договором застави цінних паперів 480/Zквцп-06 від 01.11.2006 та Договором застави цінних паперів 480/Zквцп-06-01 від 01.11.2006.

В свою чергу, у позові публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в частині позовних вимог про визнання за позивачем права вимоги (права кредитора) за Іпотечним договором № 479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007 слід відмовити, оскільки, як встановлено судом, права вимоги за вказаним договором іпотеки не перейшли до відповідача (у зв'язку з розірванням договору іпотеки) за недійсним правочином.

Стосовно вимоги позивача про повернення відносин сторін за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006 та Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006 та договорами, які забезпечують їх виконання у попередній стан, який існував до укладення Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014, слід зазначити наступне.

Так, обраний позивачем спосіб захисту - повернення відносин сторін у попередній стан, який існував до укладення недійсного договору, по суті, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (відновлення становища, яке існувало до порушення права), однак, враховуючи встановлений судом характер порушеного права, має загальний характер, та отримує свою реалізацію саме у формі, яка вказана у ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, яка безпосередньо передбачає повернення відносин сторін у попередній стан шляхом обов'язку повернути все отримане за недійсним правочином.

Враховуючи те, що судом було визнано за позивачем права вимоги (права кредитора) за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006, Договором застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007, Договором застави цінних паперів 480/Zквцп-06 від 01.11.2006 та Договором застави цінних паперів 480/Zквцп-06-01 від 01.11.2006, що в свою чергу передбачає повернення відносин сторін у попередній стан, підстави для задоволення вказаної вимоги відсутні.

Окрім наведеного, колегія суддів також вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали договорів та документів, переданих на виконання Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 згідно з трьома актами приймання-передачі прав вимоги від 26.03.2014, а саме оригіналу Кредитного договору №481/ПВ-06 від 01.11.2006, оригіналу Кредитного договору №480/ПВ-06 від 01.11.2006, оригіналу Кредитного договору №479/ПВ-06 від 01.11.2006, оригіналів договорів, що забезпечують виконання кредитних договорів, а також всіх інших документів, що підтверджують надання кредиту.

Так, за актами приймання-передачі прав вимоги від 26.03.2014 за Договором купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 позивач продав, а відповідач купив (прийняв права вимоги) за Кредитним договором №481/ПВ-06 від 01.11.2006, Кредитним договором №480/ПВ-06 від 01.11.2006 та Кредитним договором №479/ПВ-06 від 01.11.2006; разом з правом вимоги виконання зобов'язання за кредитним договором до покупця перейшли права вимоги та були передані оригінали кредитних договорів з усіма змінами та доповненнями до них, договорів, що забезпечують виконання зобов'язань, а також всі інші документи, що підтверджують видачу кредиту позичальникам за кредитними договорами.

Враховуючи визнання недійсним Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 та норми ст. 216 Цивільного кодексу України вказані документи підлягають поверненню позивачу.

Крім того, у позовній заяві позивач зазначив, що станом на дату його звернення до суду у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній запис про обтяження нерухомого майна, переданого в іпотеку банку за Іпотечним договором № 479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007, та в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відсутні записи щодо обтяження транспортного засобу, переданого в заставу банку за Договором застави транспортного засобу №479-480-481Z/ПВ-06 від 30.03.2007, та цінних паперів, переданих в заставу банку за Договором застави цінних паперів №480/Zквцп-06 від 01.11.2006 та Договором застави цінних паперів №480/Zквцп-06-1 від 01.11.2006.

Позивач вказав на те, що всі вказані договори забезпечення є чинними, а відносини між банком та клієнтами не припинялись, з огляду на що позивач просить суд скасувати державну реєстрацію припинення записів про обтяження нерухомого майна, накладених згідно з Договором іпотеки від 30.02.2007, реєстровий номер 896, а саме - запису про іпотеку № 51224959 (спеціальний розділ), який припинено 26.03.2014 за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., індексний номер рішення 11948299; - записів про заборони нерухомого майна № 5125050 (спеціальний розділ), № 5125124 (спеціальний розділ), які припинено 26.03.2014 за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., індексний номер рішення №11948466 та №11948615 відповідно.

Таким чином, позивачем заявлені позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації припинення записів про обтяження нерухомого майна - предметів іпотеки за Іпотечним договором № 479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007 з тих підстав, що вказаний іпотечний договір є чинним та позивач є іпотекодержателем за Іпотечним договором № 479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007.

При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено наступне.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (іпотекодержатель) та відкритим акціонерним товариством "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр", яке змінило своє найменування на публічне акціонерне товариство "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" (іпотекодавець), 30.03.2007 укладено Іпотечний договір №479/480/481/Zфквіп-07, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрований в реєстрі за № 869.

Разом з тим, 26.03.2014 між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (іпотекодержатель) та публічним акціонерним товариством "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" (іпотекодавець) укладено Договір про розірвання Іпотечного договору №479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрований в реєстрі за № 94), відповідно до умов якого сторони домовились достроково розірвати договір іпотеки з 26.03.2014; одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору припиняється іпотека та заборона відчуження предмету іпотеки, а саме: комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і нотаріального посвідчення.

Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, копії яких долучені третіми особами 4, 5 до матеріалів справи 23.12.2016, вбачається, що 26.03.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. на підставі Договору про розірвання іпотеки від 26.03.2014 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 11948299 від 26.03.2014 та 11948615 від 26.03.2014 було внесено запис про припинення іпотеки за Іпотечним договором №479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007, та припинено обтяження предметів іпотеки.

Таким чином, станом на дату укладення між позивачем та відповідачем оспорюваного договору - Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014, Іпотечний договір № 479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007 було розірвано за домовленістю сторін, іпотека за ним припинилась, та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом були внесені відомості про припинення іпотеки та обтяження предметів іпотеки.

Тобто, записи про припинення іпотеки та обтяження предмета іпотеки за Іпотечним договором № 479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007 були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно саме у зв'язку з тим, що між позивачем та іпотекодавцем було укладено договір про розірвання Іпотечного договору № 479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007.

В свою чергу, права вимоги за Іпотечним договором № 479/480/481/Zфквіп-07 від 30.03.2007 не перейшли до відповідача за Договором купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014, оскільки іпотека була припинена.

За таких обставин, враховуючи, що будь-яких інших підстав для скасування державної реєстрації припинення записів про іпотеку та обтяження майна, крім визнання недійсним Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014, позивачем у позовній заяві не вказано, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про скасування державної реєстрації припинення записів про обтяження нерухомого майна, накладених згідно з Договором іпотеки від 30.02.2007, реєстровий номер 896, а саме - запису про іпотеку № 51224959 (спеціальний розділ), який припинено 26.03.2014 за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., індексний номер рішення 11948299; - записів про заборони нерухомого майна № 5125050 (спеціальний розділ), № 5125124 (спеціальний розділ), які припинено 26.03.2014 за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., індексний номер рішення №11948466 та № 11948615 відповідно.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на третю особу (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 у справі №910/21375/16 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - третю особу у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 04.02.2019 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

А.О. Мальченко

Попередній документ

79573891

Наступний документ

79573893

Інформація про рішення:

№ рішення:	79573892
№ справи:	910/21375/16
Дата рішення:	28.01.2019
Дата публікації:	05.02.2019
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори