Іменем України
31 січня 2019 року
м. Київ
справа №408/3095/17-а
адміністративне провадження №К/9901/44416/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мороз Л.Л.,
суддів: Гімона М.М., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 408/3095/17-а
за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - Біловодське ОУ ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Біловодського ОУ ПФУ
на постанову Біловодського районного суду Луганської області від 17 серпня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Соболєва Є.О. та
ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Гайдара А.В., суддів Василенко Л.А., Ханової Р.Ф., -
06 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними та дискримінаційними дії Біловодського ОУ ПФУ щодо припинення виплати пенсії;
- зобов'язати Біловодське ОУ ПФУ поновити виплату пенсії та виплатити виниклу заборгованість;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання управлінням подати до суду у встановлений судом строк з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду (а.с 1-6).
Позов обґрунтовано тим, що в порушення вимог статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058- IV), відповідач, не приймаючи рішення, зупинив з вересня 2016 року виплату пенсії з підстав не передбачених цим Законом. При цьому, ОСОБА_1 вказує на те, що нею було виконано вимоги статті 7 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706-VII) та отримано довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи. До того ж, позивач зазначила, що законодавство України не забороняє мати кілька місць проживання, а реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Біловодський районний суд Луганської області постановою від 17 серпня, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, задовольнив позовні вимоги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що відповідачем порушено вимоги частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV, оскільки з вересня 2016 року позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є таким рішенням у розумінні часини першої статті 49 Закону №1058-ІV.
Окрім цього суди дійшли висновку про те, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.
22 листопада 2017 року Біловодське ОУ ПФУ звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Біловодського районного суду Луганської області 17 серпня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що дія довідки позивача про взяття на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції припинена з 01 січня 2016 року, у зв'язку із відсутністю адреси вказаної в ній, у зв'язку із чим й припинено виплату пенсії. При цьому, скаржник вказав на те, що у нього не має даних про те, що довідка скасована.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
04 грудня 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення від відповідача на зазначену касаційну скаргу, в яких об'єднане управління ПФУ просить залишити без задоволення останню, а оскаржуване судове рішення без змін.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови та ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком (що підтверджується її пенсійним посвідченням) та внутрішньо переміщеною особою з фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1
Позивач перебуває на обліку у відповідача з січня 2015 року.
01 вересня 2016 року їй припинено виплату пенсію на підставі інформації Біловодської селищної ради у зв'язку з відсутністю в смт. Біловодськ адреси місця проживання позивача, вказаній в довідці переселенця.
Із змісту заперечень на позов встановлено, що виплата пенсії їй буде поновлена у загальному порядку, для чого позивачу слід особисто звернутись до УПФУ з наданням паспорту громадянина України, ідентифікаційного номеру, довідки про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи, в якій зазначено фактичного місця проживання/перебування, та яка є дійсною.
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058-IV, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на протиправність таких дій відповідача та зобов'язали Біловодське ОУ ПФУ поновити виплату пенсії позивачу з 01 вересня 2016 року та виплатити виниклу заборгованість.
Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Тому, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Верховний Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 вересня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 3 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, оскільки з вересня 2016 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні апеляційним судом оскаржуваного рішення і погоджується з його висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд.
Касаційну скаргу Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області залишити без задоволення.
Постанову Біловодського районного суду Луганської області 17 серпня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі № 408/3095/17-а - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
М.М. Гімон
О.П. Стародуб ,
Судді Верховного Суду