24 січня 2019 року
Київ
справа №808/1331/18
касаційне провадження №К/9901/1922/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.08.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 в справі № 808/1331/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Запорізькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 у квітні 2018 року звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2018 №00046124902, яким позивачу нараховано штраф у розмірі 10% у сумі 4508,81грн. за затримку на 6 календарних днів сплати грошового зобов'язання з єдиного податку в сумі 45088,81грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.08.2018, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018, адміністративний позов задоволено повністю.
Головне управління ДФС у Запорізькій області 12.01.2019 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.08.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ""Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", п. 45; згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 37; та "Козліца проти Хорватії"(Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 36; згадане вище рішення у справі "Козліца проти Хорватії", п. 33; згадане вище рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", п. 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54).
Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Станом на 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 921 гривень (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік").
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №808/1331/18 є вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2018 №00046124902, яким позивачу нараховано штраф у розмірі 10% у сумі 4508,81грн. за затримку на 6 календарних днів сплати грошового зобов'язання з єдиного податку в сумі 45088,81грн.
Верховним Судом установлено, що сума визначеного штрафу за оспорюваним у даній справі актом індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.
Ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем 17.05.2016 сформовано платіжне доручення на порталі ПАТ «Фідобанк» № 383137352 щодо сплати єдиного податку за І квартал 2016 року в сумі 45090 грн., граничний термін сплати якого - 20.05.2016. Кошти у сумі 45090 грн. списані з рахунку позивача, утім у зв'язку із запровадженням на підставі рішення Національного банку України від 20.05.2016 №8 тимчасової адміністрації ПАТ «Фідобанк» як неплатоспроможного, кошти до бюджету своєчасно не надійшли.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач ініціював сплату єдиного податку до спливу граничного терміну такої сплати, але платіж своєчасно не перерахований до бюджету з вини банківської установи, тому відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення всупереч нормам пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України.
Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновку судів при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.
Отже, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.08.2018 та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 у справі щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Відмовити Головному управлінню ДФС у Запорізькій області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.08.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 в справі № 808/1331/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Запорізькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк