21 січня 2019 року
Київ
справа №820/4202/17
касаційне провадження №К/9901/1119/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.
розглянув матеріали касаційної скарги Офісу великих платників податків ДФС на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018 у справі №820/4202/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІДАС ОІЛ» до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «МІДАС ОІЛ» звернулося до суду з позовом до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.08.2017№0000275009, згідно з яким за затримку до 30 календарних днів сплати грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на суму 872733,49грн. до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 10% в сумі 87273,35грн.; №0000315009 від 22.08.2017, яким за порушення граничних термінів реєстрації акцизних накладних/розрахунків коригування до акцизних накладних в Єдиному реєстрі акцизних накладних до позивача застосовано штраф в розмірі 16 139,64грн., №0000325009 від 22.08.2017, згідно з яким до позивача застосовано штрафні санкції на суму 59942,28грн., №0000335009 від 22.08.2017, згідно з яким до позивача застосовано штрафні санкції на суму 2821,19грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018, адміністративний позов задоволено.
Офіс великих платників податків ДФС 04.01.2019 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018, прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ««Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», п. 45; згадане вище рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», п. 37; та «Козліца проти Хорватії»(Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», п. 36; згадане вище рішення у справі «Козліца проти Хорватії», п. 33; згадане вище рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», п. 34, «Добріч проти Сербії» (Dobriж «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», п. 54).
Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Станом на 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 921 гривень (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік»).
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №820/4202/17 є вимога про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.08.2017№0000275009, згідно з яким за затримку до 30 календарних днів сплати грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на суму 872733,49грн. до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 10% в сумі 87273,35грн.; №0000315009 від 22.08.2017, яким за порушення граничних термінів реєстрації акцизних накладних/розрахунків коригування до акцизних накладних в Єдиному реєстрі акцизних накладних до позивача застосовано штраф в розмірі 16139,64грн., №0000325009 від 22.08.2017, згідно з яким до позивача застосовано штрафні санкції на суму 59942,28грн., №0000335009 від 22.08.2017, згідно з яким до позивача застосовано штрафні санкції на суму 2821,19грн.
Верховним Судом установлено, що сума кожного окремо з оспорюваних у даній справі рішень суб'єкта владних повноважень, на підставі яких ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дає підстави дійти висновку про віднесення цієї справи до категорії справ незначної складності.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивачем своєчасно та у повному обсязі були вжиті усі можливі і допустимі заходи щодо недопущення порушень законодавства при реєстрації у Єдиному реєстрі акцизних накладних, заходи щодо визначення обсягів залишку пального та реєстрації акцизних накладних, а недоліки в роботі системи електронного адміністрування реалізації пального та недобросовісність контрагента не залежали від його дій, відтак відсутні правові підстави для застосування до позивача відповідальності.
Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.
Отже, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2017 у справі щодо скасування податкових повідомлень-рішень, не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Відмовити Офісу великих платників податків ДФС у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018 у справі №820/4202/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІДАС ОІЛ» до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень.
2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.П.Юрченко