46001, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:НОМЕР_1, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
про відмову у видачі судового наказу
01 лютого 2019 року м.Тернопіль Справа № 921/58/19
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
розглянувши матеріали заяви №24/01/19 від 24.01.2019 (вх.№74 від 30.01.2019), поданої приватним підприємством «КОНСАЛТИНГОВА ФІРМА»ПРОМЕТЕЙ», м.Київ, в особі філії «ЛЬВІВСЬКИЙ МОЛОЧНИЙ КОМБІНАТ», м.Львів
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «ІЛЛА», м.Тернопіль
про видачу судового наказу про стягнення 25117,85грн,
Заявник - приватне підприємство «КОНСАЛТИНГОВА ФІРМА»ПРОМЕТЕЙ», м.Київ, в особі філії «ЛЬВІВСЬКИЙ МОЛОЧНИЙ КОМБІНАТ», м.Львів, звернувся 24.01.2019 (згідно накладної поштового відправлення №0209910924210) до Господарського суду Тернопільської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ІЛЛА», м.Тернопіль 25117,85грн боргу, що виник внаслідок неналежного виконання умов договору дистрибуторської угоди №24/10/2017-1 від 24.10.2017 в частині здійснення повного розрахунку за отриманий товар (молочну продукцію). В підтвердження заявленої суми боргу підприємство посилається на обставину наявності у ТОВ «ІЛЛА» даного боргу станом на 31.07.2018, котрий відображено в Акті звірки розрахунків за період з січня по липень 2018 року, а також на факт поставки товару згідно видаткових накладних №921 від 11.01.218 на суму 19711,11грн, №5114 від 15.02.2018 на суму 26897,47грн (долучено відповідні товарно-транспортні накладні), здійснення товариством часткової оплати товару на загальну суму 76667,87грн та повернення товару на суму 3525,36грн без надання підтверджуючих документів. Крім того, підприємством було надіслано вимогу про сплату 25117,85грн боргу №27/09/18 від 27.09.2018, про що свідчить опис вкладення до цінного листа від 27.09.2018 та відповідний фіскальний чек 99-го відділення поштового зв'язку м.Києва.
Розглянувши матеріали заяви та ознайомившись з доданими до неї документами суддя дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу, з урахуванням такого.
Частиною 2 ст.12 ГПК України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.
Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість задоволення заяви про видачу судового наказу лише за умови безспірності вимог, відповідно заявник, крім іншого, має додати документи, що вказують на правильність та безспірність грошових сум.
Наявність спору про право, вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні.
Тобто, судовий наказ може бути видано за наявності відповідного договору поставки, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору, а також заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність здійснених розрахунків. Відтак, безспірні вимоги мають бути підтверджені відповідним доказами.
Вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу наведені у ст.150 ГПК України.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Однак, в порушення вимог ч.2 ст.12 та п.4 ч.3 ст.150 ГПК України, заявником не подано документів, які б свідчили, що боржник визнає або не заперечує свій обов'язок зі сплати заявленої до стягнення суми боргу.
Так, за отриманою інформацією даних результату відстеження поштового відправлення №0209910889776, яким направлялася претензія (вимога) ТОВ «ІЛЛА» про сплату заявленої суми боргу, відправлення товариству не вручено по причині: «Відправлення не вручене під час ставки: інші причини» та повернуто відділення зв'язку відправнику - заявнику. Таким чином, долучена до заяви претензія не може свідчити про визнання боржником або відсутність у нього заперечень щодо обов'язку зі сплати заявленої до стягнення суми боргу.
Щодо розміру заявленого до стягнення боргу слід зазначити таке.
В підтвердження підтвердження суми боргу, заявник посилається на наявність у товариства заборгованості в в сумі 58702,50грн, що існувала станом на 31.12.2017 і такий борг підтверджено сторонами шляхом підписання Акту звірки розрахунків за період з січня по липень 2018 року.
Згідно зі ст.ст.73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними, допустимими та достовірними доказами, відповідно до ст.ст. 76-78 ГПК України.
За своєю суттю принцип належності доказів означає спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Принцип допустимості доказів, в свою чергу, означає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Не вдаючись до вирішення питання про достовірність наявних у матеріалах заяви доказів, про перевагу одних доказів над іншими, а також їх додаткової перевірки, слід зазначити наступне.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні унормовані».
Згідно з ч.1 ст.9 зазначеного Закону підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції.
За визначенням ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Такий документ має містити обов'язкові реквізити найменування особи (юридична або фізична), яка склала документ, найменування документа, дату і місце складання, зміст та обсяг операції, одиницю її виміру, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу - ініціатора здійснення операції; найменування одержувача коштів, номер(и) рахунку(ів) та є підставою для відображення фінансової операції в системі автоматизації банку.
Отже, відповідно до приписів чинного законодавства акт звірки є документом, за яким підприємства звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами (договором, розрахунками, тощо). Відповідно акт звірки не може використовуватися як письмова форма визнання боргу. Як зазначено вище, первинні документи повинні містити дату здійснення господарської операції, суму платежу або суму на яку проведено залік, інші реквізити. Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у підтвердження проведення тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків..
Крім того, наданий позивачем акт звірки не може братися до уваги, оскільки останній не містить посилань на умови договору, складений не за весь період дії договору, відповідно не містить всіх господарських операцій з поставки товару, а сума боргу 58702,50грн станом на 31.12.2017 взагалі не підтверджена жодними документами. Також позивачем не надано накладних на повернення товарів від 09.02.2018 (3 акти), від 18.07.2018 (4 акти) на загальну суму 3525,36грн; до заяви не долучено доказів в підтвердження сум часткової оплати товару.
Наведене вище в сукупності унеможливлює здійснення перевірки заявленої підприємством суми боргу на відповідність фактично здійсненим господарським операціям по дистрибуторській угоді №24/10/2017-1 від 24.10.2017 згідно первинних документів.
З огляду на наведене, заява про видачу судового наказу про стягнення з ТОВ «ІЛЛА» подана з порушенням вимог, встановлених ч.2 ст.12, п.4 ч.3 ст.150 ГПК України, оскільки викладені в заяві про видачу наказу вимоги не містять ознак безспірності; до заяви не додано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності спору про право; до заяви не долучено доказів (первинних документів) на підтвердження суми боргу товариства, відтак, на підставі п.1 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України, така заява до задоволення не підлягає.
Керуючись ч.2 ст.12, ст.ст.74-78, 148, п.4 ч.3 ст.150, п.1 ч.1 ст.152, 154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суддя господарського суду, -
1. Відмовити приватному підприємству «КОНСАЛТИНГОВА ФІРМА»ПРОМЕТЕЙ», м.Київ, в особі філії «ЛЬВІВСЬКИЙ МОЛОЧНИЙ КОМБІНАТ», м.Львів у видачі судового наказу про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ІЛЛА», м.Тернопіль 25117,85грн боргу згідно дистрибуторської угоди №24/10/2017-1 від 24.10.2017.
2. Копію ухвали направити рекомендованим листом з повідомленням про вручення: приватному підприємству «КОНСАЛТИНГОВА ФІРМА»ПРОМЕТЕЙ», вул.Івнан Мазепи, Печерський район м.Київ, 01010; філії «ЛЬВІВСЬКИЙ МОЛОЧНИЙ КОМБІНАТ», вул.Богдана Хмельницького, 302, м.Львів, 79037; товариству з обмеженою відповідальністю «ІЛЛА», вул.Гайова, 54, м.Тернопіль, 46008.
Ухвала підписана набирає законної сили 01.02.2019 відповідно до приписів ст.235 ГПК України та може бути оскаржена в апеляційному порядку у строк та порядку, визначених ст.256, 257 ГПК України з урахуванням пп.17.5 п.17 ч.1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.
Суддя Н.О. Андрусик