79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
28.01.2019 Справа №914/2254/18
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Айзенбарт А.І., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача: Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені ОСОБА_1, м. Львів
про стягнення 70 155,73 грн.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність №14-63 від 14.04.2017);
від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність №2249-16 від 11.10.2018)
Обставини розгляду справи.
05.12.2018 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені ОСОБА_1, м. Львів про стягнення 70 155,73 грн.
Ухвалою від 06.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, засідання призначено на 20.12.2018.
20.12.2018 через канцелярію суду від Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені ОСОБА_1 надійшло клопотання про зменшення розміру пені (вх. №49009/18 від 20.12.2018).
В судовому засіданні 20.12.2018 було оголошено перерву до 28.01.2019.
Сторонам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 19.01.2016 було укладено договір постачання природного газу №18/16-ТЕ(Т)-21, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність природний газ. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості природного газу виконав несвоєчасно. У зв'язку з порушенням строків оплати вартості природного газу, відповідачу нараховано пеню в сумі 56 646,95 грн., 3% річних в сумі 4 871,13 грн., інфляційні в сумі 8 637,66 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 70 155,73 грн.
В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення по суті спору, підтримав подане через канцелярію суду клопотання про зменшення розміру пені.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
19.01.2016 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Львівським національним університетом ветеринарної медицини та біотехнологій імені ОСОБА_1 (споживач) було укладено договір №18/16-ТЕ(Т)-21 постачання природного газу.
За цим договором постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність споживачу (відповідачу) у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору.
На виконання умов договору, позивач протягом січня-березня 2016 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 324 091,77, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016, 29.02.2016, 31.03.2016. Факт отримання природного газу відповідачем у відповідних обсягах не оспорюється.
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно), наступного за місяцем поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Як зазначив позивач, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості отриманих обсягів газу у січні-березня 2016 року виконав з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості газу, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 56 646,95 грн. пені, 4 871,13 грн. 3% річних, 8 637,66 грн. інфляційних.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до пункту 8.2. договору, у разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З врахуванням цих положень, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 56 646,95 грн., 3% річних в сумі 4 871,13 грн., інфляційні в сумі 8 637,66 грн.
Судом перевірено розрахунок та встановлено, що пеня в сумі 56 646,95 грн., 3% річних в сумі 4 871,13 грн., інфляційні в сумі 8 637,66 грн. нараховані правильно.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Представник відповідача в судовому засіданні не послався на відповідні виняткові обставини та не довів їх під час розгляду спору у даній справі. Щодо твердження представника відповідача про відсутність збитків у відповідача, то сам факт невиконання відповідачем зобов'язання у визначений договором строк позбавляє можливості використання позивачем недоотриманих грошових коштів у своїй господарській діяльності.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач, уклавши договір постачання природного газу, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умову про пеню.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Як зазначалося вище, згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідачем доказів наявності обставин, зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань перед позивачем не подано, в матеріалах справи такі відсутні.
Пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.10 постанови №14 від 17.12.2013 роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов'язань, взятих на себе за договором. Окрім цього, за змістом частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, про що, зокрема, зазначено у постанові Верховного суду від 15.05.2012 по справі № 11/446.
Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для зменшення суми пені, а тому в задоволенні клопотання про зменшення пені слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 56 646,95 грн. пені, 4 871,13 грн. 3% річних, 8 637,66 грн. інфляційних.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 551, 599, 612, 625, 626 ЦК України, ст. 193, 230, 231, 233 ГК України та ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені ОСОБА_1, м. Львів, вул. Пекарська, 50 (ідентифікаційний код 00492990) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6 (ідентифікаційний код 20077720) 56 646,95 грн. пені, 4 871,13 грн. 3% річних, 8 637,66 грн. інфляційних, 1 762 грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 28.01.2019 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 01.02.2019.
Суддя Мазовіта А.Б.