Провадження № 22-ц/803/106/19 Справа № 200/5083/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Шевцова Т.В. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.
30 січня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Хоменко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, Шевченківська районна у м. Дніпрі рада, про визнання договору дарування недійсним, стягнення збитків, -
31 березня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., Шевченківська районна у м. Дніпрі рада, про визнання договору дарування недійсним, стягнення збитків. Просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 (Дніпропетровську), укладений 18 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_3, ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №796 та стягнути в солідарному порядку з відповідачів на його користь матеріальні збитки в розмірі 823455,50 грн. (том 1 а.с. 3-6).
02 лютого 2015 року ОСОБА_2 доповнив позовні вимоги і просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 18 березня 2014 року, за яким дарувальником є ОСОБА_6, а обдарованим ОСОБА_4 (том 1 а.с.141-144).
Ухвалою суду від 30 березня 2016 року позовні вимоги в цій частині залишені без розгляду (том 2 а.с.58).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 (Дніпропетровську), укладений 18 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_3, ОСОБА_1 посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №796. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (том 2 а.с.145-149).
З таким рішенням, не погодились відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_3, кожен окремо, звернулись до суду з апеляційними скаргами.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2016 року залишено без змін (том 2 а.с.260-269).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року залишено без змін (том 3 а.с.178-180).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та відмовити у задоволені позову в повному обсязі (том 3 а.с.2-7).
Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2014 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 Встановлено факт належності домоволодіння АДРЕСА_3 на праві спільної власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які були батьками позивача та відповідача ОСОБА_3. Цим же рішенням визнано недійсним заповіт, складений 13 лютого 1985 року від імені ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_3, посвідченого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 4-292. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_7 04 жовтня 2001 року за реєстровим № 3-4419. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1\2 частини домоволодіння в розмірі 48255,50 грн. та 1\2 частину вартості земельної ділянки в розмірі 775200 грн., розташованих за адресою: АДРЕСА_3, а всього 823455,50 грн.(том 1 а.с.7-10).
Вказане рішення було залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2014 року та станом на 06 грудня 2016 року залишається невиконаним.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року у справі № 200/14579/13-ц до вирішення спору по суті накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3 (том 1 а.с.11).
Вказана ухвала відповідачем ОСОБА_3 не оскаржувалась та набрала чинності 16 грудня 2013 року.
Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2014 року знаходиться на примусовому виконанні Бабушкінського відділу державної виконавчої служби, однак звернути стягнення на майно боржника неможливо, у зв'язку з його відсутністю.
Також, з матеріалів справи вбачається, що 05.06.2007 року відповідачем ОСОБА_3 за оплатним договором придбано квартиру АДРЕСА_1, вартістю 31205,25 грн., що є залишковою інвентаризаційною вартістю майна, а не ринковою ціною, чи ціною, визначеною професійним оцінювачем, згідно вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
18 березня 2014 року між ОСОБА_3 (дарувальником) та ОСОБА_4 (обдарованим), ОСОБА_1 (обдарованою), які є дітьми ОСОБА_3, укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого кожним із обдарованих отримано у власність по 1\2 частині квартири. Сторони оцінили вартість квартири в 210000 грн., згідно оцінки ТОВ «Південні зірки», визначеної станом на 17 березня 2014 року.
Пунктом 5 договору дарування засвідчено, що квартира під забороною відчуження (арештом) не перебуває, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Пунктом 6 договору визначено, що сторони правочину однаково розуміють його значення, умови та правові наслідки, підтверджують дійсність намірів, а також те, що не має характеру фіктивного та удаваного правочину.
Пунктом 12 визначено, що сторони перебувають у родинних відносинах, а п.15 - що дарувальник і гарантує, що квартира не є предметом судового спору та під забороною відчуження не перебуває.
Даний договір підписаний сторонами, засвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №796.
Передумовою укладення договору стало відібрання нотаріусом від ОСОБА_6, дружини ОСОБА_3, заяви про надання згоди на укладення договору та від ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 заяви про відсутність прав інших осіб, в тому числі, дітей, а також самовільних переобладнань.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №19182825 від 18 березня 2014 року, отриманого на час укладення оспорюваного договору, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 під обтяженнями не перебуває (том1 а.с.78-83).
Відповідно до паспортних даних відповідача ОСОБА_3 та довідки про склад сім'ї від 17 березня 2014 року, ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1. Обдаровані ОСОБА_4 та ОСОБА_1, які є дітьми відповідача ОСОБА_3 та племіниками позивача, згідно паспортних даних у подарованій квартирі не зареєстровані. Зазначене також підтверджено численними довіренностями на право представлення інтересів, посвідченими нотаріально, датованими з 2014 року.
Відповідно довідки Єдиного абонентського відділу №2 від 26.05.2015 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 (основний квартиронаймач), ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 717, 202, ч.3 ст.203, 204, ст. 215, 216, 234 ЦК України, роз'ясненнями що містяться у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та виходив з того, що спірний договір укладено між близькими родичами, після виникнення майнового зобов'язання дарувальника, який продовжує фактично володіти та користуватись спірною квартирою, а від так, в дійсності правочин був спрямований на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близьких родичів, з метою приховання такого майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів у справі №200/14579/13-ц.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Зазначене рішення переглядалося в суді апеляційної та касаційної інстанції та залишено без змін, як обґрунтоване та прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права.
Судами встановлено, що оспорюваний договір укладено між близькими родичами після виникнення майнового зобов'язання дарувальника на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2014 року, при цьому ОСОБА_3 (дарувальник) фактично продовжує володіти та користуватись спірною квартирою, що свідчить про вчинення такого правочину з метою приховування такого майна від подальшого виконання судового рішення за рахунок останнього.
Доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції цих норм, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Посилання в апеляційній скарзі, що при розгляді справи порушено ст. 27-1 ЦПК України (2004), а саме процесуальне право малолітніх осіб ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, які прописані та проживають за адресою: АДРЕСА_1, відносно позбавлення висловлення думки через законного представника, колегія суддів відхиляє, оскільки предметом позову є визнання договору дарування недійсним, що не стосується прав малолітніх осіб.
Інші доводи про неправомірність рішення суду, в цілому повторюють доводи, що були викладені Відповідачами в суді першої інстанції у вигляді обґрунтування заперечень на позовну заяву та які були предметом дослідження місцевого суду, а тому додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволенню.
Керуючись ст. 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2016 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: