Провадження № 22-ц/803/3345/19 Справа № 205/5242/18 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
30 січня 2019 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Городничої В.С.
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
при секретарі - Порубай М.Л.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В липні 2018 року АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що відповідно до укладеного Договору №б/н від 01 жовтня 2011 року позивач надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Однак, відповідач порушив умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів, та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 31 травня 2018 року за договором виникла заборгованість на загальну суму 27605,82 грн.
У зв'язку з чим, АТ КБ "ПриватБанк" просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором №б/н від 01 жовтня 2011 року в розмірі 27605,82 грн., а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" було задоволено частково:
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за Договором № б/н від 01 жовтня 2011 року у загальному розмірі 3169,91 грн., де заборгованість за тілом кредиту - 1833,47 грн. та заборгованість по процентам за користування кредитом - 1336,44 грн.;
- стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 202,33 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.
В задоволені решти позовних вимог щодо стягнення суми штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1290,75 грн. - штраф (процентна складова) та заборгованості по пені та комісії - 400,00 грн. та решти суми відсотків у розмірі 22245,16 грн. - було відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням, в частині відмови, АТ КБ "ПриватБанк" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в оскаржуваній частині та постановити нове, яким стягнути з відповідача на користь банку заборгованість по пені, комісії, відсоткам та штрафні санкції в повному обсязі.
В своїй апеляційній скарзі, позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
ОСОБА_2 своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін, з наступних підстав.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що від 01 жовтня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 був укладений Договір № б/н, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Вказаний кредитний договір між сторонами було укладено в спосіб подання письмової згоди Відповідача на надання відповідної платіжної картки та видачі Позивачем Відповідачу такої картки. Вказані дії сторін не суперечать загальним засадам цивільного законодавства щодо способу укладання договору, а відтак породжували відповідні договірні зобов'язання для сторін по справі.
У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В порушення умов вказаного кредитного договору, Відповідач допустив прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого за ОСОБА_2 станом на 31 травня 2018 року виникла заборгованість у загальному розмірі 27605,82 грн., з яких:
- 1833,47 грн. - заборгованість за тілом кредиту;
- 23581,60 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;
- 400,00 грн. - заборгованість по пені та комісії.
А також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:
- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);
- 1290,75 грн. - штраф (процентна складова).
Відмовляючи у задоволенні позовних щодо стягнення штрафів та пені, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки Умови та Правила надання банківських послуг не містить підпису Відповідача, то суд вважає недоведеним факт того, що саме з даними Умовами був ознайомлений відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили відповідальність при порушенні договірних зобов'язань, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо відповідальності за порушення зобов'язання, не змінювались.
У заяві позичальника також відсутні дані про те, з якими саме Умовами був ознайомлений позичальник.
Згідно частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним судом України у справі №6-1412цс16.
У зв'язку з викладеним та відповідно до положень частини першої статті 1054 ЦК, суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу відсотки за користування кредитом у розмірі, визначеному відповідно до частини першої статті 1048, частини другої статті 1054 ЦК, тобто на рівні облікової ставки Національного банку України.
Також, судом було проведено розрахунок відсотків відповідно до вищевказаних положень діючого законодавства України, відповідно до якого розмір процентів за період з 12 червня 2015 року по 31 травня 2018 року, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи із суми поточної заборгованості у розмірі - 1833,47 грн., облікової ставки НБУ та кількості днів прострочення за спірний період становить 1336,44 грн.
В своїй апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив відсотки за кредитним договором №б/н від 01 жовтня 2011 року та відмовив у стягнення штрафних санкцій і пені, оскільки підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ОСОБА_2 надав згоду на всі вказані умови та правила, а також зобов'язався самостійно ознайомлюватися із всіма змінами на офіційному сайті банку.
Окрім цього, апелянт посилається на те, що протягом розгляду справи в суді першої інстанції відповідач жодних заперечень проти обчисленої банком заборгованості, в тому числі нарахованих відсотків, пені та штрафів не надав, факту укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з Умовами та правилами, Тарифами банку не заперечував.
Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, з огляду на наступне.
Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови та Правила надання банківських послуг, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву.
Аналогічні за своїм змістом правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року (справа №578/132/16-ц, провадження №61-3836св18).
При цьому, відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину або відсутність заперечень з боку відповідача щодо пені, штрафів та розміру заборгованості при розгляді справи не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні спору про стягнення заборгованості по суті.
Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису ОСОБА_2 а в Анкеті-заяві позичальника відсутня домовленість щодо сплати штрафів за невиконання договору та щодо розміру відсотків, а тому колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені та штрафів, а також обґрунтовано зменшив відсотки, застосувавши положення ст. 1048 ЦК України.
А тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Тож, керуючись положеннями ст. ст. 259, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова