Справа № 420/449/19
30 січня 2019 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Корой С.М., розглянувши матеріали позову Кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка» до Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскрова Олега Вікторовича про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,-
25.01.2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка» до Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскрова Олега Вікторовича, в якому позивач просить суд:
Скасувати рішення Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскрова Олега Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:29478120 від 29.04.2016р. та виключити запис про реєстрацію.
В обґрунтування зазначеного позову вказано, що на праві приватної власності позивачеві належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 264,3 кв.м. (житлова площа - 51,7 кв.м.) та квартира АДРЕСА_4, загальною площею 125,6 кв.м. (житлова площа 87,1 кв.м.). 29.04.2017 року державний реєстратор Іскров Олег Вікторович прийняв рішення №29478120 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про реєстрацію приватної спільної часткової власності на об'єкт житлової нерухомості, квартири, загальної площі 583,7 кв.м. (житлова площа 211,7 кв.м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 (1/2 частина) та ОСОБА_3 (1/2 частина).
Позивач вважає реєстрацію права власності на нерухоме майно незаконною, оскільки у державного реєстратора не було підстав реєструвати право власності на квартиру АДРЕСА_3 на підставі лише висновку щодо технічної можливості об'єднання об'єкту нерухомого майна, виданого ФОП ОСОБА_4 Крім того, площа (квадратні метри), яку було внесено до загальної площі квартири АДРЕСА_3, входить до загальної площі квартир № 2 та № 2а, які належать на праві приватної власності позивачу.
Виходячи з викладеного на думку позивача, оскаржуване рішення про реєстрацію права власності є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.п.3,5,6 ч.1 ст.172 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши позов Кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка», суддя зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.1 КАС України, Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" від 09.09.2010 року № 19-рп/2010, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.
Відповідно до п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У пункті 150 рішення Європейського суду з прав людини від 21.06.2011 року у справі "Фруні проти Словаччини", яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року (Заява №21722/11), Суд зазначив, що згідно з практикою Суду, метою терміну "встановлений законом" у статті 6 Конвенції є гарантування того, що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлений інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Предметом спору у цій справі є скасування рішення державного реєстратора про держану реєстрацію приватної спільної часткової власності на об'єкт житлової нерухомості, квартири, загальної площі 583,7 кв.м. (житлова площа 211,7 кв.м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 (1/2 частина) та ОСОБА_3 (1/2 частина).
Суддя вказує на те, що даний спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а існує спір про право, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.
Тобто спірні правовідносини стосуються набутого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на об'єкт нерухомого майна, і в разі скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора майнові права цих осіб можуть бути порушені.
Крім того, суддя вказує не те, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Зазначене рішення про державну реєстрацію стосувалося реєстрації прав саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а не позивача, отже такий спір має приватноправовий характер.
Відтак, суддя зазначає, що спір в цій справі є спором про цивільне право, цей спір не є публічно-правовим, отже має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Зазначену правову позицію визначено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
З огляду на вищенаведене, даний спір не може бути вирішений в порядку адміністративного судочинства, оскільки має вирішуватися у порядку цивільного судочинства.
Пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.6 ст.170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Керуючись ст.ст.2, 7, 170, 171, 172, 248 КАС України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка» до Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскрова Олега Вікторовича про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Роз'яснити заявнику, що дане подання підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами підсудності, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Надіслати позивачу копію ухвали разом із позовом та усіма доданими до нього матеріалами.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Суддя Корой С.М.