29 січня 2019 року справа №0540/6078/18-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Ястребової Л.В., Компанієць І.Д., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 р. у справі № 0540/6078/18-а (головуючий І інстанції Загацька Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про стягнення грошового забезпечення,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці, в якій просив: стягнути з відповідача на користь позивача грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, у тому числі, за час затримки виконання рішення про поновлення у розмірі 26323,86 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористані дні відпустки за 2014, 2015, 2016, 2017 роки в загальній сумі 39621,48 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний відпрацьований календарний рік служби у розмірі 79785,72 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.12.2017 року по день винесення рішення у справі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено частково, а саме: стягнуто з Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час затримки виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі № 805/1738/17-а в сумі 7055,88 грн.; стягнуто з Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки за 2014, 2015, 2016, 2017 роки в загальній сумі 11126,58 грн.; стягнуто з Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний відпрацьований календарний рік служби у розмірі 79785,02 грн.; стягнуто з Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.12.2017 року по день винесення рішення у справі у розмірі 64045,68 грн.; рішення в частині стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.12.2017 року по день винесення рішення у справі у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5698,93 грн. допущено до негайного виконання. В задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. В апеляційній скарзі зазначено, що судом відмовлено в задоволені позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 29.08.2017 по 05.12.2017, оскільки це питання було предметом розгляду у справі № 805/318/18-а, проте, предметом розгляду зазначеної справи був інший період. Після видання наказу від 29.08.2017 про поновлення, відповідач не забезпечив позивача робочим місцем та не міг виконувати свої обов'язки, отже, за цей період позивач має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу. Також, посилаючись на практику Верховного Суду України у справі № 21-18а15, позивач зазначає, що при визначенні права на стягнення компенсації за невикористану відпустку за попередні роки незаконного звільнення слід застосовувати положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустку», оскільки вказане питання не врегульоване спеціальним законодавством.
Відповідач, також не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. В апеляційній скарзі зазначено, що судовим рішенням від 19.07.2017 року у справі № 805/1738/17-а дії та рішення відповідача щодо звільнення позивача протиправними не визначались та не зобов'язано поновити позивача на службі. Тому, відповідачем не порушено права позивача в частині поновлення, отже, відсутні підстави для стягнення грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду. Судом безпідставно розраховано суми одноразової грошової допомоги виходячи з середньомісячного грошового забезпечення позивача, оскільки за вимогами спеціального законодавства суми одноразової грошової допомоги розраховуються саме з місячного грошового забезпечення. Компенсація за невикористану відпустку помилково розрахована із розрахунку середньоденної заробітної плати, визначеної судовим рішенням у справах № 808/5768/14 та № 805/1738/17-а, оскільки порядок нарахування та виплати врегульований спеціальним законодавством. Також, апелянтом зазначено, що спеціальним законодавством не передбачено право звільненого працівника міліції на середній заробіток за весь час затримки по день фактичної виплати грошових коштів при звільненні. Крім того, суд не врахував при стягненні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суму цієї частки, суму заборгованості, а також, що відповідач є органом державної влади, який знаходиться у стані припинення та не фінансується.
Позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував.
Представник відповідача у судове засідання не з'явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.
Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення та перенесення розгляду справи на іншу дату. Колегія суддів вважає, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки явка сторін не визнавалась обов'язковою, а суд не бачить перешкод для розгляду справи.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, наказом МВС України від 05.08.2014 року №1498о/с звільнено з органів внутрішніх справ.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.10.2016 року по справі №808/5768/14, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 року, визнано незаконними та скасовано накази Міністерства внутрішніх справ України від 05.08.2014 року № 852, № 1498 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ. Поновлено позивача на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці з 06.08.2014 року. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на користь позивача суму грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу в період з 06 серпня 2014 року по 20 жовтня 2016 року у розмірі 150 887 гривень 28 копійок. Також, в результативній частині рішення зазначено, що постанова в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на користь позивача суми грошового забезпечення за один місяць вимушеного прогулу підлягає негайному виконанню.
Наказом МВС України від 21.12.2016 року №1222о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ вирішено вважати звільненим з 06.11.2015 року в запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) підполковника міліції ОСОБА_1, начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 року по справі №805/1738/17-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 року, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України № 1222 о/с від 21.12.2016 року "По особовому складу" в частині звільнення позивача за п.64 "г" (через скорочення штатів), поновлено на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці з 07.11.2015 року. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 21.10.2016 року по 19.07.2017 року у розмірі 50 205 грн. 30 коп. Також, в результативній частині рішення зазначено, що відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанову в частині поновлення позивача, підполковника міліції, на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 5 698 грн. 98 коп. допушено до негайного виконання.
Наказом МВС України від 29.08.2017 року № 893 о/с "По особовому складу" на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 9.07.2017 року, винесеної у справі № 805/1738/17-а скасовано наказ МВС від 21.12.2016 року №1222о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ підполковника міліції ОСОБА_1, начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці та поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці з 06.11.2015 року.
Листом від 08.09.2017 року №22/1/1-3836 відповідач з метою вирішення питання подальшого працевлаштування та підстав звільнення з органів внутрішніх справ просив повідомити, чи звертався позивач з рапортами (заявами) до МВС України (територіальних органів МВС України) про прийняття на службу до Національної поліції України та результати їх розгляду. Для належного оформлення прийнятого рішення відповідач просив позивача прибути найближчим часом до Міністерства внутрішніх справ України при собі мати оригінал трудової книжки та інші особисті документи.
04.10.2017 року в приміщенні МВС України позивач отримав акт про майбутнє вивільнення та довідку про наявні у МВС України вакантні посади працівників станом на 04.10.2017 року.
04.10.2017 року відповідачем складено акт попередження про майбутнє вивільнення, в якому зазначено, що після закінчення 2-х місячного терміну з моменту одержання персонального попередження, позивач підлягає звільненню з органів внутрішніх справ України у запас Збройних сил за п.64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з дотриманням вимог чинного законодавства України, наданням пільг та компенсацій згідно з Законом.
Наказом МВС України від 05.12.2017 року № 1302 о/с "По особовому складу" відповідно до п.п. 10,11 розділу ІХ Закону України "Про Національну поліцію" та Положення про проходження служби особовим складом внутрішніх справ позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів), з 05.12.2017 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2018 року по справі №805/318/18-а, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 року, відмовлено у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про визнання незаконними та скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України № 1302 о/с від 05.12.2017 року в частині звільнення позивача в запас Збройних Сил України за пунктом 64 "Г" (через скорочення штатів) з 05.12.2017 року; стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 20.07.2017 року до постановлення судового рішення; визнання протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України та працевлаштувати позивача на посаді, яка рівнозначна посаді - начальника лінійного відділу органу внутрішніх справ та видати наказ про призначення позивача на обрану посаду за його згодою.
07.12.2017 року позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив нарахувати та сплатити йому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання рішення суду про поновлення його на посаді з 20.07.2018 року і по момент звільнення, одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік його служби, компенсацію за невикористану відпустку у 2014 -2017 роках.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції стосовно стягнення компенсації за невикористані дні відпустки за 2014, 2015, 2016, 2017 роки в загальній сумі 39621,48 грн., зазначає наступне.
Відповідно до п. 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 № 114, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.
Обчислення тривалості відпусток - подобове. Святкові дні, встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.
За приписами п. 51 Положення, тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно.
Відповідно до п.56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Крім того, відповідно до пп. 3.4.8 Наказу МВС України від 31 грудня 2007 року № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", за бажанням особи їй надається чергова відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку в разі звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до законодавства.
Таким чином, Положенням № 114 передбачено грошову компенсацію за невикористану відпустку лише в році звільнення.
Разом з цим, суд зазначає, що Положенням № 114 врегульовано виплату грошової компенсації поліцейським за невикористану відпустку в році звільнення, проте не врегульовано виплати грошової компенсації за невикористані відпустки в попередніх роках до року звільнення.
Суд відзначає, що внаслідок першого та другого звільнення, визнаними судом незаконними, позивач повністю не використав відпустку за 2014-2017 роки, належні та допустимі докази отримання ним компенсації за невикористані дні відпустки за цей період суду не надані.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, до спірних правовідносин перш за все необхідно застосовувати положення спеціального законодавства. Проте, у випадку неврегульованості певних правовідносин, останнім необхідно застосовувати загальні норми трудового законодавства, зокрема, ті, що містяться у Кодексі законів про працю України.
Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
З огляду на зазначене, суд дійшов до висновку про те, що відмова відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2014-2017 роки є протиправною та такою, що грубо порушує законні права та інтереси позивача.
Згідно з абз.1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки.
Таким чином, Порядком № 100 визначена спеціальна процедура обчислення середнього заробітку для виплати компенсації за невикористану відпустку.
Відповідно до абз.1 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
Абз.4 п. 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати для компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Відповідно до п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Частиною першою статті 19 Закону № 565-ХІІ було передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 1 Постанова № 1294 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, яка затверджена наказом МВС України від 31 грудня 2007 року № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" в розрахунок місячного грошового забезпечення включається посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років та додаткові види грошового забезпечення постійного характеру в розмірах, що були встановлені наказами керівника органу чи підрозділу внутрішніх справ на день звільнення зі служби.
Відповідно до абз.3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з абз.1 п. 7 Порядку № 100 нарахування компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів року (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Матеріали справи свідчать та на спростовується сторонами, що кількість днів не використаної позивачем відпустки складає 146 днів (15 днів за 2014 рік, 45 днів за 2015 рік, 45 днів за 2016 рік та 41 день за 2017 рік).
Довідки про розмір грошового забезпечення позивача за останні 12 календарних місяців роботи (служби), які передували місяцю виплати компенсації за невикористану частину відпустки за 2014-2017 рік не надані.
Отже, обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з середньоденного грошового забезпечення позивача.
Ураховуючи, що перше незаконне звільнення позивача відбулося у 2014 року та позивач в подальшому після поновлень та звільнень фактично не виконував трудову діяльність у відповідача, суд, застосовуючи зазначені норми права, дійшов правильного висновку про те, що середньоденна заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці фактичної роботи, а саме за червень та липень 2014 року.
Посилання відповідача на те, що розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 180,93 грн., суд не приймає, оскільки, як зазначалось вона повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці фактичної роботи, оскільки особа, до дня звільнення перебувала у вимушеному прогулі, якій грошове забезпечення не нараховувалось. Крім того, вказана сума середньомісячного грошового забезпечення розрахована відповідачем виходячи з довільно взятого відповідачем окладу за посадою позивача, а саме за травень та червень 2017 року (а.с.67).
Отже, середньоденна заробітна плата складає 271 грн. 38 коп. (5718,80 грн. (червень 2014 року) + 5679,06 грн. (липень 2014 року) : 42 робочі дні за два місяці (19 робочих днів у червні 2014 року та 23 робочі дні у липні 2014 року).
Таким чином, при звільненні позивачу необхідно було виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за 2014-2017 роки у розмірі 39621 грн. 48 коп. (146 доба х 271 грн. 38 коп.).
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що вимоги про стягнення компенсації за невикористану частину відпустки за 2014-2017 роки тривалістю 146 діб у розмірі 39621 грн. 48 коп., є обґрунтованими і підлягають задоволенню, що обумовлює зміну рішення суду першої інстанції в цій частині.
Стосовно стягнення одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний відпрацьований календарний рік служби у розмірі 79785,72 грн., суд зазначає наступне.
Гарантії особам рядового та офіцерського складу, зокрема, при звільненні зі служби визначені у Законі України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та постанові Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".
Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби регулюється, зокрема, статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"№ 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262).
Відповідно до частини 1-2, 4 зазначеної статті, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Кабінет Міністр України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" (далі - Постанова № 393).
Так, пунктом 10 Постанови № 393 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пунктів 1.3 та 3 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.
Тобто, при звільненні працівника органів внутрішніх справ зі служби за скороченням до розрахунку одноразової грошової допомоги мають включатися не лише основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років), а також і додаткові його види.
Суд враховує, що позивач проходив службу в органах міліції, порядок проходження якої, у тому числі і в частині виплати грошового забезпечення, врегульовані спеціальним законодавством України, а саме: Законом № 2262-XII, Порядком № 393 та Інструкцією № 499.
Однак спеціальним законодавством щодо осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовано питання, яким чином має обраховуватись одноразова грошова допомога при звільненні у зв'язку із скороченням особи, яка до дня звільнення перебувала у вимушеному прогулі і якій грошове забезпечення не нараховувалось.
При цьому норми спеціальних законів мають пріоритет у правозастосуванні, тоді як положення трудового законодавства підлягають застосуванню лише у тих випадках, коли нормами спеціальних законів спірні правовідносини не врегульовано.
Виходячи з викладеного, на переконання суду, у даному випадку необхідно застосувати положення абзацу шостого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), який, крім іншого, визначає порядок обчислення вихідної допомоги державним службовцям, яка за своєю правовою природою подібна одноразовій грошовій допомозі при звільненні особи рядового і начальницького складу. Згідно з цією нормою час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Таким чином, оскільки під час перебування у вимушеному прогулі позивачу грошове забезпечення не нараховувалось і не виплачувалось, тобто заробіток за ним взагалі не зберігався, то такий період не може включатися до розрахункового періоду при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
Тому, для правильного вирішення цієї справи необхідно встановити: який розмір місячного грошового забезпечення було нараховано і виплачено позивачу в останній місяць його служби перед звільненням та які складові входили до такого грошового забезпечення. Саме з цієї суми має обраховуватись розмір одноразової грошової допомоги, що підлягає виплаті позивачу.
Суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у цьому випадку спірна допомога має розраховуватися, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці його служби перед звільненням, так само з висновком апелянта, що спірна допомога має розраховуватися, виходячи з виплат за будь-які 2 календарні місяці, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, оскільки, як вже зазначалося, механізм розрахунку одноразової грошової допомоги визначено спеціальними нормативними актами щодо осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Така допомога обраховується саме з місячного грошового забезпечення.
Відповідну позицію наведено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2018 року справа №805/1099/16-а
Судом встановлено, що останнім місяцем служби позивача перед звільненням був липень 2014 року.
В матеріалах справи міститься довідка, в якій зазначено, що грошове забезпечення позивача за липень 2014 року нараховано у розмірі 5679,06 грн.
Отже, одноразова грошова допомога позивача складає 79506,84 грн. (середньомісячне грошове забезпечення позивача 5679,06 грн. х 50 % х 28 календарних років вислуги позивача).
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що вимоги про стягнення одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний відпрацьований календарний рік служби у розмірі 79785,72 грн., підлягають частковому задоволенню в сумі 79506,84 грн., що обумовлює зміну рішення суду першої інстанції в цій частині.
Стосовно стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу, у тому числі за час затримки виконання рішення суду про поновлення у розмірі 26323,86 грн. з 20.07.2017 року по 05.12.2017 року, суд зазначає наступне.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з пунктом 24 Положення № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Відповідно до статті 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини 2 статті 235 зазначеного Кодексу, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Суд зазначає, що стаття не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі в разі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказує на його бажання бути поновленим на роботі.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Положеннями ст.ст. 14 та 255 КАС України встановлено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Зважаючи те, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 року по справі №805/1738/17-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 року, зокрема, поновлено позивача на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці з 07.11.2015 року. В результативній частині рішення зазначено, що відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанову в частині поновлення позивача, підполковника міліції, на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 5 698 грн. 98 коп. допустити до негайного виконання.
При цьому, на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 року позивача поновлено на роботі наказом МВС України від 29.08.2017 року № 893 о/с "По особовому складу".
Тобто, виконання постанови суду від 19.07.2017 року про поновлення на роботі, незважаючи на зазначення в рішенні суду про негайне його виконання, відбулося лише 29.08.2017 року.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 20.07.2017 року до 29.08.2017 року включно в розмірі 7055,88 гривень.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України викладеною у постанові від 23 червня 2015 року у справі № 21-63а15, постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі №815/2102/17, від 14 березня 2018 року у справі № 805/5097/15-а.
Стосовно вимушеного прогулу з 29.08.2017 року по 05.12.2017 року, суд зазначає, що позивача з 29.08.2017 року було поновлено на посаді та наказом від 05.12.2017 року звільнено через скорочення штатів.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, питання законності звільнення 05.12.2017 року та стягнення грошового забезпечення за вимушений прогул з 29.08.2017 року по 05.12.2017 року, тобто з моменту поновлення на посаді по звільнення позивача в запас Збройних сил України, було предметом розгляду у справі № 805/318/18-а.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2018 року у справі № 805/318/18-а, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. Під час апеляційного провадження суд, приймаючи до уваги, що наказ МВС України від 05.12.2017 року №1302 о/с "По особовому складу" яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів), був виданий відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства, дійшов висновку, що позивачем не доведено вимушений прогул з вини відповідача, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову про зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 20.07.2017 року по дату постановлення судового рішення.
Отже вимоги позивача про стягнення з відповідача грошового забезпечення за пероід з 29.08.2017 року по 05.12.2017 року задоволенню не підлягають.
Таким чином, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог позивача про стягнення з Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці на користь позивача за час затримки виконання судового рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі № 805/1738/17-а сума 7055,88 грн.
Стосовно стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.12.2017 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1.18. Інструкції № 499, при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.
Таким чином, спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ та поліції, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці.
Абзацом 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Разом з цим, суд зазначає, що зазначені висновки щодо нерозповсюдження норм Кодексу законів про працю України стосуються саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці, оскільки зазначені питання врегульовано спеціальним законодавством. Проте, у випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. трудове законодавство підлягає застосуванню.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 та від 6 листопада 2013 року у справі № 21-352а13.
Колегія суддів зазначає, що спеціальним законодавством, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), а тому щодо них мають застосуватися положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
В силу вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117 , 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 , дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цього визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд зазначає, що при розгляді вказаного питання необхідно враховувати істотність суми заборгованості у порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Як вже зазначалось, позивач звільнений за скороченням 05.12.2017 року, у відповідності до наказу МВС України по особовому складу № 1302 о/с від 05.12.2017 року, позивач при звільненні мав право на компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 39621 грн. 48 коп. та одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 79506,84 грн. Відповідно до матеріалів справи, відповідачем після звільнення позивача не було проведено остаточний розрахунок щодо виплати зазначених суми при звільненні по теперішній час.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року №11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" та листа Мінсоцполітики "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік" у періоді з 01.01.2018 року по 20.11.2018 року кількість робочих днів склала 236 днів.
Таким чином, з урахуванням суми заборгованості, істотності цієї суми, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 64045,68 грн.
Посилання апелянта на ту обставину, що відповідач перебуває у стані припинення, суд не приймає, оскільки відсутність коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів. Право на отримання та обов'язок щодо сплати визначених у справі сум передбачені спеціальними нормами законодавства, яким повинен керуватись відповідач. Суд також враховує, що станом на час розгляду справи відповідач не ліквідований.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції частково невірно застосовано норми матеріального права до певних правовідносин у цій справі, що у відповідності до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 р. у справі № 0540/6078/18-а - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 р. у справі № 0540/6078/18-а - змінити.
Змінити абзац 3 резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 р. у справі № 0540/6078/18-а вислів «в загальній сумі 11126,58 грн.» висловом «в загальній сумі 39621 грн. 48 коп».
Змінити абзац 4 резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 р. у справі № 0540/6078/18-а вислів «у розмірі 79785,02 грн.» висловом «у розмірі 79506 грн. 84 коп».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 р. у справі № 0540/6078/18-а залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано колегією суддів 29 січня 2019 року.
Головуючий суддя: Е.Г. Казначеєв
Судді І.Д. Компанієць
Л.В. Ястребова