29 січня 2019 року справа №805/1354/18-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Ястребової Л.В., Компанієць І.Д., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю представника позивача Шведа А.М., представника відповідача Кравченко О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 р. у справі № 805/1354/18-а (головуючий І інстанції Бабаш Г.П.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Углесервіс» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 січня 2018 року №0000701414,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Углесервіс» (далі - позивач, ТОВ «Углесервіс») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Донецькій області), в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31 січня 2018 року №0000701414 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 170419,00 грн., у тому числі, 136336 грн. за основним платежем, 34084 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року задоволено позовні вимоги, а саме: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 31.01.2018 року №0000701414 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 170419,00 грн., у тому числі 136336,00 грн. за основним платежем та 34084,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю судовий збір у розмірі 2556,28 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянтом зазначено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, за результатами якої встановлено порушення ТОВ "Углесервіс" п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 136335 грн., в тому числі за вересень 2017 - 56225 грн., за жовтень 2017 року - 47241 грн., за листопад 2017 року - 32869 грн. Операції не мали реального товарного характеру та оформлені первинними документами, що суперечать законодавчим та нормативними актами та є такими, що не мають юридичної сили і не є доказами. Апелянт зазначає, що позивачем на запит відповідача не в повному обсязі надано первинні документи в підтвердження взаємовідносин по договору, відсутня можливість підтвердження руху придбаних товарів. У договорі зазначено, що поставка товару здійснюється на умовах СРТ (склад Покупця), проте, до перевірки не надано документів про наявність виробничих, складських, торгівельних приміщень, тощо. В результаті аналізу податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлено відсутність по ланцюгу постачання виробника товару з номенклатурою зазначеною у зареєстрованій податковій накладній від ТОВ «Мега Стальпром» та ТОВ «Дніпро Оіл Груп». На думку апелянта, у даному випадку , має місце, оформлення податкових накладних по колу постачальників та покупців товару один одному. Перевіркою, встановлено здійснення нереальних операцій з постачання товару з вищезазначеною номенклатурою на адресу ТОВ «Углесервис». Видаткові накладні складені з порушенням чинного законодавства. Позивачем до перевірки не надано журнал обліку вантажів. Також, у ТОВ «Мега Стальпром» та ТОВ «Дніпро Оіл Груп» відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у зв'язку з відсутністю персоналу , нематеріальних активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо. До перевірки не надано товарно-транспортні накладні щодо постачання товару від ТОВ «Мега Стальпром». Отже, первинні документи «видаткові та податкові накладні, тощо) виписані від імені ТОВ «Мега Стальпром» та ТОВ «Дніпро Оіл Груп», неправомірно оформлені та не можуть розглядатись в якості первинних документів. Апелянт зазначає, що подані первинні документи, які складені з порушенням встановленого порядку, не можуть розглядатись у якості первинних документів.
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Углесервіс" зареєстровано в якості юридичної особи 12.10.2012 року № 12661020000041903, включено до ЄДРПОУ за №38421286.
Головним управління ДФС у Донецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Углесервіс" (а.с.51 т.1).
За результатами перевірки відповідачем складений акт від 15.01.2018 року №38/05-99-14-14/38421286 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Углесервіс" з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками: ТОВ "Мега Сальпром" за вересень 2017 року з урахуванням віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту у жовтні 2017 року та листопаді 2017 року; ТОВ "Дніпро Оіл Груп" за вересень 2017 року (а.с.52-100 т.1).
Перевіркою встановлено порушення позивачем: п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 136335 грн., в тому числі за вересень 2017 - 56225 грн., за жовтень 2017 року - 47241 грн., за листопад 2017 року - 32869 грн. (а.с.99 т.1).
Позивачем направлено на адресу Головного управління ДФС у Донецькій області заперечення на акт перевірки за вих. №22/01-1 від 22.01.2018 року, відповідно до якого позивач наполягав на тому, що ним раніше були надані докази та аргументовані пояснення, підтверджуючі достовірність інформації, відображеної підприємством у податкових деклараціях з ПДВ за вересень 2017 року, жовтень 2017 року та листопад 2017 року та правомірність формування податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за результатами господарської операції ТОВ "Мега Стальпром" та ТОВ "Днепр Оіл Груп" (а.с.105-113 т.1).
Головним управління ДФС у Донецькій області на підставі акту перевірки, складено податкове повідомлення - рішення №0000701414 від 31.01.2018 року на суму 170419,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 136335,00 грн. та сума штрафних санкцій - 34084,00 грн. (а.с.115-116 т.1).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, наявні в матеріалах справи, не підтверджують встановленні відповідачем в ході перевірки порушення, тому податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 44.1, 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
За положенням пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно п. 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.
Відповідно до положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з ) придбання або виготовлення товарів та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).
Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.
Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
В пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п. 201.7 ст. 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Аналіз наведених норм свідчить, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг, робіт) сум ПДВ до податкового кредиту та витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), у редакції на час виникнення правовідносин, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
За частиною 1 та 2 статті 3 Закону № 996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини 2 статті 3 Закону № 996-XIV, є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.
Відповідно до частини 1 статі 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.14, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (далі - Положення № 88), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи. Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.
Отже, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари (послуги, роботи) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону № 996-XIV.
Таким чином, зменшення бази оподаткування ПДВ на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг), здійснюється з сукупністю таких обставин, як реальність виконання господарської операції та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг, зміст господарської операції та її учасників і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання операції.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено.
25.08.2017 між ТОВ "Углесервис" (підрядник) та ТОВ "ДТЕК Добпропіллявугілля" (замовник) укладено договір №4910-ДУ-УМТС-У (а.с.119-131 т.1).
За умовами договору, ТОВ "Углесервис" зобов'язалось виконати для замовника підрядні роботи з ремонту гірничих виробок (підбивка та перекріплення) 2-го Південного конвеєрного штреку, Квершлагу та 5-го Південного конвеєрного штреку на шахті "Алмазна" ПСП "ШУ Добропільське" ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля". Місце виконання робіт замовник зобов'язується виділити підряднику приміщення, придатне для зберігання інструментів та іншого майна, що належить підряднику, яке необхідне для виконання робіт, забезпечити працівників підрядника побутовим приміщенням. Забезпечити працівників підрядника побутовим приміщенням. Оплата по договору здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника протягом 5 (п'яти) робочих днів з 90 (дев'яностого) календарного дня з моменту підписання сторонами акту прийняття виконаних підрядних робіт (Форма КБ-2в), довідки про вартість виконаних підрядних робіт (Форма КБ-3) та виставлення рахунку підрядником.
Факт виконання позивачем в період вересня, жовтня та листопада 2017 року підрядних робіт для замовника за вказаним договором підтверджується: актом №1 (форма КБ-2в) прийняття виконаних будівельних робіт за вересень 2017 року, довідкою (форма КБ-3) про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2017 року, рахунком - фактурою №У-00000l від 29 вересня 2017 року, Актом №2 (форма КБ-2в) прийняття виконаних будівельних робіт за жовтень 2017 року, довідкою (форма КБ-3) про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2017 року, рахунком - фактурою №У-0000002 від 30 жовтня 2017 року, актом №3 (форма КБ-2в) прийняття виконаних будівельних робіт за листопад 2017 року, довідкою (форма КБ-3) про вартість виконаних будівельних робіт та трати за листопад 2017року, рахунком - фактурою №У-000003 від 30 листопада 2017 року, податковими накладними №1 від 29.09.2017 року, № 1 від 30.10.2017 року та №1 від 30.11.2017 року, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податків (а.с.132-167 т.1).
Також, 07.09.2017 року між ТОВ "Углесервіс" (покупець) та ТОВ "Дніпро Оіл Груп" (постачальник) укладено договір поставки №07/09-1 та додаткову угоду №1 до договору (а.с.171-173 т.1).
За умовами договору, постачальник зобов'язується поставити (передати у власність покупця), а покупець оплатити і прийняти товарно-матеріальні цінності, технічні характеристики якого узгоджуються сторонами в специфікаціях. Відповідно договору та додаткової угоди: поставка товару здійснюється на умовах СРТ (склад покупця) за адресою: Донецька область, м. Добропілля, вул. Нізова, б. 1, шахта "Алмазна". Оплата товару здійснюється покупцем на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 90 днів, а також за погодженням сторін в іншій формі, що не заборонено чинним законодавством.
Виконання договору підтверджується первинними документами, а саме: видатковою накладною №РН-0907/03 від 07.09.2017 року; податковою накладною №21 від 07.09.2017 року; журналом обліку вантажів, що надійшли (форма М-1) за вересень 2017 року; платіжним дорученням №1678 від 22.09.2017 року (а.с.174-183 т.1).
08.09.2017 року між ТОВ "Углесервіс" (покупець) та ТОВ "Мега Стальпром" (постачальник) було укладено договір поставки №08/09-1 та додаткову угоду №1 (а.с.187-189 т.1).
За умовами договору, постачальник зобов'язується поставити , а покупець оплатити і прийняти товарно-матеріальні цінності, технічні характеристики якого узгоджуються сторонами. Відповідно зазначеному договору поставка товару здійснюється на умовах СРТ (склад покупця) за адресою: Донецька область, м. Добропілля, вул. Нізова, б. 1, шахта "Алмазна". Оплата товару здійснюється покупцем на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 90 днів, а також за погодженням сторін в іншій формі.
Виконання договору підтверджується первинними документами, а саме: видатковими накладними №РН-0908/04 від 08.09.2017 року, №РН-0909/01 від 09.09.2017 року, №РН-0910/02 від 10.09.2017 року, №РН-0911/02 від 11.09.2017 року, №РН-0912/17 від 12.09.2017 року; податкові накладні №51 від 08.09.2017 року, №53 від 09.09.2017 року, №54 від 10.09.2017 року, №52 від 11.09.2017 року, №55 від 12.09.2017 року; журналом обліку вантажів, що надійшли (форма М-1) за вересень 2017 року; журналом-ордером; платіжним дорученням №1680 від 25.09.2017 року
Крім того, облік придбаних товарів у позивача підтверджується картками обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів (а.с.214-217 т.1).
Вищезазначені документи надавалися податковому органу під час проведення перевірки, що підтверджується актом перевірки.
Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні, первинні документи позивача.
Отже, твердження відповідача про ненадання позивачем до перевірки жодних первинних документів на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій спростовується самим змістом акта, відповідно до якого під час контрольного заходу відповідачем вони досліджувались.
Проте, вказані первинні документи безпідставно були проігноровані відповідачем при оцінці податкових наслідків господарських операцій, з посиланням на порушення правил їх заповнення та неналежним їх оформленням.
Суд зазначає, що оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов'язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та не підтвердження вчинення господарських операцій. Формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.
Суд звертає увагу на те, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, мали місце.
Здійснення господарських операцій підтверджується іншими вищезазначеними документами наявними в матеріалах справи. Також, вказані порушення заповнення документів, не свідчать про їх невідповідність та відповідно не може впливати на формування податкової звітності. Крім того, матеріали справи не містять доказів, що відповідач здійснив перевірку товарів за місцем їх зберігання.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що наявний договори та усі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку складені на їх виконання, виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентом та декларування показників податку на прибуток.
Стосовно посилання апелянта на не подання товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку.
Суд звертає увагу, що відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
Сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом, контрагент позивача та позивач, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Отже, на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.
Стосовно посилання податкового органу на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд зазначає, що відсутні приписи законодавства які б вимагали від контрагентів позивача наявності виробничих потужностей та певних основних засобів, як і те що відповідачем не доведено, що виконання господарських операцій по придбанню товару вимагало наявності певної кількості працівників у штаті контрагентів позивача. Відсутність інформації про складські приміщення та виробничі потужності, не є достатнім свідченням неможливості виконання договорів, оскільки одні лише ці відомості не є достатнім доказом відсутності чи наявності будь-яких видів майна у суб'єкта господарювання. Відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди позивачем, оскільки, як вже зазначалось, залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Крім того, податковим органом фактично первинні документи фінансово-господарської діяльності контрагентів по взаємовідносинам з позивачем не перевірялись. Вказані посилання відповідача є лише його припущеннями та суб'єктивною думкою, яка належними та допустимими доказами не підтверджується.
Аналогічні правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №804/4787/16, від 14 серпня 2018 року у справі №820/8206/15.
Податковий кодекс не встановлює залежність податкового обліку (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобов'язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем).
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.
Позивачем доведено в судовому засіданні зв'язок зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цих операцій, а податковим органом навпаки не доведено умислу та факту фіктивного підприємництва позивача.
Також, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.
Колегія суддів зазначає, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит. Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Суд зазначає, що в діях позивача, як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.
Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд погоджується з висновком суд першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 р. у справі № 805/1354/18-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 р. у справі № 805/1354/18-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 29 січня 2019 року.
Суддя-доповідач Е.Г.Казначеєв
Судді Л.В. Ястребова
І.Д. Компанієць