29.01.2019
Справа № 497/2252/18
Провадження № 2/497/254/19
29 січня 2019 року м. Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Кодінцевої С.В.,
за участю секретаря - Ковтун О.І.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Болградського району Одеської області про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування,
Позивач, звернувся до суду з вищезазначеним позовом, та просить постановити рішення, яким:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та дворовими спорудами, розташованого за адресою: Одеська область, Болградський район, с. Василівка, вул. Миру, №112, як за спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3.
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та дворовими спорудами, розташованого за адресою: Одеська область, Болградський район, с. Василівка, вул. Миру, №112, як за членом колгоспного двору.
Свої вимоги мотивує тим, що він бажає оформити свої спадкові права на спадщину, яка відкрилася після смерті матері ОСОБА_3, померлої 27.02.2015 року, але звернувшись до приватного нотаріуса ОСОБА_4, йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом в зв'язку з відсутністю у спадкодавця правовстановлюючого документу на спадковий будинок.
Крім того, державним реєстратором йому було відмовлено у реєстрації права власності на ј частку домоволодіння, розташованого за адресою: Одеська область, Болградський район, с. Василівка, вул. Миру, №112, як за членом колгоспного двору.
Позивач в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлявся відповідно до чинного законодавства, через свого представника, про що в справі є відповідні докази (а.с.29). В позовній заяві зазначив клопотання про розгляд справи у його відсутність (а.с.3-4).
Представник позивача ОСОБА_5, діюча на підставі довіреності від 21.02.2017 року (а.с.81-83) до суду не прибула, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с.29, 32). Підтримала доводи свого довірителя, та наполягала на їх задоволенні. Просила розглянути справу без її участі, та без участі її довірителя, про що надала відповідну заяву до суду (а.с.80).
Відповідач ОСОБА_2 сільської ради Болградського району Одеської області до суду не прибув, про час та місце розгляду справи сповіщений відповідно до вимог чинного законодавства, про що в справі є відповідні докази (а.с.31).
Позовні вимоги визнав у повному обсязі, просив розглянути справу без участі їх представника, про що надав відповідну заяву до суду (а.с.33).
Згідно ст.200 ч.3 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Беручи до уваги, що відповідач визнає позовні вимоги і визнання позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні підготовчого судового засідання.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заяви сторін по справі, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
У відповідності до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Станом на 14 квітня 1991 року житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами при ньому за № 112 по вулиці Миру в селі Василівка, Болградського району, Одеської області на праві власності належав колгоспному двору, до складу якого входили: голова двору - ОСОБА_3, та її син - ОСОБА_1.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» до правовідносин, що виникли до прийняття 15.04.1991 року Закону України «Про власність» застосовується чинне на той час законодавство, зокрема спори щодо майна колгоспного двору, яке було придбане до вказаної дати, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні.
Відповідно до ст.120 ЦК України в редакції 1963 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснювалося за згодою всіх членів двору. Розмір частки члена колгоспного двору встановлювався з огляду на рівність часток всіх членів двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних (ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР).
Положеннями пп.«а» п. 6 вищезазначеної постанови визначено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили право на частку в його майні.
Таким чином, кожному члену цього колгоспного двору на праві власності належало по Ѕ частині вищезазначеного житлового будинку з господарськими будівлями та дворовими спорудами, що також підтверджується:
- довідкою № 2316 від 17.07.2017 року, виданою ОСОБА_2 сільською радою Болградського району Одеської області, на підставі запису в погосподарській книзі №4 за особовим рахунком № 614 (а.с.11).
Позивач мав намір зареєструвати належну йому на право власності ј частку домоволодіння, проте отримав рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень (а.с.18).
Згідно вимог діючого законодавства на час розгляду справи, порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст.182 ЦК України).
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року N 1952-IV, із змінами і доповненнями.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 15 названого Закону перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року № 703.
Згідно п.10 Порядку заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.
У відповідності з п.26 Порядку для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим порядком.
Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, свідоцтво про право власності на спадщину, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, державний акт на право власності на земельну ділянку, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також інші документи, визначені пунктом 27 Порядку.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За результатом судового розгляду судом встановлено, що по справі мають місце обставини, передбачені ст.392 ЦК України, оскільки позивач будучи власником своєї частки житлового будинку з господарськими будівлями та дворовими спорудами при ньому за адресою: вул. Миру №112, с.Василівка, Болградський район, Одеська область, не можуть зареєструвати право власності в зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу, внаслідок чого порушуються їх права як власників.
За таких обставинах суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
27 лютого 2015 року - померла ОСОБА_3, запис акту про смерть № 218 від 02.03.2015 року, складений Болградським районним Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, на підставі якого видано свідоцтво про її смерть серії І-ЖД № 403925 (а.с.9).
Після її смерті відкрилась спадщина на належну її Ѕ частку житлового будинку з господарськими будівлями та дворовими спорудами при ньому за адресою: вул. Миру, №112, с. Василівка, Болградський район, Одеська область.
Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3, посвідченим секретарем Василівської сільської ради Болградського району Одеської області 14 вересня 2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 102 є: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1, позивач по справі (а.с.12).
На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 в спадковому домоволодінні проживала і була зареєстрована тільки померла, що підтверджується довідкою ОСОБА_2 сільської ради Болградського району Одеської області № 327 від 14.02.2017 року (а.с.10).
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 17.01.2018 року за №497/1775/17 позивачу ОСОБА_1 надано додатковий строк для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3, померлої 27.02.2015 року (а.с.13). Рішення набрало законної сили.
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надіслали на адресу приватного нотаріуса Болградського районного нотаріального округу ОСОБА_4, засвідчену нотаріусом нотаріального округу місця Салехард Ямало-Ненецкого автономного округу Російської Федерації заяву серії 89 АА №0794787 про відмову від прийняття спадщини після смерті їх матері ОСОБА_3 на користь їхнього брата ОСОБА_1, позивача по справі (а.с.15, 34-79).
Позивач ОСОБА_1, як спадкоємець за заповітом звернувся до приватного нотаріуса Болградського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3, померлої 27 лютого 2015 року. Однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказаний житловий будинок в зв'язку з відсутністю у спадкодавця правовстановлюючого документу, що підтверджує право власності на нерухоме майно (а.с.23).
Разом з цим, в матеріалах спадкової справи № 243/2017, заведеної приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4, щодо майна померлої 27 лютого 2015 року ОСОБА_3 є в наявності заяви від 13.07.2017 року позивача ОСОБА_1 про прийняття спадщини та його братів ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відмову від прийняття спадщини на користь позивача ОСОБА_1 (а.с.34-79).
Таким чином, позивач, як спадкоємець за заповітом своєчасно прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3. На підставі, що передбачена законом, тобто в порядку спадкування, позивач набув право на це майно, тобто на житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами при ньому, розташованого за адресою: вулиці Миру, № 112, с. Василівка, Болградський район, Одеська область.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст.1221 ч.1 ЦК України).
Статтею 1223 ЦК України врегульовано, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Щодо спадкування за законом, то згідно ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Відповідно до ч.1, ч.3, ч.5 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Згідно ст.82 ч.1 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення(стаття 229 ЦПК України).
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.
При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.
При таких обставинах суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача про визнання права власності як за членом колгоспного двору, так і в порядку спадкування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.120, 123 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст.182, 328, 1216-1218, 1221, 1223, 1233, 1235, 1236, 1245, 1261, 1268-1270, 1297 ЦК України, ст.ст.4, 10, 13, 76-81, 83, 95, 200, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Болградського району Одеської області про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_1 10 757411, виданий 05.02.2011 року, орган що видав 890-027, зареєстрованого та проживаючого за адресою: Російська Федерація, регіон АО Ямало-Ненецький, АДРЕСА_1, право власності:
- на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та дворовими спорудами, розташованого за адресою: Одеська область, Болградський район, с. Василівка, вул. Миру, №112, як за членом колгоспного двору;
- на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та дворовими спорудами, розташованого за адресою: Одеська область, Болградський район, с. Василівка, вул. Миру, №112, як за спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Кодінцева