ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 січня 2019 року № 826/13874/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Голови Національного банку України Смолія Яківа Васильовича
третя особа Національний банк України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голови Національного банку України Смолія Яківа Васильовича (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати бездіяльність, яка полягає у невнесенні до Ради Національного банку України подання про звільнення з посади заступника Голови Національного банку ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суб'єкта владних повноважень - Голови Національного банку України Смолія Я.В., протиправною;
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень, Голову Національного банку України Смолія Я.В. вчинити дії - внести до Ради Національного банку України подання про звільнення з посади заступника Голови Національного банку ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на підставі виникнення обставин, що виключають можливість особи бути заступником Голови Національного банку, а саме - невідповідність положенням ч. 4 ст. 20 Закону України «Про Національний банк України».
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2018р. відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно з інформацією, викладеною НБУ у листі № 18-0006/10715 від 09.02.2017р., ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не мають досвіду діяльності, який вимагається ч. 4 ст. 20 Закону України «Про Національний банк України» для займання посади заступника Голови Національного банку, оскільки кожен з них не працював не менше 10 років на керівних посадах у банках, визначених у ч. 1 ст. 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, зазначивши про відсутність будь-яких підстав для задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що 06 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Національного банку України про надання інформації щодо професійної придатності заступників Голови Національного банку України ОСОБА_6 та ОСОБА_3
Листом-відповіддю від 09.02.2017 № 18-0006/10715 Національний банк України надав ОСОБА_1 інформацію щодо відповідності досвіду роботи ОСОБА_6 та ОСОБА_3 вимогам частини четвертої статті 20 Закону України "Про Національний банк України". В інформації зазначалися назви організацій, посад та строки перебування на цих посадах ОСОБА_6 та ОСОБА_3
24.04.2018р. ОСОБА_1 звернувся до Голови Національного банку України Смолія Яківа Васильовича з заявою щодо подання про звільнення ОСОБА_6 та ОСОБА_3 з посади заступників Голови Національного банку України.
Листом від 17.05.2018р. № 17-0008/27411 Національний банк України відмовив у задоволенні вказаної заяви.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною позивач і звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 55 Конституції України будь-яка особа має право звернутися до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 8 частини 1 статті 4 КАС України позивача визначено як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
З наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливості реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, наявність вказівки у законі на можливість оскарження рішення до суду не є безумовною підставою для задоволення позову.
Крім того, у підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення КСУ
№ 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про Національний банк України" та Наказу Національного банку України від 24 січня 2018 року № 59-но "Про розподіл функціональних обов'язків між Головою Національного банку України, його першим заступником та заступниками Голови Національного банку України" Перший заступник та заступники Голови Національного банку України входять до складу Правління центрального банку держави, забезпечують виконання Закону України "Про Національний банк України", реалізацію повноважень Національного банку України у відповідних напрямах діяльності, несуть відповідальність перед Головою Національного банку України та Радою Національного банку України за таку діяльність, виконують обов'язки Голови Національного банку України у разі його відсутності тощо.
Однією з правових гарантій діяльності Національного банку України щодо забезпечення стабільності грошової одиниці України є передбачений статтею 20 Закону України "Про Національний банк України" особливий порядок призначення на посаду та звільнення з посади заступників Голови Національного банку України Радою Національного банку України за поданням Голови Національного банку України.
Отже, зазначені положення Закону передбачають досягнення згоди саме між Головою Національного банку України і Радою Національного банку України у вирішенні питання про призначення на посаду та звільнення з посади заступника Голови Національного банку України.
Таким чином, рішення з цього кадрового питання є правовим актом індивідуальної дії, право оскаржити який мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Таке саме правило має застосовуватись і тоді, коли оскаржуються дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із підготовкою та прийняттям правового акту індивідуальної дії.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 01 грудня 2015 року у справі № 800/238/15.
Враховуючи наведене вище суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не належить до суб'єктів правовідносин, які виникають у зв'язку з призначенням чи звільненням заступників Голови Національного банку України, а тому внесення Головою Національного банку України до Ради Національного банку України подання про призначення на посаду заступника Голови Національного банку України, а також невжиття ним заходів щодо звільнення цієї особи з посади не порушують прав, свобод або інтересів ОСОБА_1
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов не підлягає задоволенню.
Стосовно поданого відповідачем клопотання про застосування позовної давності, то відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, оскільки судом не встановлено порушення прав позивача у даному випадку, то відсутні і строки для захисту порушеного права. Отже суд подане клопотання залишає без задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Клопотання Національного банку України про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду - залишити без задоволення.
2. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Голови Національного банку України Смолія Яківа Васильовича про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя О.В. Патратій