Справа № 185/758/19
Провадження № 2-о/185/82/19
30 січня 2019 року м.Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Перекопського М.М.,
за участю секретаря судового засідання Волошиної К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Селидівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту смерті, -
30 січня 2019 року ОСОБА_2, в порядку статті 317 ЦПК України, звернувся до суду з заявою, в якій просить встановити факт смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, що настала 18 листопада 2018 року в м. Донецьк Донецької області.
В обґрунтування поданої заяви, заявник зазначає, що 18 листопада 2018 року помер його батько - ОСОБА_3, громадянин України, якийна день смерті проживав в місті Донецьку, що на даний час є окупованою територією України. Селидівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області заявнику відмовлено у державній реєстрації смерті ОСОБА_3, оскільки заявником для підтвердження факту смерті було пред'явлено документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Заявник у судове засідання не з'явився, подав до суду письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності, заявлені вимоги підтримав.
Представник заінтересованої особи -Селидівського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області в судове засідання не з'явився.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно абз.2 ч.1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
У відповідності до ст.2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв'язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.
На підтвердження факту смерті заявником подано копію свідоцтва про смерть, виданого установою, що розташована на окупованій території, згідно якого ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер 18.11.2018 року в місті Донецьку, Куйбишевський район. Крім того, заявником надано суду копію довідки про причину смерті, виданої медичною установою в м. Донецьк, згідно якої ОСОБА_3 помер 18 листопада 2018 року, причина смерті - злоякісне новоутворення правої легені.
Також в матеріалах справи міститься копія відмови у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_3, виданої 29.01.2019 року Селидівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за вих. № 15.39-94/250.
Оцінюючи письмові докази, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт смерті ОСОБА_3, визначає дату смерті - 18 листопада 2018 року та місце смерті - м. Донецьк Донецької області.
На підставі вищевикладеного, а також враховуючи те, що законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, що надасть йому можливість отримати свідоцтво про смерть у відповідному державному органі України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.293,294,315,317 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа - Селидівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, що настала 18 листопада 2018 року в м. Донецьку Донецької області, причина смерті - злоякісне новоутворення правої легені.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Копію рішення направити до Павлоградського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області для державної реєстрації факту смерті.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Суддя М. М. Перекопський