30 січня 2019 року м. Одеса Справа № 420/516/19
Суддя Одеського окружного адміністративного суду - Іванов Е.А., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Слідчого управління фінансових розслідувань офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання противними дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Слідчого управління фінансових розслідувань офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України в якому позивачі просять суд:
визнати протиправними дії старшого слідчого з ОВС слідчого управління ФР ОВПП ДФО України Караван С.С. по проведенню 25.01.2019 року обшуку за адресою: АДРЕСА_3 по кримінальному провадженню № 32016100110000192 від 26.10.2016 року;
визнати протиправними дії старшого слідчого з ОВС слідчого управління ФР ОВПП ДФО України Караван С.С. по проведенню 25.01.2019 року обшуку за адресою: АДРЕСА_1 за місцем проживання ОСОБА_1;
визнати протиправними дії старшого слідчого з ОВС слідчого управління ФР ОВПП ДФОУ України Караван С.С. по проведенню 25.01.2019 року обшуку за адресою: АДРЕСА_2 за місцем проживання ОСОБА_4;
визнати протиправним дії старшого слідчого з ОВС слідчого управління ФР ОВПП ДФС України Караван С.С. по проведенню 25.01.2019 року обшуку за адресою: АДРЕСА_4 у нежилому приміщенні, яке належить на праві власності ОСОБА_3.
Суддя вважає, що у відкритті провадження по даній позовній заяві слід відмовити з наступних підстав.
Як вбачається з адміністративного позову всі оскаржувані дії були вчиненні в межах досудового розслідування кримінального провадження №32016100110000192 від 26.10.2016 року, на підставі ухвал слідчого судді місцевого Приморського районного суду м. Одеси Коваленко В.М. по справі №522/555/19, провадження: №1-кс/522/733/19, №1-кс/522/734/19, №1-кс/522/731/19 та №1-кс/522/729/19.
Так, за частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, виходячи із положень наведеної норми, законом може бути передбачено вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства.
За приписами частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Згідно ч. 1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років".
Частиною 2 ст. 19 КАС України визначені справи, та які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а саме: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Таким чином, публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Водночас, в силу пункту другого частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 року № 6-рп/2001 правосуддя України здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Аналогічну правову позицію викладено в Постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року №809/1948/16.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Приймаючи до уваги те, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Слідчого управління фінансових розслідувань офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання противними дії, не підлягають оскарженню у порядку, визначеному КАС України, суд дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суддя роз'яснює позивачам, що дана справа має бути розглянута в порядку кримінального судочинства.
Керуючись ст.ст. 19, п.1 ч.1 ст.170, 256, 287, 294 КАС України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Слідчого управління фінансових розслідувань офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання противними дії.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається..
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України розгляд справи за вказаними вимогами відноситься до кримінальної юрисдикції.
Копію ухвали разом із позовною заявою та всіма додатками до неї надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст..256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали з урахуванням положень пункту 15.5 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя Е.А.Іванов