22 січня 2019 року справа № 2340/4016/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кульчицького С.О.,
за участю: секретаря судового засідання - Зачепи Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження, в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - фермерське господарство ОСОБА_1, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач) з позовом до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі-відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною, викладену у формі листа №1686/0/95-18 від 18.04.2018 відмову ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Черкаській області у ненаданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 10,4110 га ріллі з кадастровим номером 7121285200:02:005:0002 для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) на території Вільхівецької сільської ради Звенигородського району Черкаської області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 10,4110 га ріллі з кадастровим номером 7121285200:02:005:0002 з метою передачі її у власність членам господарства у розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства на території Вільхівецької сільської ради Звенигородського району Черкаської області;
- стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1409 гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Черкаській області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як член фермерського господарства з метою реалізації, передбаченого Конституцією України та Земельним кодексом України права на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 10,4140 га ріллі з кадастровим номером 7121285200:02:005:0002 для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) на території Вільхівецької сільської ради Звенигородського району Черкаської області. Проте, листом від №1686/0/95-18 від 18.04.2018 відповідач усупереч вимог Земельного кодексу України відмовив у задоволенні вказаного клопотання позивача.
Ухвалою суду від 08.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, 30.10.2018 відповідач надав до суду відзив, в якому вказує, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення листом, який не є актом державного управління, а тому, на думку відповідача, даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Також відповідач вказує, що позовна вимога про зобов'язання ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Черкаській області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, як органу державної влади.
Ухвалою від 12.11.2018 залучено до участі в справі № 2340/4016/18, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - фермерське господарство ОСОБА_1.
Ухвалою від 08.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судове засідання, призначене на 10 год. 30 хв. 22.01.2019 не прибув, явку свого представника не забезпечив, відповідно до наданого до суду 18.12.2018 клопотання, просить суд розглядати дану справу за його відсутності.
Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду даної справи, явку свого представника не забезпечив, про причини неявки свого представника суд не повідомив.
Третя особа явку свого представника у судове засідання не забезпечила.
Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
З матеріалів справи судом встановлено та визнається сторонами, що між позивачем та Звенигородською районною державною адміністрацією укладено договір оренди землі від 29.03.2010. За умовами вказаного договору позивачеві передано в довгострокове платне користування земельну ділянку загальною площею 10,4140 га, у тому числі 10,4140 га ріллі, яка знаходиться на території Вільхівецької сільської ради Звенигородського району Черкаської області за межами с. Вільховець (землі резервного фонду) для створення фермерського господарства. Договір укладено на 10 років та зареєстровано у Звенигородському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 041078300010. Кадастровий номер вказаної земельної ділянки - 7121285200:02:005:0002.
Згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фермерське господарство ОСОБА_1 зареєстроване як юридична особа 07.07.2017.
13 лютого 2018 року на зборах засновників фермерського господарства ОСОБА_1 засновник ОСОБА_1 та члени - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 вирішили розпаювати земельну ділянку площею 10, 4140 га між членами фермерського господарства, що підтверджується протоколом зборів засновників фермерського господарства ОСОБА_1 № 3 від 13.02.2018.
У подальшому позивач звернувся до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Черкаській області із заявою (вх. № М-3045/0/94-18 від 04.04.2018) про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 10,4140 га ріллі з кадастровим номером 7121285200:02:005:0002 для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) на території Вільхівецької сільської ради Звенигородського району Черкаської області.
ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Черкаській області від 18.04.2018 №1686/0/95-18 відмовлено позивачу у наданні такої згоди оскільки не вбачає обґрунтованим поділ вказаної земельної ділянки.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України № 2768-III від 25 жовтня 2001 року (далі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом частин 2 та 3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 31 ЗК України встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Згідно зі статтею 32 ЗК України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про фермерське господарство» при створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту.
Частинами 1, 2, 3 статті 13 цього Закону передбачено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
Відповідно до частини 2 статті 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Пунктом «а» частини 3 ст. 22 ЗК України визначає те, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_6 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Згідно з ст. 56 Закону України«Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок включає, зокрема згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).
Відтак, такий вид документації для земель державної власності розробляється на підставі згоди органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем.
З огляду на наведене, а також враховуючи підстави та предмет спору, суд висновує про безпідставність доводів відповідача у відзиві на позов про те, що у даних правовідносинах наявний спір про право, оскільки предметом позову у цій справі є саме оскарження рішення та процедури його прийняття суб'єктом владних повноважень, як розпорядника земельних ділянок державної власності. А тому у суду відсутні правові підстави для закриття провадження у даній справі.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному листу ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Черкаській області від 18.04.2018 №1686/0/95-18, суд зазначає про таке.
У частині 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:
а) надати дозвіл;
б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.
Для порівняння, у частині 9 статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.
У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.
Правовий статус ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).
У пункті 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник ОСОБА_2 управління підписує накази ОСОБА_2 управління.
Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_6 України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо поділу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що лист відповідача від 18.04.2018 №1686/0/95-18 наданий у відповідь на клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо поділу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення за змістом та формою не може вважатись «відмовою» у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України, а тому вимога позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Черкаській області, оформлене листом від від 18.04.2018 №1686/0/95-18 не підлягає задоволенню.
З огляду на наведене вище суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо неприйняття за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо поділу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення обґрунтованого рішення в межах та спосіб встановлених законом України.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 10,4110 га ріллі з кадастровим номером 7121285200:02:005:0002 з метою передачі її у власність членам господарства у розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства на території Вільхівецької сільської ради Звенигородського району Черкаської області, суд зазначає про таке.
Суд може ухвалити рішення про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду. За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо поділу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 10,4110 га ріллі з кадастровим номером 7121285200:02:005:0002.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
За наведених обставин, перевіривши доводи сторін щодо позовних вимог та заперечень, суд вважає, що адміністративний позов підлягає до задоволенню частково.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 1 409 грн 60 коп., враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань належить тягнути на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 704 грн 80 коп.
Керуючись ст.ст. 14, 77, 90, 139, 242-246, 255, 271, 272, 287, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (20200, Черкаська область, м. Звенигородка, вул. Гулькіна, 2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Сміляньська, 131, ідентифікаційний код 39765890), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - фермерське господарство ОСОБА_1 (20200, Черкаська область, м. Звенигородка, вул. Гулькіна, 2, ідентифікаційний код 41443734), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо неприйняття за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 10,4110 га ріллі з кадастровим номером 7121285200:02:005:0002 для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) на території Вільхівецької сільської ради Звенигородського району Черкаської області, обґрунтованого рішення в межах та спосіб встановлених законом України.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 10,4140 га ріллі з кадастровим номером 7121285200:02:005:0002 для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) на території Вільхівецької сільської ради Звенигородського району Черкаської області та прийняти обґрунтоване рішення в межах та спосіб встановлених законом України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 704 (сімсот чотири) грн 60 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до суду апеляційної інстанції через Черкаський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 30.01.2019.
Суддя С.О. Кульчицький