22 січня 2019 року м.Київ справа № 320/6196/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації , у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо відмови №960/02-49 від 06.04.2018 ОСОБА_1 у встановленні статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видати ОСОБА_1 посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 відкрито спрощене провадження у справі № 320/6196/18 без проведення судового засідання.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 12.03.2018 через виконавчий комітет Білоцерківської міської ради звернувся до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації з клопотанням про видачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
Разом з цим, Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації листом від 06.04.2018 №960/02-49 відмовив у задоволенні клопотання, обґрунтовуючи свою відмову тим, що Законом України від 28.12.2014 № 76- VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-ХІІ та, зокрема, зону посиленого радіоекологічного контролю виключено з числа зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, як зазначає позивач, відповідач вважає, що з 01.01.2015 позивач не проживає на території забрудненої зони і тому відсутні правові підстави для видачі посвідчення 1 категорії.
У той же час, позивач стверджує, що на підтвердження свого права до вищевказаної заяви було надано всі необхідні документи про наявність всіх юридичних підстав для встановлення статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі посвідчення потерпілого 1 категорії.
Позивач оспорює дії відповідача щодо відмови у видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1, оскільки відповідною довідкою та експертним висновком встановлено причинний зв'язок хвороби позивача із впливом аварії на Чорнобильській АЕС, а отже саме зазначене захворювання було підставою для встановлення позивачу другої групи інвалідності.
Суд зазначає, що у встановлений судом п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідач правом надати суду відзив на позовну заяву не скористався.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Міським відділом №2 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 06.02.1998 (а.с.16-17).
Як вбачається з трудової книжки позивача, ОСОБА_1 у пеірод з 29.07.1981 по 17.12.1990 працювала у Білоцерківському бюро подорожей та екскурсій, а саме:
- з 29.07.1981 по 06.10.1981 - оператор у Білоцерківському бюро подорожей та екскурсій;
- з 06.10.1981 по 16.12.1985 - переведена на посаду інструктора - методиста самостійного туризму;
- з 16.12.1985 по 27.01.1987 - переведена на посаду методиста бюро подорожей та екскурсій;
- з 27.01.1987 по 17.12.1990 - переведена на посаду директора орендованих баз;
- 17.12.1990 - звільнена за власним бажанням (а.с.33-36).
Згідно із довідкою №4101 від 10.10.2017, виданою Управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області, з 12.03.1982 по теперішній час позивач зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.32).
10.06.1994 Київська обласна рада видала позивачу посвідчення громадянина (громадянки), який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1993 р. (категорія 4) серії НОМЕР_3 (а.с.38).
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 08.09.2017 №5017 ОСОБА_1 встановлено клінічний діагноз «Рак правої молочної залози, ст.4, кл.гр. ІІ, Т4N1М1, метастази в кістки, плевру». Згідно експертного висновку захворювання позивача пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС (а.с.19).
Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №0770120 від 09.10.2017 позивачу довічно встановлено другу групу інвалідності та зазначено причину інвалідності - захворювання, пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС (а.с.20).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09.01.2018 у справі №357/13329/17 позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради у прийнятті документів ОСОБА_1 для встановлення їй статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1.
Зобов'язано Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради прийняти документи ОСОБА_1 для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1, та підготувати подання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради для направлення його до Київської обласної державної адміністрації для вирішення питання щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії - 1.
В іншій частині - відмовлено (а.с.21-23).
Вказане рішення суду набрало законної сили 08.02.2018, про що свідчить відмітка про набрання законної сили на рішенні суду.
Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради звернувся до Київської облдержадміністрації із поданням про видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 серії А.
Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, розглянувши поданння щодо видачі посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, яке надійшло на адресу відповідача 12.03.2018, надав позивачу відповідь листом від 06.04.2018 №960/02-49, в якому повідомив, що на даний час до внесення відповідних змін у чинне законодавство, вирішити питання про видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії не видається можливим (а.с.25-26).
Відмовляючи у видачі ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, відповідач посилається на Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01.01.2015, яким виключено абзац п'ятий частини другої статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991 № 791а-XII, а саме, виключено зону посиленого радіоекологічного контролю. Цим же Законом виключено статтю 2 (визначення категорій зон радіоактивного забруднення) та статтю 23 (компенсації та пільги громадянам, віднесеним до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4) Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII.
Таким чином відповідач вважає, що з 01.01.2015 відсутній факт проживання будь-яких осіб на території зони посиленого радіоекологічного контролю та відповідно, потерпілі від Чорнобильської катастрофи 4 категорії в розумінні вказаного законодавства не мають законодавчо обґрунтованого права на отримання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
З іншого боку, як вказав відповідач, Закон зворотної дії в часі не має, і особа, потерпіла від Чорнобильської катастрофи 4 категорії вже є потерпілою, що підтверджується відповідним посвідченням. Прикінцевими положеннями Закону не було передбачено, що раніше видані посвідчення особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, вважаються недійсними та (або) підлягають вилученню.
Відповідач також зазначив, що за умови неузгодженості чинного законодавства, відсутності чіткого трактування норм Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" виникли труднощі щодо видачі посвідчень особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, громадянам, які до 01.01.2015 проживали на території зони посиленого радіоекологічного контролю та мають посвідчення потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії.
Також, відповідач вказав, що Київська обласна державна адміністрація та департамент соціального захисту населення Київської облдержадміністрації неодноразово звертались до Міністерства соціальної політики України, як до органу законодавчої ініціативи, з проханням терміново подати відповідні пропозиції до Кабінету Міністрів України, з урахуванням критичної ситуації, що склалась в області та на виконання рекомендацій учасників парламентських слухань (постанова Верховної Ради України від 13.04.2016 № 1089-VIII) з приводу вирішення питання встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії.
Так, як зазначає відповідач, Мінсоцполітики України висловило свою позицію, що на встановлення статусу осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії та видачі відповідного посвідчення, мають право громадяни щодо яких встановлено причинний зв'язок захворювання та інвалідності, пов'язаних з впливом аварії на Чорнобильській АЕС до 01.01.2015 року. Визначення зазначеного статусу громадянам щодо яких встановлено причинний зв'язок захворювання та інвалідності з впливом аварії на Чорнобильській АЕС після 01.01.2015, можливий за умови внесення відповідних змін до чинного законодавства.
Як вже встановлено судом, позивач з 12.03.1982 по теперішній час зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою №4101 від 10.10.2017, виданою Управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області.
Відтак, обставини справи свідчать, що позивач з 12.03.1982 був постійно зареєстрований та проживав у м.Біла Церква, яке постановою Кабінету Міністрів УРСР "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" №106 від 23.07.1991 було віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Зважаючи на те, що позивач більше 4 років проживав у зоні посиленого радіоекологічного контролю, Київською обласною радою позивачу 10 червня 1994 року було видано посвідчення громадянина (громадянки), який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1993 р. (категорія 4) серії НОМЕР_3 (а.с.38).
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення, визначено Законом УРСР від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII, із змінами і доповненнями).
Відповідно до статті 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За приписами пункту 4 частини першої статті 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Зважаючи на те, що позивач станом на 1 січня 1993 року проживав у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років, ОСОБА_1 у розумінні Закону №796-XII безумовно є потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 14 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Частиною першою статті 65 Закону №796-XII встановлено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та видачу посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих визначає Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 р. № 551 (далі - Порядок №551), та який набрав чинності з 25.07.2018.
За визначенням, наведеним у пункті 2 Порядку №551, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Частиною третьою статті 15 Закону №796-XII передбачено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону №796-XII до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи належать особи з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.
Підставою звернення позивача до суду із цим позовом є саме дії відповідача щодо відмови у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Відмовляючи у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, відповідач посилається на Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", яким внесено зміни до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991 № 791а-XII та, зокрема, зону посиленого радіоекологічного контролю, у тому числі м. Біла Церква, виключено з числа зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991 №791а-XII (далі - Закон №791а-XII, зі змінами та доповненнями) залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону №791а-XII такими зонами є:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/кв. км та вище, або стронцію від 3,0 Кі/кв. км та вище, або плутонію від 0,1 Кі/кв. км та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв. км, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/кв. км, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
До 01.01.2015 до зон, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належала й зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/кв. км, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/кв. км за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період, яка була передбачена абзацом п'ятим частини другої статті 2 Закону № 791а-XII.
Суд зазначає, що згідно із Законом України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" абзац п'ятий частини другої статті 2 Закону №791а-XII виключено, відтак із зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, виключено зону посиленого радіоекологічного контролю.
Крім цього, Законом України від 28.12.2014 №76-VIII виключено також статтю 23 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Вказані норми згідно Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №76-VIII набрали чинності з 1 січня 2015 року.
Посилаючись саме на вищевикладені зміни у законодавстві, відповідач обґрунтовує свою відмову у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І, зокрема, зазначаючи, що оскільки з 01.01.2015 зону посиленого радіоекологічного контролю виключено з переліку зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, не може бути й осіб зі статусом потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, які мали такий статус до 01.01.2015.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог суд зазначає, що правова позиція відповідача у даному спорі є необґрунтованою, виходячи з такого.
Суд зазначає, що необхідною умовою реалізації пільг і компенсацій, передбачених Законом "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є встановлення відповідній особі статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 4.
Аналізуючи зміни у законодавстві, зокрема, внесені Законом України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", суд прийшов до висновку про те, що виключення із правового регулювання такої зони, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, як зона посиленого радіоекологічного контролю, мало наслідком лише скасування компенсацій та пільг особам, віднесеним до категорії 4, які були гарантовані державою до 01.01.2015.
У той же час висновки, до яких дійшов відповідач, пов'язуючи виключення такої зони як зона посиленого радіоекологічного контролю із наявністю в особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, - є безперечно помилковими, адже жодних змін у правовому регулюванні статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не відбулось.
Крім того, суд вважає, що виключення законодавцем з 01.01.2015 з правового поля зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки наявність такого статусу пов'язана, зокрема, з фактом постійного проживання або постійної роботи чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи чи постійного навчання станом на 1 січня 1993 року у цій зоні не менше чотирьох років, у той час як зона посиленого радіоекологічного контролю існувала до 01.01.2015.
Отже, суд вважає, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання до 01.01.2015 відбулось правомірно, а зміни, внесені до законодавства про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, жодним чином не вплинули на статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4, який було отримано до 01.01.2015.
Прикінцевими положеннями Закону №76-VIII також не було передбачено, що раніше видані посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, є недійсними.
При цьому суд зазначає, що отримане та наявне у позивача на час розгляду справи посвідчення потерпілого категорії 4 серії НОМЕР_3 від 10.06.1994 є чинним.
Тому на момент звернення позивача до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації списку осіб для визначення статусу постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, серії А категорії 1, зокрема, щодо визначення статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи ОСОБА_1, позивач мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії.
Відтак у відповідності до приписів пункту 1 частини першої статті 14 Закону №796-XII позивач має право на отримання статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи І категорії.
Частиною 1 статті 12 Закону № 796-XII передбачено, що причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
З 28.09.2017 ОСОБА_1 було встановлено довічно 2 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із впливом аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 09.10.2017 серії АВ №0770120 (а.с.20).
Отже, з матеріалів справи вбачається наявність у позивача всіх юридичних підстав для встановлення статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі відповідного посвідчення, оскільки статтею 14 Закону №796-XII визначено, що до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії можуть бути віднесені інваліди з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, який встановлений, зокрема, Обласною Спеціалізованою медико-соціальною експертною комісією.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №802/1445/17-а (№К/9901/1750/17), яка відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинна враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини національне законодавство повинно бути чітким та узгодженим та відповідати вимозі "якості" закону та забезпечувати адекватний захист від свавільного втручання у майнові права заявника.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (SERKOV v. UKRAINE) суд визнав, що відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства призводить до його суперечливого тлумачення судом, що порушує вимоги Конвенції щодо "якості закону". Вищезазначені міркування є достатніми, щоб надати суду можливість дійти висновку, що втручання у майнові права заявника було незаконним у контексті статті 1 Першого протоколу. Відповідно, Суд постановляє, що було порушення цього положення.
З огляду на зазначене рішення ЄСПЛ, суд враховує висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у раніше ухваленому рішенні (Постанова ВС від 25.05.2018 у справі № 802/1445/17-а).
Суд звертає увагу, що у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України роз'яснив, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
З приводу дотримання порядку розгляду заяви позивача із доданими до неї документами про встановлення статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, які подані 12.03.2018 позивачем до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, суд зазначає наступне.
Так, на момент подачі позивачем заяви про встановлення статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії діяв Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (далі - Порядок №51), та який втратив чинність з 25.07.2018.
Абзацом третім пункту 10 Порядку №51 передбачено, що видача посвідчень провадиться іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
Відповідно до абзаців 4 та 9 пункту 10 вказаного Порядку №51 посвідчення видаються інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до абзацу 20 пункту 10 вищевказаного Порядку рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.
Інших вимог щодо надання документів вказаний Порядок №51 не містить, відтак до заяви додаються копії документів для встановлення особи, зокрема, паспорт та довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, копія виписки-довідки МСЕК із експертним висновком та посвідчення потерпілого 4 категорії.
Суд зазначає, що Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації діє на підставі Положення про департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 22.02.2018 №98 (а.с.45-57), згідно пункту 1 якого Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації є структурним підрозділом Київської обласної державної адміністрації, що утворюється головою облдержадміністрації, підпорядкований голові облдержадміністрації та підзвітний і підконтрольний Міністерству соціальної політики України.
Серед повноважень відповідача, визначених у підпункті 5.31 пункту 5 вищевказаного Положення №98, є, зокрема, виконання таких функцій, як організація та координація роботи, пов'язаної з визначенням статусу осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.
Судом встановлено, що саме відповідач на території Київської області опікується питаннями, пов'язаними із визначенням статусу осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи та, зокрема, має делеговані повноваження від Київської облдержадміністрації щодо видачі відповідних посвідчень особам, постраждалим від Чорнобильської катастрофи першої категорії.
При цьому суд констатує, що прийняття рішення про присвоєння особі відповідного статусу особи, постраждалої від Чорнобильської катастрофи першої категорії, у вигляді письмового документу чи протокольного рішення не передбачено Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому лише на підставі поданих документів відповідачем готується до видачі відповідне посвідчення, яке підписується головою Київської обласної державної адміністрації.
За таких обставин, враховуючи статус позивача як потерпілого від Чорнобильської катастрофи та встановлення йому інвалідності у зв'язку з захворюванням, що пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС, Департаментом соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації було вчинено протиправні дії щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, а тому суд вважає, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача встановити позивачу статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобилсьької катастрофи категорії 1 та видати ОСОБА_1 посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо надання особі статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом та вже має статус потерпілого 4 категорії, а також має докази на підтвердження причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою, досить жорстко обмежені у законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов'язані із набранням чинності змінами, внесеними Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" про виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, що на думку відповідача взагалі позбавляє позивача статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, - не належить до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача видати ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає, що у відповідача були наявні законні підстави для встановлення позивачу статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі відповідного посвідчення.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про правомірність позбавлення осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи категорії 4 права на отримання статусу постраждалих від Чорнобильської катастрофи категорії 1 за умови наявності причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою, не надав.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
При цьому суд, обираючи спосіб захисту порушеного права, звертає увагу на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За змістом положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дій чи утримується від їх вчинення.
Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень протиправними.
На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції стосовно відсутності в осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи категорії 4 права на отримання статусу постраждалих від Чорнобильської катастрофи категорії 1 за умови наявності причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою після 01.01.2015, більш того, саме завдяки правовій позиції, обраній відповідачем, позивач був позбавлений можливості на належний розгляд документів про присвоєння статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи першої категорії та отримання пільг та компенсацій, передбачених для осіб цієї категорії.
Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у ході розгляду справи, у тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
При цьому суд бере до уваги, що позивач є інвалідом другої групи, за станом здоров'я та з урахуванням медичного діагнозу є особою, яка першочергово та невідкладно потребує судового захисту, який має бути ефективним та результативним, відтак суд зазначає, що позивач обрав належний спосіб захисту порушеного права.
У той же час, суд зазначає, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян" від 11 липня 2018 р. № 551, якою, зокрема, затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян.
Суд звертає увагу, що вищевказана постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 набрала чинності з 25.07.2018.
Так, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 р. № 551 "Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян" (далі - Постанова №551) постановлено про затвердження нових зразків посвідчень, що видаються особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружині (чоловіку) померлого (померлої) громадянина (громадянки) з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть якого (якої) пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, опікунам дітей (на час опікунства) померлого (померлої) громадянина (громадянки), смерть якого (якої) пов'язана з Чорнобильською катастрофою, згідно з додатками 1-14.
Абзацом 3 п.3 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 р. № 551 (далі -Порядок №551) встановлено, що особам з інвалідністю з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, видаються посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 1) серії Б синього кольору.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої пункту 11 Порядок №551, посвідчення видаються уповноваженими органами за поданням райдержадміністрацій за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії).
Згідно з частиною п'ятою пункту 11 Порядку №551 рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний строк з дня надходження необхідних документів до уповноважених органів.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено судом, позивач відповідно до пункту 9 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення до суду) звільнений від сплати судового збору, витрати позивача, пов'язані з залученням свідків та проведенням експертиз також відсутні, отже, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу особи статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
3. Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видати ОСОБА_1 посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1.
4. Встановити для Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації строк для надання суду звіту про виконання судового рішення - 10 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення повного тексту рішення - 22.01.2019 р.
Суддя Кушнова А.О.