24 січня 2019 року Справа 160/690/19
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Букіна Л.Є., перевіривши у місті Дніпрі матеріали адміністративної справи за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 23.01.2019 надійшов позов Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема: чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина 2 стаття 171 КАС України).
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаю, що її слід залишити без руху з таких підстав.
Згідно із частини 3 статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Зазначену вимогу позивачем не дотримано, що є підставою для залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01.01.2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на 2019 рік в Україні складає 1921 гривні.
Згідно із частиною другою цього ж Закону, за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою встановлена ставка судового збору на рівні 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, позивачу слід сплатити судовий збір у розмірі 1921 грн.
Натомість заявником заявлене клопотання, в якому останній просить відстрочити сплату судового збору.
Вирішуючи питання про задоволення вказаного клопотання суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Вказаною нормою встановлено можливість полегшення судом тягаря судових витрат для осіб з низьким рівнем достатку. Положення такої норми спрямоване на те, щоб сплата судового збору не була перешкодою для доступу до суду малозабезпечених осіб, і слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду незалежно від майнового стану.
Водночас, згідно з ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Таким чином, в силу вимог ст. 8 Закону України «Про судовий збір», органи Пенсійного фонду України не є суб'єктами, на яких розповсюджується дія законодавства щодо зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення його сплати.
Отже, з урахуванням наведеного та беручи до уваги, що позивач, є юридичною особою, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб'єктами владних повноважень тощо не є підставою для звільнення (відстрочення, розстрочення) від такої сплати.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 26.01.2018 у справі № К/9901/854/17.
Підсумовуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору слід відмовити.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 року №17 ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, покладено на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м.Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.
Відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 року за №1302/29432, органами державної виконавчої служби є:
- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;
- управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;
- районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
У зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби, зокрема відділи примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, це виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.
Таким чином, належним відповідачем у справі є Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
За таких обставин вважаю за необхідне залишити без руху подану позовну заяву з наданням часу для усунення зазначених недоліків.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволені клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відстрочення сплати судового збору - відмовити.
Позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання (вручення) цієї ухвали шляхом надання до суду:
- оригіналу квитанції про сплату судового збору у розмірі 1921 грн., сплаченого за наступними реквізитами: отримувач: УК у Чечелівському районі міста Дніпра; Код ЄДРПОУ (отримувача): 37989253; Рахунок: 34316206084014 за кодом бюджетної класифікації доходів: 22030101; Банк: Казначейство України (ЕАП) МФО: 899998;
- виправлену позовну заяву, зазначивши належного відповідача.
Роз'яснити позивачу, що в разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатись неподаною та буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Л.Є. Букіна