Справа № 642/583/18 Головуючий у 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11кп/818/203/19 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія: ч. 1 ст.309 КК України
17 січня 2019 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Харкова кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області ОСОБА_8 на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 18 травня 2018року стосовно ОСОБА_7 , -
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 18 травня 2018 року звільнено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Пить-Ях Тюменської області Російської Федерації, громадянина України, з вищою освітою, працюючого налаштувачем верстатів ПАТ «ФЕД», не одруженого, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, у зв'язку з проходженням лікування від наркоманії.
Закрито кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.309 КК України у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Судом встановлено, що 7 серпня 2017 року, точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 придбав у невстановленої в ході досудового розслідування особи, матеріали стосовно якої виділени в окреме провадження наркотичний засіб, обіг якого обмежено - «Канабіс», для особистого вживання, без мети збуту, попередньо домовившись із продавцем через безкоштовний кросплатформенний месенджер «Telegram» отримати наркотичний засіб в районі станції метро «Центральний Ринок» в м. Харкові, точного місця в ході досудового розслідування не встановлено.
В той же день, близько 18 години 20 хвилин, ОСОБА_7 , знаходячись за адресою: м. Харків, вул. Чоботарська, 5, був виявлений співробітниками поліції під час відпрацювання доручення слідчого. В ході огляду за участі ОСОБА_7 у останнього було виявлено та вилучено згорток ізоляційної стрічки, чорного кольору, в якому був прозорий полімерний пакет на застібці з подрібненою речовиною сіро-зеленого кольору, яка згідно висновку судово-хімічної експертизи Харківського НДЕКЦ МВС України №1679 від 01.12.2017, містить у своєму складі особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого обмежено - «Канабіс», маса якого в перерахунку на суху речовину становить 8,7438 грам, яку ОСОБА_7 незаконно придбав та зберігав при собі для власного вживання, без мети збуту.
Звільняючи обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, суд обґрунтував прийняте рішення тим, що бвинувачений ОСОБА_7 визнав той факт, що він незаконно придбав та зберігав наркотичний засіб, тобто вчинив злочин передбачений ч.1 ст.309 КК України. Обвинувачений добровільно звернувся до лікувального закладу, на момент звернення потребував лікування та пройшов курс лікування від наркотичної залежності з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання канабіноїдів, вживання речовини, пов'язане зі шкодою для здоров'я (F12.1) синдром залежності від каннабіноїдів в КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер», що підтверджено довідкою від 19.02.2018 року № 137.
Не погодившись з рішенням районного суду заступник прокурора Харківської області ОСОБА_8 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 18 травня 2018 року, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність - необґрунтованим застосуванням положень ч. 4 ст. 309 КК України, а також істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування своєї вимоги прокурор вказують на те, що з матеріалів провадження діагноз «наркоманія» у ОСОБА_7 достовірно не встановлений та не підтверджений в судовому засіданні, зокрема, відповідною судово-наркологічною експертизою. Також, апелянт зазначає, що у справі відсутні будь-які належні докази того факту, що обвинувачений потребував лікування, а не звернувся до медичного закладу з метою ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Крім того, на думку прокурора, в оскаржуваній ухвалі суду від 18 травня 2018 року не зазначено, чи дійшов суд висновку про винність обвинуваченого у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.
Заслухавши доповідь судді; пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу ; думку обвинуваченого щодо законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали суду; дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, на думку колегії суддів, ці вимоги закону судом першої інстанції повною мірою дотримані.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.309 КК України, за обставин згідно пред'явленого обвинувачення, що безпосередньо зазначено в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали. Свою вину у вчиненні злочину за передбачений ч.1 ст.309 КК України обвинувачений ОСОБА_7 також визнав, у зв'язку з чим захисник ОСОБА_9 заявив клопотання про звільнення його підзахисного від кримінальної відповідальності на підставі ч.4 ст.309 КК України, оскільки обвинувачений добровільно пройшов курс лікування від наркоманії.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_7 також не заперечував своєї вини та встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи.
За таких обставин апеляційні доводи прокурора про те, що судом першої інстанції не встановлено те, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.309 КК України, є необґрунтованими та безпідставними. Окрім того висновок суду щодо винності особи у скоєнні злочину , відповідно до вимог ст. 372-374 КПК України може міститись лише у вироку суду.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновками та рішенням суду першої інстанції щодо необхідності звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, на підставі ч.4 ст.309 КК України.
Так , ч.4 ст.309 КК України, передбачає спеціальні підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті, у випадку, якщо особа, добровільно звернулась до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії. Тобто, дана норма передбачає два обов'язкові елементи, за яких особу можливо звільнити від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.309 КК України: добровільність звернення до лікувального закладу та початок її лікування від наркоманії.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що дане рішення суду першої інстанції постановлено у відповідності до вимог ст.370 КПК України та п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності " №12 від 23.12.2005, в якій зазначено, що ухвала судді( суду) про звільнення особи від кримінальної відповідальності має бути вмотивованою.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів" №4 від 26.04.2002 року передбачено, що вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з цієї підстави, суду необхідно з'ясовувати, чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулась до лікувального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено і чи дійсно ставить за мету вилікуватись від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Судом першої інстанції при прийнятті рішення про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ч.4 ст.309 КК України, встановлено та в оскаржуваній ухвалі суду від 18 травня 2018 року зазначено умови та підстави, з урахуванням яких суд вирішив звільнити особу від кримінальної відповідальності, а саме вказано на наявність довідки № 137 від 19.02.2018 року, згідно якої 05.02.2018 року ОСОБА_7 добровільно звернувся до КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер», на момент звернення потребував лікування. На поліклінічному лікуванні знаходився з 05.02.2018 року по 09.02.2018 року з діагнозом: розлад психіки та поведінки внаслідок вживання канабіноїдів, вживання речовини, пов'язане зі шкодою для здоров'я (F 12.1) (арк.17).
Колегія суддів звертає увагу на те, що під час судового розгляду в суді першої інстанції прокурор не заперечував проти задоволення клопотання захисника про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ч.4 ст.309 КК України.
Крім того, матеріали кримінального провадження не містять будь-яких відомостей, які би свідчили, що ОСОБА_7 проходив лікування виключно з метою ухилення від кримінальної відповідальності, а також вони не надані прокурором під час апеляційного розгляду.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними», наркоманія - психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною, а особа, хвора на наркоманію - це особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього Закону, встановлено діагноз «наркоманія». Разом з тим у відповідних Стандартах, затверджених МОЗ України, діагноз наркоманія не використовується через відсутність такого захворювання у Міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду (МКХ-10). При цьому згідно шифру МКХ-10 Клас V Розлади психіки та поведінки (F10-F19) передбачено «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин», що в свою чергу спростовує доводи апеляційної скарги прокурора в частині того, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не з'ясував питання стосовно добровільності проходження обвинуваченою саме лікування від наркотичної залежності.
Стосовно доводів апеляційної скарги в частині того, що довідка № 137 від 19.02.2018 року не є достатньою підставою для застосування положень ч. 4 ст. 309 КК України та звільнення ОСОБА_10 у зв'язку із цим від кримінальної відповідальності, оскільки судом не було проведено експертизу з метою встановлення чи дійсно особа потребувала лікування від наркологічної залежності, то вони є безпідставними. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та оскаржуваного судового рішення, ОСОБА_7 звернувся добровільно до лікувального закладу, на момент звернення потребував лікування, розпочав курс лікування ще до направлення прокурором обвинувального акту до районного суду, а саме 05.02.2018 року. Ці обставини свідчить, що обвинувачений бажав вилікуватися та зробив для себе відповідні висновки.
Окрім того , відповідно до вимог ч.2 ст.242 КПК України, обов'язкове призначення експертизи з метою встановлення чи дійсно особа потребувала лікування від наркологічної залежності , не передбачено.
З огляду на викладене, враховуючи той факт, що судом першої інстанції довідка № 137 від 19.02.2018 року за підписами головного лікаря КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер» ОСОБА_11 про добровільне звернення та проходження курсу лікування ОСОБА_7 на поліклінічному лікуванні з 05.02.2018 року по 09.02.2018 року визнана належним та допустимим доказом, доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не знаходять свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, у зв'язку з чим належить залишити без задоволення його апеляційну скаргу.
Істотних порушень кримінального процесуального закону судом першої інстанції, які були б підставою для скасування ухвали, колегією суддів також не встановлено.
Керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 18 травня 2018року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий -
Судді -