Іменем України
24 січня 2019 року
м. Харків
справа № 645/12332/13
провадження №22-ц/818/298/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,
за участю секретарів судового засідання Прокопчук І.В., Сватенко Н.В.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_3 про відмову від позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Фрунзенський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у м. Харкові про виселення за апеляційною скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_2, на заочне рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 27 травня 2014 року, ухвалене у складі судді Шевченко Г.С.,
установив:
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив виселити ОСОБА_2 із належної позивачу квартири № 34 за адресою: м. Харків, Салтівське шосе, буд. 246.
Позов мотивований тим, що 18 жовтня 2013 року він придбав предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_5 та реалізована ТОВ «Кей-Колект» на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_2 - член родини колишнього власника квартири, який помер. Письмову вимогу про добровільне звільнення квартири відповідач не виконує.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 27 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені: виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, вирішено питання розподілу судових втрат.
Рішення суду мотивовано тим, що проживання особи у спірній квартирі після її реалізації іпотекодержателем порушує права нового власника. 23 жовтня 2013 року ОСОБА_2 направлялася вимога про виселення, яку останній отримав, але не виконав.
Ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 червня 2018 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати.
В обґрунтування посилається на те, що вимоги про виселення від 23 жовтня 2018 року він не отримував, а його виселення без отримання такого повідомлення суперечить вимогам ст. 40 Закону України «Про іпотеку».
ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу просить заочне рішення від 27 травня 2014 року залишити без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_6 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень. Судова колегія при цьому зауважує, що ОСОБА_6 не є стороною у справі № 645/12332/13-ц, тому доводи відзиву не враховуються.
24 січня 2019 року ОСОБА_3 подав до суду заяву, у якій просить закрити провадження у справі № 645/12332/13-ц за його позовом до ОСОБА_2 про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення у зв'язку із відмовою від позову.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши подану заяву, вважає, що заява ОСОБА_3 про відмову від позову підлягає прийняттю виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 373 ЦПК України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч.ч. 1,5 ст. 206 ЦПК України).
Згідно ч.2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
ОСОБА_3 у своїй заяві скористався своїм передбаченим ч.1 ст.206 ЦПК України правом на відмову від позову. Процесуальні наслідки закриття провадження за його заявою про відмову від позову, передбачені ч.2 ст.256 ЦПК України, ОСОБА_3 роз'яснені і зрозумілі.
Обставин, які б свідчили про неможливість прийняття відмови ОСОБА_3 від позову, судом не встановлено. Тому суд приймає відмову ОСОБА_3 від позову, визнає нечинним заочне рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 27 травня 2014 року, закриває провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 206, 222, 255, 256, 260, 261, 356, 373 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Прийняти відмову ОСОБА_3 від позовних вимог до ОСОБА_2 про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення.
Визнати заочне рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 27 травня 2014 рокунечинним.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виселеннязакрити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з негайно після її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 24 січня 2019 року.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді А.В. Котелевець
Р.М. Піддубний