ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.01.2019Справа № 910/22732/17
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АРГО»
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛ-ГРУП»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО»
про визнання Договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння
Представники учасників справи:
від позивача: Гаврилюк М.Д. - представник;
від відповідача-1: Яценко О.В. - представник;
від відповідача-2: Гордуз О.О. - керівник.
Товариство з обмеженою відповідальністю «РА АРГО» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛ-ГРУП» (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» (далі - відповідач-2) про:
- визнання недійсним Договору № 0107/1 купівлі-продажу від 01.07.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «РА АРГО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЛ-ГРУП»;
- витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» та передання на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АРГО» рекламних засобів та Дублікатів дозволів на них, розміщених у місті Києві за адресами: Столичне шосе, перехрестя з вул. Заболотного (на розподільчому трикутнику), розміром 3х6м, дозвіл № 10576-05; проспект Повітрофлотський, 70/вулиця Запорізька, розміром 3х6м., дозвіл № 12738-06; вулиця Фрунзе, 118, розміром 3х6м., дозвіл № 12479-06; Кудрявський узвіз, 2, навпроти, розміром 2х4 м., дозвіл № 12737-06; вулиця Касіяна Василя, виїзд з проспекту Академіка Глушкова, розміром 3х6 м., дозвіл № 12736-06.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що Договір купівлі-продажу рекламних засобів № 0107/1 від 01.07.2015 від імені позивача укладено його директором з перевищенням наданих повноважень за відсутності рішення загальних зборів Товариства, у зв'язку з чим просить суд даний Договір визнати недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а відчужені за цим правочином рекламні засоби витребувати з чужого незаконного володіння відповідача-2.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2018 порушено провадження у справі № 910/22732/17, її розгляд призначено на 12.02.2018 року.
01.02.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-1 проти задоволення позову заперечує.
01.02.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-2 проти задоволення позову заперечує.
12.02.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про витребування додаткових доказів у справі, а також додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
12.02.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Оскільки 15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, ухвалою господарського суду міста Києва від 12.02.2018 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/22732/17 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.03.2018 року.
05.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подано клопотання в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України про витребування додаткових доказів у справі, а саме оригіналів річних та щоквартальних звітів ТОВ «РА АРГО» за період з 01.01.2012 по 01.01.2016 р.р.
07.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також відповідь на відзив відповідача-1, відповідно до змісту якого позивач не погоджується з доводами відповідача-1 та вважає помилковим його посилання, як на преюдиційний факт, на рішення господарського суду міста Києва у справі № 5011-14/16145-2012 від 09.01.2013, оскільки відповідно до частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Крім того, позивач вказує на те, що пунктом 9.3.8. Статуту визначено чіткий перелік майна належного Товариству на праві власності на відчуження якого будь-яким способом чи списання якого з балансу на суму 50 і більше відсотків необхідним є прийняття рішення загальних зборів учасників Товариства. При цьому, з наведеного переліку майна, а саме належних Товариству на праві власності засобів виробництва, будинків, споруд, продукції власного виробництва, включаючи житло, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, вбачається, що мова у вказаному пункті Статуту йде виключно про матеріальні активи підприємства, які відносяться в основному до необоротних активів, але включають в себе і такі оборотні активи, які є матеріальними, а саме наведену в переліку майна продукцію власного виробництва (готову продукцію) та сировину (виробничі запаси). До вказаного переліку не віднесено іншого майна, а саме: нематеріальних активів та інших оборотних активів, зокрема фінансових активів. Саме на відчуження перелічених у статуті об'єктів майна, які є матеріальними активами на суму 50 і більше відсотків від вартості цього майна, оскільки інше не передбачено статутом, потребується рішення Загальних зборів учасників Товариства.
Разом з тим, позивач вважає хибними доводи відповідача-1 в частині того, що при оцінці доказів, які підтверджують обставину реалізації майна за спірним Договором, слід досліджувати шляхом порівняння даних статті «Основні засоби» фінансових звітів позивача станом на 01.07.2015 та на 01.10.2015, оскільки фінансові звіти (баланси) не є первинними документами, і повинні враховуватись разом з іншими письмовими доказами при встановленні тих чи інших обставин. До того ж, наведена у звітах інформація може бути навмисно викривленою тією особою, яка складала та подавала такі звіти до відповідних державних органів. Крім того, на думку позивача вказані твердження відповідача-1 є хибним і тому, що таким порівнянням можна з'ясувати лише питання відображення реалізації основних засобів в той чи інший проміжок часу у фінансових звітах, і то не завжди, а не наявність чи відсутність факту реалізації такого майна.
Також, позивач вказує на те, що надані відповідачем-1 документи на підтвердження сплати коштів за спірним Договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є неналежними доказами, оскільки підпис Гордуза О.В. на цих документах є підробленим, і виготовлені вони вже після смерті Гордуза О.В. Печатку Товариства, яку використовував Гордуз О.В., не було передано новому директору після смерті Гордуза О.В., а тому її мали змогу використовувати спадкоємці останнього, один з яких є керівником відповідача-2, а інший на даний час є учасником відповідача-2.
Водночас, 07.03.2018 року позивачем було подано відповідь на відзив відповідача-2, відповідно до змісту якої позивачем не погоджується з наведеними у відзиві аргументами з тих самих підстав, що й у відповіді на відзив відповідача-1. Щодо заперечень відповідача-2 проти позову в тій частині, що для вирішення справи про недійсність правочину не має значення виконання чи невиконання зобов'язань, а дані обставини враховуються лише для визначення наслідків його недійсності, позивач зазначає, що саме для цього він зазначав у позовній заяві вказані обставини, а також для підтвердження використання відповідача-1 відповідачем-2 для заволодіння майном позивача.
12.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи щодо належності Гордузу О.В. підпису на документах, які були надані відповідачем-1 на підтвердження сплати отриманих за спірним договором рекламних засобів шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Крім того, в означеному клопотанні позивач також просить суд витребувати в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України від відповідача-1 оригінали документів, наданих на підтвердження сплати отриманих за спірним договором рекламних засобів шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
У підготовчому засіданні 12.03.2018 року судом відкладено розгляд поданого позивачем клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи до встановлення фактичних обставин справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2018 на підставі частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/22732/17 на тридцять днів, в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі, відкладено підготовче засідання на 29.03.2018 року.
26.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подані заперечення щодо клопотання позивача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, а також заперечення на відповідь позивача на відзив, відповідно до змісту яких відповідач-2 з доводами позивача не погоджується та просить суд відмовити у задоволенні позову.
29.03.2018 року підготовче засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2018 підготовче засідання у справі № 910/22732/17 призначено на 25.04.2018 року, в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.04.2018 в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі, підготовче засідання відкладено на 10.05.2018 року.
10.05.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про направлення експерту для дослідження оригіналів документів, які містять вільні зразки підпису.
У підготовчому засіданні 10.05.2018 року представником відповідача-1 подані додаткові докази для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.05.2018 призначено у справі № 910/22732/17 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
На вирішення експертизи поставлені наступні запитання:
- Чи виконано рукописний підпис від імені позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "РА АРГО", у договорі № 06/03/14 на виконання робіт від 06.03.2014, актах виконаних робіт до договору №06/03/14 на виконання робіт від 06.03.2014, акті звірки взаємних розрахунків за період з 06.03.2014 до 30.06.2014 між відповідачем-1, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЛ-ГРУП» та позивачем від 30.06.2014, акті про зарахування зустрічних вимог від 03.07.2015 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АРГО» Гордузом О.В. чи іншою особою?
Також, вказаною ухвалою провадження у справі № 910/22732/17 зупинено на час проведення судової експертизи.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 ухвалу господарського суду міста Києва від 10.05.2018 залишено без змін.
13.09.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 15453/15454/18-32/19304-19311/18-32 від 12.09.2018 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2018 поновлено провадження у справі № 910/22732/17, підготовче засідання призначено на 24.10.2018 року.
У зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному, ухвалою господарського суду міста Києва від 11.10.2018 підготовче засідання призначено на 06.11.2018 року.
19.10.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подані додаткові докази у справі.
19.10.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідачів подано клопотання про виклик у судове засідання експерта Шкарівської Наталії Іванівни.
05.11.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідачів подано клопотання про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи.
У підготовчому засіданні 06.11.2018 року судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідачів про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2018 підготовче засідання відкладено на 26.11.2018, викликано у судове засідання в порядку частини 4 статті 69 Господарського процесуального кодексу України судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Шкарівську Наталію Іванівну.
26.11.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також письмові пояснення, відповідно до яких відповідач-2 вказує на те, що отримане від відповідача-1 майно - рекламні щити, які позивач вимагає повернути, ще у 2016 році були передані на металобрухт ТОВ «ЛЕКА-О». На їх місці було виготовлено та встановлено нові конструкції, замовлені у ТОВ «ОСМ-2011».
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/22732/17 до судового розгляду по суті на 19.12.2018 року.
У судовому засіданні 19.12.2018 оголошено перерву до 15.01.2019 року.
Представник позивача у судовому засіданні 15.01.2019 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники відповідачів у судовому засіданні 15.01.2019 року проти задоволення позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 15.01.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
З матеріалів справи вбачається, що згідно з рішенням Загальних зборів засновників (учасників) від 24.06.2004, оформлених Протоколом № 1, було створено Товариство з обмеженою відповідальністю «РА АРГО», учасниками якого були Руденко Оксана Юріївна (із часткою у статутному капіталі 30%), Андреєва Алла Миколаївна (із часткою у статутному капіталі 40%), а також Гордуз Олександр Васильович (із часткою у статутному капіталі 30%).
У позовній заяві позивач вказує, що основним видом його діяльності є посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, з метою здійснення його підприємство володіло основними засобами - носіями зовнішньої реклами, рекламними щитами, які розміщувало та використовувало у місті Києві на підставі відповідних дозволів, оформлених в установленому порядку. Інших об'єктів права власності, в т.ч. будинків, споруд, іншого нерухомого майна, продукції власного виробництва, транспортних засобів, інвентарю, сировини та матеріальних цінностей позивач на праві власності не мав.
01.07.2015 року між позивачем (Продавець) та відповідачем-1 (Покупець) було укладено Договір № 0107/1 купівлі-продажу (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар - об'єкти основних засобів - «рекламні засоби» Продавця у кількості 5 одиниць з відповідними Дозволами на їх розміщення, що розташовані у м. Києві, і перелічені у Додатку № 1 до даного Договору, що є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити отриманий товар в порядку та на умовах, зазначених у цьому Договорі.
Загальна сума цього Договору (тобто загальна вартість (ціна) усього товару, поставленого за цим Договором) визначається на підставі фактично поставленого (переданого у власність) товару та узгодженої на нього ціни, відповідно до актів приймання-передачі і складає 19 200, 00 грн. (пункт 2.1. Договору).
Згідно з Додатком № 1 до Договору позивач зобов'язався передати відповідачу рекламні засоби, розміщені у місті Києві за адресами: Столичне шосе, перехрестя з вул. Заболотного (на розподільчому трикутнику), розміром 3х6м, дозвіл № 10576-05; проспект Повітрофлотський, 70/вулиця Запорізька, розміром 3х6м., дозвіл № 12738-06; вулиця Фрунзе, 118, розміром 3х6м., дозвіл № 12479-06; Кудрявський узвіз, 2, навпроти, розміром 2х4 м., дозвіл № 12737-06; вулиця Касіяна Василя, виїзд з проспекту Академіка Глушкова, розміром 3х6 м., дозвіл № 12736-06.
На підставі Акту приймання-передачі від 01.07.2015 року позивач передав відповідачу-1 вищевказані рекламні засоби.
31.08.2015 року між відповідачем-1 (Продавець) та відповідачем-2 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 3108/1, відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар - об'єкти основних засобів - «рекламні засоби» Продавця у кількості 5 одиниць з відповідними Дозволами на їх розміщення, що розташовані у м. Києві, і перелічені у Додатку № 1 до даного Договору, що є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити отриманий товар в порядку та на умовах, зазначених у цьому Договорі.
Згідно з пунктом 2.1. вищевказаного Договору загальна сума цього Договору (тобто загальна вартість (ціна) усього товару, поставленого за цим Договором) визначається на підставі фактично поставленого (переданого у власність) товару та узгодженої на нього ціни, відповідно до актів приймання-передачі і складає 19 200, 00 грн. (пункт 2.1. Договору).
Згідно з Додатком № 1 до Договору позивач зобов'язався передати відповідачу рекламні засоби, розміщені у місті Києві за адресами: Столичне шосе, перехрестя з вул. Заболотного (на розподільчому трикутнику), розміром 3х6м, дозвіл № 10576-05; проспект Повітрофлотський, 70/вулиця Запорізька, розміром 3х6м., дозвіл № 12738-06; вулиця Фрунзе, 118, розміром 3х6м., дозвіл № 12479-06; Кудрявський узвіз, 2, навпроти, розміром 2х4 м., дозвіл № 12737-06; вулиця Касіяна Василя, виїзд з проспекту Академіка Глушкова, розміром 3х6 м., дозвіл № 12736-06.
На підставі Акту приймання-передачі від 31.08.2015 року відповідач-1 передав відповідачу-2 вищевказані рекламні засоби.
З боку позивача означений Договір було підписано Гордуз Олександром Васильовичем, якого було призначено на посаду директора рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АРГО», оформленим Протоколом № 2 від 09.08.2004.
Згідно з Протоколом № 10 від 04.11.2015 загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АРГО» було припинено повноваження (відкликано з посади) генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АРГО» Гордуза Олександра Васильовича та призначено на посаду генерального директора Товариства Суворова Максима Олександровича.
Як вказує позивач, після призначення на посаду нового директора Загальним зборам учасників Товариства стало відомо про протиправне заволодіння відповідачем-2, єдиним учасником та директором якого був директор позивача Гордуз Олександр Васильович, всіма об'єктами основних засобів позивача - «рекламними засобами». Вказане заволодіння відбулось із залученням відповідача-1 до участі в укладенні договорів купівлі-продажу об'єктів основних засобів, яке було формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета цих договорів відповідачем-1 з метою протиправного позбавлення позивача права власності на вказане майно.
Зокрема, директор ТОВ «РА АРГО» Гордуз Олександр Васильович, укладаючи оспорюваний правочин не мав на це відповідних повноважень, оскільки пунктом 9.3.8. Статуту встановлені обмеження повноважень виконавчого органу Товариства, а покупець ТОВ «ВЛ-ГРУП», від імені якого діяв директор Данилюк Василь Григорович, за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження.
Так, на думку позивача, відповідно до норм чинного законодавства та Статуту Товариства прийняття рішень про укладення правочинів щодо відчуження засобів виробництва та/або інших перелічених у Статуті об'єктів права власності Товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків цих перелічених у Статуті об'єктів права власності Товариства, належить до компетенції Загальних зборів учасників Товариства. Директор не вправі вирішувати питання діяльності Товариства, що належать до виключної компетенції Загальних зборів учасників та укладати правочини на суму, що перевищує 50% вартості перелічених у Статуті об'єктів права власності, оскільки будь-яких рішень про відчуження майна - основних засобів Загальні збори учасників Товариства не приймали.
При цьому, позивач вказує на те, що після укладення оспорюваного правочину у нього не залишилось об'єктів основних засобів «рекламні засоби», що підтверджується листом № 196 від 13.11.2017 Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама».
Водночас, позивач звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
В даному випадку, 06.11.2017 року на загальних зборах Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АРГО» було прийнято рішення, оформлене Протоколом № 13, згідно з яким відмовлено у схваленні протиправно укладених від імені товариства з обмеженою відповідальністю «РА АРГО» колишнім генеральним директором Товариства Гордузом Олександром Васильовичем з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЛ-ГРУП» правочинів, зокрема Договору купівлі-продажу № 0107/1 від 01.07.2015.
За твердженням позивача, від вчинення оспорюваного правочину він не отримав жодних вигод, оскільки втратив об'єкти основних засобів - «рекламні засоби», що позбавило його в подальшому можливості отримувати прибуток внаслідок комерційного використання свого майна.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач-2 на підставі укладеного з відповідачем-1 Договору купівлі-продажу № 3108/1 від 31.08.2015 придбав рекламні засоби у особи, яка не мала права його відчужувати, про що йому було відомо, оскільки протиправне відчуження шляхом укладання договорів купівлі-продажу вказаного майна від імені позивача з перевищенням своїх повноважень, а отже поза волею позивача, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛ-ГРУП» та придбання цього ж майна за відплатним договором, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЛ-ГРУП» від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО», здійснено однією і тією ж особою, Гордузом Олександром Васильовичем, який до того ж являється єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО». Позаяк, Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО», яке є кінцевим набувачем майна належного його власнику - позивачу, знало, що володіє майном незаконно, то воно є недобросовісним набувачем.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Частинами 1 та 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 р. № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містяться у статті 20 Господарського кодексу України.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та приписів Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
В силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, відповідно до вказаної норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Здійснюючи функції суб'єкта цивільних правовідносин, юридична особа повинна мати такі властивості, як правоздатність і дієздатність, якими згідно зі ст. 80 Цивільного кодексу України вона і наділяється.
Дієздатність юридичної особи відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України полягає в тому, що юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків, здійснювати їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Склад і перелік органів юридичної особи, порядок їх утворення, компетенція визначаються для різних видів юридичних осіб і регулюються Цивільним кодексом, відповідними законами про цих юридичних осіб та засновницькими документами юридичної особи.
Пунктом 9.1. Статуту передбачено, що управління Товариством здійснюють:
- вищий орган Товариства 0 збори учасників Товариства;
- виконавчий орган Товариства - Дирекція Товариства;
- контролюючий орган - Ревізійна комісія Товариства.
Відповідно до Розділу 9.5. Статуту керівництво поточною діяльністю Товариства здійснює виконавчий орган Товариства - дирекція (п. 9.5.1.). Роботою Виконавчого органу Товариства керує Генеральний директор, який призначається зборами учасників (п. 9.5.2.). Дирекція вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників Товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (п. 9.5.5.). Генеральний директор має право без довіреності виконувати всі дії від імені Товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів, розподіляє обов'язки між членами Виконавчого органу Товариства, керівниками структурних підрозділів і визначає їх повноваження у здійсненні статутної діяльності Товариства (п. 9.5.9.).
Водночас, відповідно до п. 9.3.8. Статуту до виключної компетенції загальних зборів учасників належить прийняття рішення про продаж, передачу безоплатно, обмін, передачу в оренду й у заставу юридичним і фізичним особам належних Товариству на праві власності засобів виробництва, будинків, споруд продукції власного виробництва, включаючи житло, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, використання і відчуження їх іншими способами, списання їх з балансу згідно чинному законодавству України, на суму 50 і більше відсотків.
Тобто, Статутом позивача чітко не визначено, відносно чого на суму 50 і більше відсотків до виключної компетенції зборів учасників належить прийняття рішення про продаж юридичним і фізичним особам належних Товариству на праві власності засобів виробництва, а відтак, обов'язкова необхідність рішення загальних зборів учасників позивача для укладення Договору є недоведеною, оскільки відсутній грошовий показник, з яким можна було б порівняти ціну Договору на предмет перевищення 50 відсотків розміру такого показника.
Разом з тим, грошовий показник з яким можна було б порівнювати ціну договору на предмет перевищення 50 відсотків такого показника підлягає визначенню шляхом складання сум вартості матеріальних активів позивача перелік яких зазначено в п.9.3.8. Статуту ТОВ "РА АРГО", оскільки іншого порядку визначення такого показника статутом не передбачено, у вказаному пункті статуту йдеться про порядок прийняття рішень Товариства про продаж чи відчуження іншим чином перелічених в ньому матеріальних активів на суму 50 і більше відсотків саме їх сукупної вартості.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (в редакції станом на час укладення спірного Договору), фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Згідно приписів ч. 1 ст. 13 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (в редакції станом на час укладення спірного Договору), звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).
Водночас, наявні у матеріалах справи Фінансові звіти (Баланси) станом на 31.12.2011 року, 31.03.2013 року, 30.09.2015 року, 31.12.2015 року, Довідка ТОВ «ПА АРГО» № 5/12 від 22.12.2011 щодо залишкової вартості основних засобів станом на 01.12.2011 року, не дають можливості достеменно визначити вартість матеріальних активів позивача, перелік яких зазначено у п. 9.3.8. Статуту, станом на дату укладання спірного Договору, та дійти беззаперечного висновку про необхідність прийняття Загальними зборами ТОВ «РА АРГО» рішення про відчуження рекламних засобів.
Враховуючи вищевикладене, правові підстави для визнання договору недійсним з тих підстав, що його було укладено за відсутності рішення загальних зборів позивача на відчуження майна відповідно до п. 9.3.8 Статуту позивача, відсутні, отже відповідач-1, придбав рекламні засоби позивача у кількості 5 одиниць на правовій підставі, а тому вправі був здійснити його подальше відчуження іншим особам, в даному випадку відповідачу-2, який є законним кінцевим набувачем майна.
Разом з цим, суд зазначає, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач-1 вказував на те, що 06.03.2014 року між сторонами було укладено Договір № 06/03/14 на виконання робіт від 06.03.2014, відповідно до пункту 1.1. якого позивач, як Замовник, доручає, а відповідач-1, як Виконавець приймає на себе обов'язки здійснювати роботи по виготовленню, демонтажу, переносу та ремонту рекламних засобів. Відповідно до Акту звіряння взаєморозрахунків за період з 06.03.2014 по 30.06.2014, за позивачем значилась заборгованість у розмірі 102 000, 00 грн. 03.07.2015 року між позивачем та відповідачем-1 було підписано Акт про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якого позивач має перед відповідачем-1 непогашене грошове зобов'язання в сумі 21 360, 00 грн. (у т.ч. ПДВ - 3 560, 00 грн.) за Договором № 06/03/14 від 06.03.2014, тоді як відповідач-1 має перед позивачем непогашене грошове зобов'язання за спірним Договором в сумі 19 200, 00 грн., в т.ч. ПДВ 3 200, 00 грн. Таким чином, за доводами відповідача-1, між ним та позивачем було повністю проведено розрахунок та в повному обсязі виконані зобов'язання за спірним Договором, що свідчить про наступне схвалення правочину позивачем.
Однак, суд вказані доводи відповідача-1 оцінює критично, оскільки відповідно до Висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 12.09.2018 № 15453/15454/18-32/19304ч19311/18-32 підписи від імені позивача на вищевказаних документах виконані не Гордуз Олександром Васильовичем, а іншою особою.
Що стосується заявлених позовних вимог в частині витребування з чужого незаконного володіння відповідача-2 та передання на користь позивача рекламних засобів та Дублікатів дозволів на них, розміщених у місті Києві за адресами: Столичне шосе, перехрестя з вул. Заболотного (на розподільчому трикутнику), розміром 3х6м, дозвіл № 10576-05; проспект Повітрофлотський, 70/вулиця Запорізька, розміром 3х6м., дозвіл № 12738-06; вулиця Фрунзе, 118, розміром 3х6м., дозвіл № 12479-06; Кудрявський узвіз, 2, навпроти, розміром 2х4 м., дозвіл № 12737-06; вулиця Касіяна Василя, виїзд з проспекту Академіка Глушкова, розміром 3х6 м., дозвіл № 12736-06, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння, закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.
Відповідно до частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати.
Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
Виходячи з аналізу статей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб'єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.
Отже, в ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що спірні рекламні засоби відповідачем-2 придбані на підставі Договору купівлі-продажу № 3108/1 від 31.08.2015, укладеного з відповідачем-1, який у свою чергу придбав їх за оспорюваним правочином, у визнанні недійсним якого судом відмовлено.
Жодних інших доказів на підтвердження того, що відповідач-2 володіє рекламними засобами без належної правової підстави позивачем не надано, судом не встановлено.
З огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння відповідача-2.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «РА АРГО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛ-ГРУП» та Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» про визнання Договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 25.01.2019 року.
Суддя М.Є. Літвінова