23.01.2019 року м.Дніпро Справа № 908/1721/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач)
суддів: Дарміна М.О., Антоніка С.Г.
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
за участю представників сторін:
від позивача та відповідача: не з'явилися; про час та місце судового засідання повідомлені належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Єнакіївський металургійний завод", м.Маріуполь Донецької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.10.2018, ухвалене суддею Ярешко О.В., повний текст якого складений 02.11.2018, у справі №908/1721/18
за позовом Приватного акціонерного товариства "Єнакіївський металургійний завод", м.Маріуполь Донецької області
до Приватного акціонерного товариства "Азовкабель", м.Бердянськ Запорізької області
про визнання договору поставки недійсним
У серпні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Єнакіївський металургійний завод", м.Маріуполь Донецької області звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Азовкабель", м.Бердянськ Запорізької області про визнання недійсним договору поставки № 15001219 від 05.08.2015, укладеного між позивачем та відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що договір № 15001219 від 05.08.2015 на поставку товарів, укладений між сторонами, додаткова угода №1 до нього та специфікація № 6 до договору підписані директором комерційним Сорокіним О.О., що діє на підставі довіреності № 73/5-2 від 01.01.2015 (договір та додаткова угода до нього) та довіреності № 73/5-69 від 12.05.2016 (специфікація №6), тобто особою з боку ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод", чиї повноваження не встановлені. Оскільки, ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод" не уповноважувало особу, чиї повноваження не встановлені, на підписання цього договору, відсутнє волевиявлення позивача на укладення договору № 15001219 на поставку товарів. Зауважує, що 15.03.2017 до адміністративної будівлі ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод", яка розміщена за адресою: 86429, Донецька область, м. Єнакієве, пр. Металургів, 9 та Макіївської філії ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод" (86105, м. Макіївка, вул. Металургійна, 147) увійшли групи невідомих людей, які назвалися представниками влади так званої "Донецької народної республіки". Вказані особи вимагали сплачувати податки в бюджет так званої "Донецької народної республіки" (передавати частину доходу в "бюджет" так званої "Донецької народної республіки" та здійснювати діяльність у відповідності до "законодавства ДНР") або передати у їх розпорядження все майно підприємства. Вказані особи проінформували, що в разі невиконання їх вимог до керівництва та працівників підприємства будуть застосовані заходи юридичного та фізичного впливу за "законодавством ДНР". У зв'язку з недопущенням ризику загрози життю співробітників ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод", недопущенням порушення законодавства України, ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод" не могло надалі продовжувати нормальну господарську діяльність, а тому, керівництво ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод" було змушене залишити майно підприємства в розпорядженні представників так званої "ДНР" і під їх контролем. На даний час майно ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод" (будівлі, обладнання, офісна техніка, транспортні засоби, інше рухоме майно) перебуває у незаконному володінні та під контролем представників так званої "ДНР". За даним фактом слідчим відділом Бахмутського відділу поліції ГУНП в Донецькій області внесені відомості до ЄРДР за №12017050150000803. З огляду на наведене, у зв'язку з тим, що частина документації, у тому числі первинної, залишилась на непідконтрольній території, на даний час позивач не має можливості надавати ні оригіналів договору, додаткової угоди № 1 до договору, специфікації № 6, ні належним чином засвідчених копій вказаних документів.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.10.2018 у справі №908/1721/18 (суддя Ярешко О.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Приватне акціонерне товариство "Єнакіївський металургійний завод", м.Маріуполь Донецької області, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення суду від 25.10.2018 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на наступне:
- суд дійшов помилкового висновку щодо дійсності договору поставки, підписаного з боку позивача комерційним директором Сорокіним О.О., з огляду на посвідчення кожної сторінки договору печаткою позивача та з посиланням на укладення саме в редакції позивача, всупереч тому факту, що позивач заперечує уповноваження особи, що підписала договір на його укладення та не встановлення його повноважень, а судова почеркознавча експертиза з цього приводу судом першої інстанції не проводилась;
- судом першої інстанції, всупереч ст.ст.13, 73, 86, 236 ГПК України неповно досліджені докази у цій справі, чим також порушено ст.237 ГПК України; скаржник вважає, що суд керувався не доказами у справі, а припущеннями.
У відзиві на апеляційну скаргу Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення господарського суду залишити без змін, зазначаючи, що питання недійсності підпису на договорі позивач не порушував ані в позовній заяві, ані в інших заявах та клопотаннях, поданих у справі, а позовною вимогою зазначена відсутність повноважень в особи, що підписала договір, отже, питання недійсності підпису на договорі взагалі не було предметом дослідження в суді першої інстанції; крім того, Відповідач зауважує, що і в апеляційній скарзі Позивач не порушує питання про проведення експертизи, втім, з моменту подання позовної заяви до господарського суду (31.08.2018) позивач мав можливість, згідно зі ст.101 ГПК України, самостійно провести експертне дослідження та подати суду відповідний висновок експерта в якості доказу, натомість, позивачем не обґрунтовано та не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин, викладених ним у позові, зокрема, не підтверджено, що договір поставки, додаткова угода №1 до нього та специфікація № 6 підписані з боку позивача особою, чиї повноваження не встановлені.
Вказує на те, що згідно ст.204 ЦК України правомірність правочину презюмується, отже, обов'язок доведення обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину покладається на позивача; при цьому останнім, із зазначенням в апеляційній скарзі, що рішення побудовано на припущеннях, не вказано, які саме обставини, встановлені судом першої інстанції, ґрунтуються на припущеннях. Звертає увагу суду, що саме позивач, обґрунтовуючи позовну заяву базується на припущеннях, що договір поставки, підписаний між сторонами, підписаний з боку позивача особою, чиї повноваження не встановлені, при цьому, не переконавши у цьому суд належними та допустимими доказами.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.11.2018 (головуючий суддя Іванов О.Г.) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Єнакіївський металургійний завод" залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, з наданням Позивачу строку на усунення недоліків апеляційної скарги - сплати судового збору у розмірі 2643,00 грн.
05.12.2018 від скаржника до суду надійшла заява про усунення недоліків із доданим до неї платіжним дорученням № 4500068894 від 26.11.2018 про сплату відповідної суми судового збору за подання апеляційної скарги (2643,00 грн).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Єнакіївський металургійний завод", м.Маріуполь Донецької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.10.2018 у справі №908/1721/18. Розгляд справи в судовому засіданні призначений на 23.01.2019 року.
20.12.2018 від Позивача (скаржника) надійшла заява про розгляд справи без участі позивача, яка обґрунтована тим, що юридичний штат підприємства не укомплектований, через знаходження виробничих потужностей підприємства на непідконтрольній території, перереєстрацією юридичної особи у місті Маріуполі Донецької області, та зайнятістю наявних представників у інших судових засіданнях.
Оскільки явка учасників процесу обов'язковою судом апеляційної інстанції не визнавалась, а матеріалів справи достатньо для прийняття рішення, то суд апеляційної інстанції вважає можливим вказане клопотання задовольнити.
В судовому засіданні 23.01.2019 року Центральним апеляційним господарським судом підписано вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
05.08.2015 між Публічним акціонерним товариством "Єнакіївський металургійний завод", яке в подальшому змінило назву на Приватне акціонерне товариство "Єнакіївський металургійний завод" (покупець за договором, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Азовкабель" (постачальник за договором, відповідач) укладений договір поставки № 15001219 (а.с.11-17).
Згідно п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити продукцію (далі - товар) на умовах, передбачених даним договором.
Кількість, номенклатура, виробник та рік випуску товару вказуються у специфікаціях до даного договору, які є його невід'ємною частиною (далі - "специфікації") (п. 2.1).
Відповідно до п.п. 3.2, 3.3 договору, постачальник зобов'язується поставити товар на умовах поставки, вказаних у специфікаціях, згідно з Інкотермс. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торговельної палати (редакція 2010 року). Строк поставки товару, а за необхідності вантажоотримувач та вантажовідправник товару зазначається у специфікаціях.
Згідно п. 4.1 поставка товару здійснюється по цінам, які визначені згідно з умовами поставки та вказані у специфікаціях та включають у себе усі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника, пов'язані з поставкою товару.
Загальна сума договору, відповідно до п. 4.3, визначається як сумарна вартість товару, поставка якого здійснюється відповідно до специфікацій, які додаються.
У розділі 5 договору сторони обумовили умови платежів.
Відповідно до п. 10.5, договір діє до 05.08.2017. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантійних) по даному договору.
Також, між сторонами була підписана додаткова угода № 1 від 28.12.2015, якою внесені зміни у розділ 11 договору № 15001219 від 05.08.2015 стосовно юридичної адреси покупця, та специфікації № 6 за 2016 рік. Вказані документи надані позивачем у копіях, втім, судом першої інстанції в судових засіданнях оглядались оригінали вказаних документів, надані відповідачем, встановлена їх відповідність копіям, про що наголошено у рішенні суду першої інстанції.
Як вбачається з преамбули спірного договору (договір поставки № 15001219 від 05.08.2015), з боку позивача він укладений та підписаний комерційним директором Сорокіним О.О. на підставі довіреності № 73/5-2 від 01.01.2015; згідно преамбули додаткової угоди № 1 від 28.12.2015, з боку позивача вказана угода укладена та підписана, також на підставі довіреності № 73/5-2 від 01.01.2015 директором комерційним Сорокіним О.О.; специфікація № 6 за 2016 рік з боку позивача укладена та підписана на підставі довіреності № 73/5-69 від 12.05.2016 директором комерційним Сорокіним О.О. Підпис Сорокіна О.О. на вказаних документах скріплений круглою печаткою юридичної особи-позивача.
Вважаючи, що договір № 15001219, додаткова угода № 1 та специфікація № 6 зі сторони позивача підписані особою, чиї повноваження не встановлені, оскільки позивач не уповноважував вказану особу на підписання цього договору, а отже, відсутнє волевиявлення ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод" на укладення договору № 15001219, що є підставою згідно зі ст.203 ЦК України для визнання такого договору недійсним, позивач звернувся з відповідним позовом до господарського суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки:
- договір укладений у письмовій формі; при цьому, кожна сторінка вказаного договору містить посилання, що він укладений в редакції позивача (скаржника) та засвідчена печаткою підприємства позивача;
- вказаний договір повністю виконаний сторонами, тобто відповідачем поставлена продукція, обумовлена специфікацією до договору, а позивачем вона прийнята, але не оплачена, що стало підставою звернення постачальника (Відповідача) з позовом до третейського суду;
- рішеннями у справі № 908/339/18, що набрали законної сили, встановлено, що договір поставки № 15001219 є укладеним, при цьому, на його укладеності наполягав саме позивач (скаржник) у цій справі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Згідно ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 202 ЦК України регламентовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За положеннями ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частин 1-3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
В ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України визначено, що договір набирає чинності з моменту його укладення.
Підстави недійсності правочину визначені у ст.215 Цивільного кодексу України, а саме недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей (частини 1-3, 5 та 6).
Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість, оспорюваний правочин Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за ст. 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Статтею 712 Цивільного кодексу України регламентовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України "Про господарські товариства" (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу.
Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.
Однак, закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.
Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6- 62цс16.
Згідно ч.1 ст. 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
За приписами статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, наведених у пунктах 3.3, 3.4 постанови пленуму від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). У зв'язку з наведеним, господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: - такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); - про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен при розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини.
Як встановлено судами, спірний договір укладений між сторонами у передбачений законом спосіб між двома юридичними особами - у письмовій формі. На кожній сторінці договору міститься напис про укладення договору саме в редакції позивача, крім того, кожна сторінка договору засвідчена печаткою підприємства позивача. Даних, що печатка підприємства у спірний період (у дату підписання договору) вибула поза волею позивача, із його власності, матеріали справи не містять.
Крім цього, згідно із даними Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.08.2018 у справі №908/339/18 за позовом ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод" до ПрАТ "Азовкабель" про визнання недійсним третейського застереження, викладеного в п.9.1, 9.2 договору №15001219 від 05.08.2015, рішення Господарського суду Запорізької області від 10.05.2018 у справі №908/339/18 залишено без змін, отже, відповідно до ст. 241 ГПК України, набрало законної сили.
Як встановлено даними судовими рішеннями, 05.08.2015 між Приватним акціонерним товариством "Єнакіївський металургійний завод" та Приватним акціонерним товариством "Азовкабель" укладено договір поставки № 15001219. Згідно рішень, позивач в обґрунтування позову, посилався саме на укладення договору поставки № 15001219 від 05.08.2015.
За приписами ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З пояснень Відповідача, наданих суду першої інстанції, які не заперечені позивачем, ПрАТ "Азовкабель" виконало умови договору, здійснило поставку товару, який прийнятий та не оплачений позивачем, що зумовило звернення постачальника (Відповідача) до Постійно діючого Регіонального третейського суду України при Асоціації "Регіональна правова група" з відповідним позовом про стягнення заборгованості.
З урахуванням досліджених судом документів (договір, додаткова угода № 1, специфікація № 6) та наданих представником відповідача пояснень, суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок, що між сторонами виникли правовідносини поставки, договір на суму 32509,40 грн виконаний сторонами, зокрема, товар прийнятий позивачем, отже, сторонами схвалено спірний правочин і вчинено усі необхідні дії, спрямовані на реальне його виконання.
Здійснивши аналіз правовідносин сторін, спірного договору, колегія суддів зазначає, що зміст умов договору не суперечить положенням законодавства, правочин укладено в письмовій формі, сторони на момент укладення угоди мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, протилежних доказів позивачем до матеріалів справи не надано, волевиявлення сторін було спрямоване на укладення договору та настання реальних наслідків, тому відсутні правові підстави для визнання договору № 15001219 від 05.08.2015 року недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що судом першої інстанції, порушені ст.ст.13, 73, 86, 236 ГПК України, неповно досліджені докази у цій справі, чим також порушено ст.237 ГПК України та про те, що суд керувався не доказами у справі, а припущеннями, оскільки такі твердження спростовані матеріалами цієї справи.
При цьому доводи скарги про помилковість висновку суду щодо дійсності договору поставки, підписаного з боку позивача комерційним директором Сорокіним О.О., з огляду на те, що позивач заперечив уповноваження особи, що підписала договір на його укладення та не встановлення його повноважень судом, на не проведення у справі судової почеркознавчої експертизи з цього приводу, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки будь-яких заяв або клопотань про призначення такої експертизи матеріали справи не містять, скаржником (позивачем), у строки, визначені законом та судом, таких заяв/клопотань подано не було, а суд апеляційної інстанції в силу вимог ст.269 ГПК України не приймає і не розглядає позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції; а укладеність договору встановлена рішенням у справі №908/339/18, на чому наполягав сам позивач.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Тому передбачених статтями 277-279 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Єнакіївський металургійний завод", м.Маріуполь Донецької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.10.2018 року у справі №908/1721/18 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 25.10.2018 року у справі №908/1721/18 - залишити без змін.
Судові витрати по справі Приватного акціонерного товариства "Єнакіївський металургійний завод", м.Маріуполь Донецької області за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її оголошення.
Повний текст постанови підписаний 28.01.2019.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя С.Г. Антонік