14.01.2019 Справа № 912/1426/18
м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),
суддів: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.
секретар судового засідання Мацекос І.М.
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
від відповідача-3: не з'явився
від відповідача-4: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.09.2018 у справі №912/1426/18 (суддя Кабакова В.Г.; рішення ухвалене о 13:48 год. у місті Кропивницький, повне рішення складено 17.09.2018)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Кіровоградське будівельно-монтажне управління №5", с.Неопалимівка, Кіровоградський район, Кіровоградська область
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехресурс", м.Кропивницький, Кіровоградська область
відповідача-2: Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, м.Кропивницький, Кіровоградська область
відповідача-3: Публічного акціонерного товариства "Омега банк", м.Київ
відповідача-4: Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", м.Київ
про визнання права власності на майно та скасування арешту
У червні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Кіровоградське будівельно-монтажне управління №5" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехресурс" про:
- визнання права власності на автомобіль марки МАЗ 5334, тип Автокран до 10т-С, рік випуску 1983, державний номерний знак НОМЕР_1, шасі б/н, рама НОМЕР_3;
- скасування арешту на автомобіль марки МАЗ 5334, тип Автокран до 10т-С, рік випуску 1983, державний номерний знак НОМЕР_1, шасі б/н, рама НОМЕР_3, накладений постановами про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ВП №43768602 від 14.07.2014; ВП №47043950 від 31.03.2015; ВП №50064988 від 05.02.2016.
Позов обґрунтовано посиланням позивача на те, що право власності на майно - автомобіль МАЗ 5334, тип Автокран до 10т-С, рік випуску 1983, державний номерний знак НОМЕР_1, шасі б/н, рама НОМЕР_3, виникло у позивача на підставі договору купівлі-продажу від 11.03.2004, але відсутня реєстрація цього автотранспортного засобу, який до цього часу залишається зареєстрованим за ТОВ "Промтехресурс". На теперішній час у ліквідатора позивача, який перебуває в процедурі банкрутства, немає можливості провести продаж цього майна, оскільки державним виконавцем фактично накладений арешт, тобто заборона на його відчуження, у виконавчих провадженнях, де боржником є попередній власник цього майна ТОВ "Промтехресурс". Тому позивач вважає, що на підставі статті 392 Цивільного кодексу України та статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" він може звернутися до господарського суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 10.09.2018 у справі №912/1426/18 (суддя Кабакова В.Г.) позов задоволено повністю.
Визнано за Приватним акціонерним товариством "Кіровоградське будівельно-монтажне управління №5" (вул. Шахтарська, буд. 3, с. Неопалимівка, Кіровоградський район, Кіровоградська область, ідентифікаційний код 13753190) право власності на автомобіль марки МАЗ 5334, тип Автокран до 10т-С, рік випуску 1983, державний номерний знак НОМЕР_1, шасі б/н, рама № НОМЕР_4.
Скасовано арешт на автомобіль марки МАЗ 5334, тип Автокран до 10т-С, рік випуску 1983, державний номерний знак НОМЕР_1, шасі б/н, рама № НОМЕР_4, накладений постановами про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ВП №43768602 від 14.07.2014; ВП №47043950 від 31.03.2015; ВП №50064988 від 05.02.2016.
Означене рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що позивачем доведено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог, зокрема порушення його права власності на автомобіль МАЗ 5334, шасі б/н, рама НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_1, у зв'язку з чим суд вважав позовні вимоги про визнання права власності та скасування арешту з майна обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 10.09.2018 у справі №912/1426/18, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної М.А. (відповідач-4) звернулося з апеляційною скаргою, в якій вважає, що дане рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Кіровоградське будівельно-монтажне управління №5" в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що право Позивача не підлягає захисту в порядку визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України, адже він не є власником транспортного засобу згідно даних Регіонального сервісного центру МВС України в Кіровоградській області.
ПрАТ "Кіровоградське БМУ №5" (позивач) у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає і просить залишити рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.09.2018 у справі №912/1426/18 без змін.
За твердженням ПрАТ "Кіровоградське БМУ №5" скаржник не врахував, що позивач придбав транспортний засіб в березні 2004 року, коли діяла інша редакція "Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів" (затверджена постановою Кабінету Міністрів України №1338 від 07.09.1998). Ніяких застережень або вимог до договорів, які повинні були укладатись на той час, в Порядку не містилось. Тому твердження скаржника про те, що у позивача немає належних доказів права власності на придбане майно, не заслуговують на увагу. Також на думку позивача, скаржник невірно застосовує текст Порядку стосовно моменту виникнення права власності, а саме: в самому Порядку зазначено, що реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника і з цього вбачається, що цей Порядок регламентує лише порядок реєстрації придбаного транспортного засобу, а не момент виникнення права власності на це майно, отже в даному випадку, виникнення права власності на транспортний засіб неможна ототожнювати з діями, які пов'язані з реєстрацією цього майна, тому що в Порядку чітко зазначено, що реєстрація проводиться вже власником, тобто особою, яка вже набула право власності на автомобіль. Позивач звертає увагу апеляційного суду на те, що правове обґрунтування вимог позивача повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 13.02.2018 по справі №910/11266/17.
В судове засідання 14.01.2019 представники сторін не з'явились.
Враховуючи, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів перейшла до розгляду цієї справи по суті та за результатами її перегляду судом апеляційної інстанції ухвалила вступну та резолютивну частину постанови суду.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини.
Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 19.04.2016 року приватне акціонерне товариство "Кіровоградське будівельно-монтажне управління № 5" (ЄДРПОУ 13753190) визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Стіфутіна І.В. (а.с. 13-17).
Відповідно до пункту 1 статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор, з дня свого призначення, повинен здійснити певні дії, зокрема: прийняти до свого відання майно боржника та вжити заходів по забезпеченню його збереження; виконувати функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснити інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; реалізувати майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом.
Ліквідатором, на виконання вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" була прийнята документація банкрута та проведена інвентаризація майна.
За результатами аналізу документів підприємства було встановлено, що 11.03.2004 між приватним акціонерним товариством "Кіровоградське будівельно - монтажне управління №5"(ЄДРПОУ 13753190) (Позивач, Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехресурс" (Відповідач 1, Продавець) було укладено договір купівлі - продажу № 01/03-04 (далі - Договір, а.с. 18), відповідно до якого Продавець продав, а Покупець купив автомобіль МАЗ 5334 "Автокран" д.н.з НОМЕР_1, 1983 року випуску за 4328,60 грн.
Позивач зазначає, що за результатами проведеної фактичної інвентаризації майна банкрута було встановлено наявність цього автомобіля на території підприємства, а колишній керівник підтвердив, що автомобіль експлуатується тривалий строк і що на момент, коли він приступив до виконання обов'язків керівника, цей автомобіль вже знаходився у власності позивача, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії ЕІС №196358 також знаходиться у позивача.
Відповідно до пункту 1.2 Договору право власності Продавця на товар підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію ТЗ серії ЕІС 196358 від 08.11.2001.
Згідно пункту 4.1 Договору право власності на товар переходить від Продавця до Покупця після здійснення оплати та підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання - передачі, який є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до наданих суду доказів, оплата за товар була зроблена позивачем 15.03.2004, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 9 від 15.03.2004.
На виконання умов Договору ТОВ "Промтехресурс" (відповідач-1) передав, а позивач прийняв транспортний засіб (автомобіль МАЗ 5334 "Автокран" д.н.з НОМЕР_1, 1983 року випуску) вартістю 4328,60 грн., що підтверджується актом прийому - передачі від 15.03.2004 (а.с. 19).
06.03.2017 ліквідатором ПрАТ "Кіровоградське БМУ №5" на адресу Кіровоградського РЕГ МВ ДАІ УМВС Кіровоградської області надіслано запит про наявність/відсутність зареєстрованих транспортних засобів за вказаним підприємством (а.с. 21).
З інформації, яка надійшла на адресу ліквідатора, стало відомо, що зазначений автомобіль за підприємством банкрутом не зареєстрований (а.с. 23).
22.03.2017 ліквідатор звернувся до Регіонального сервісного центру МВС України в Кіровоградській області з проханням зареєструвати автомобіль за приватним акціонерним товариством "Кіровоградське будівельно-монтажне управління № 5" (а.с. 23).
До вказаного листа було додано копію договору купівлі - продажу від 11.03.2004 №01/03-04, копію акту прийому - передачі від 15.03.2004, копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 9 від 15.03.2004.
Листом від 24.03.2017 Регіональний сервісний центр МВС у Кіровоградській області територіальний сервісний центр 3541 відмовив в реєстрації транспортного засобу та зазначив, що в період 2009-2016 (тобто вже після продажу майна) на автомобіль МАЗ 5334 д.н.з НОМЕР_1 накладено обтяження на проведення реєстраційних операцій, як на майно відповідача-1 (ТОВ "Промтехресурс") (а.с. 24).
07.05.2018 року на адресу ліквідатора надійшов лист від старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області Донцової О.В. з вимогою повідомити про місцезнаходження зазначеного автомобіля, як майна відповідача-1 (ТОВ "Промтехресурс") (а.с. 29).
Листом від 11.05.2018 ліквідатор ПрАТ "Кіровоградське БМУ №5" повідомив Відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області про те, що автомобіль належить підприємству - банкруту на підставі договору купівлі-продажу №01/03-04 від 11.03.2004, проведена його оцінка та автомобіль включений до ліквідаційної маси з метою його продажу в складі цілісного майнового комплексу підприємства (а.с. 30).
23.05.2018 на адресу ліквідатора повторно надійшла вимога державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області ДонцовоїО.В., з якої вбачається, що відділ примусового виконання рішень не визнає за позивачем право власності на автомобіль і вимагає його передачу. Ліквідатора було повідомлено, що в разі відмови передати автомобіль, це буде розглянуте як перешкоджання виконавцю у вилученні такого майна і це вилучення буде проводитись у примусовому порядку (а.с. 31).
Також, матеріали справи містять низку виконавчих документів, зокрема: постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області Борисенко Л.П. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчудження від 14.07.2014 ВП №43768602, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промтехресурс"; постанову заступника начальника Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області Санкаускас Н.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.03.2015 ВП № 47043950, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промтехресурс"; а також постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області Борисенко Л.П. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчудження від 05.02.2016 ВП № 50064988, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промтехресурс" (а.с. 26-28).
Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції виходив із того, що 15.03.2004, з моменту передачі йому відповідачем-1 на виконання умов договору купівлі-продажу від 11.03.2004 означений автотранспортний засіб, у позивача виникло право власності на це майно, попри те, що позивач не здійснив відповідну державну реєстрацію цього майна у встановленому порядку. Оскільки суд першої інстанції відхилив доводи ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (відповідача-4) щодо неналежних доказів права власності на придбане майно, суд вважав позовні вимоги про визнання права власності та скасування арешту з цього майна обґрунтованими і такими, що підлягають виконанню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з таких мотивів.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для визнання права власності на майно та зняття арешту з майна.
Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту даної правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно, і має місце факт оспорювання належного позивачу права.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень Цивільного кодексу України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закон України "Про дорожній рух" та Порядку, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.
Відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Закон України "Про дорожній рух" визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до статті 34 Закону України "Про дорожній рух" державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.
Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.
Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України. Для автоматизованого обліку транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, та відомостей про їх власників ведеться Єдиний державний реєстр, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України.
Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.
На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають вимогам стандартів. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов'язок щодо їх реєстрації.
Згідно з пунктом 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).
Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не було надано доказів на підтвердження здійснення за собою державної реєстрації транспортного засобу МАЗ 5334 "Автокран" д.н.з НОМЕР_1, 1983 року випуску, протягом 10 діб після укладання Договору з відповідачем-1, як того вимагають вищевказані норми законодавства України. Відсутності державної реєстрації спірного автомобіля не заперечує позивач.
За інформацією територіального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України від 24.03.2017 № 50СУ-з/г власником автомобіля МАЗ 5334, шасі б/н, рама № НОМЕР_4, державний номерній знак НОМЕР_1, значиться відповідач-1, що також підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 08.11.2001.
Відповідно до пункту 8 Порядку державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, зокрема укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.
Таким чином, приписами статті 34 Закону України "Про дорожній рух" та вказаного вище Порядку регулюються та встановлюються обов'язки продавців та покупців транспортних засобів, зокрема, щодо зняття з реєстраційного обліку, реєстрації транспортного засобу, тощо. Однак, реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не пов'язується із набуттям особою права власності на нього.
В свою чергу, нездійснення означеної реєстрації тягне за собою наслідки у вигляді, крім іншого, заборони користування незареєстрованим транспортним засобом, проте не є підставою для оспорення права власності.
Крім того, в редакції Порядку станом на 15.03.2004 (дата укладення договору купівлі-продажу) в пункті 8 було зазначено, що правомірність придбання транспортних засобів, вузлів і агрегатів, які мають ідентифікаційні номери, підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб'єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами-виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАІ, а також угодами, укладеними на товарних біржах. Такими документами можуть бути, зокрема, договори, в тому числі угоди, укладені на товарних біржах, та інші посвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортний засіб.
Ніяких застережень або вимог до договорів, які повинні були укладатись на той час в означеному вище Порядку не містилось.
За наведених вище обставин колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що, в розумінні статті 334 Цивільного кодексу України, позивач набув право власності на спірний об'єкт з такої передбаченої законом підстави як укладення договору купівлі-продажу спірного об'єкту, а документами, що підтверджують правомірність придбання позивачем оспорюваного транспортного засобу є оформлений в установленому порядку Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 01/03-04 від 11.03.2004, акт від 15.03.2004 прийому - передачі до нього та докази його оплати.
Оскільки в даному випадку право власності позивача не визнається відповідачем-4, то воно підлягає захисту шляхом визнання такого права.
Щодо заперечень та відповідних доводів апеляційної скарги відповідача-4 про не надання позивачем належних доказів права власності на придбане майно, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до пункту 8 вказаного вище Порядку станом на 15.03.2004 року (дата укладання договору купівлі - продажу) ніяких застережень або вимог до договорів, які повинні були укладатись на той час в Порядку не містилось. Тому, відповідно до умов договору та вимог статті 334 Цивільного кодексу України у позивача виникло право власності на оспорюваний транспортний засіб саме 15.03.2004.
Щодо решти вимог позивача, то відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначені частиною 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження". У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина 5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно з статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (стаття 56 Закону України "Про виконавче провадження").
Зі змісту наведених норм права вбачається, що накладати арешт на майно в процедурі виконавчого провадження надається право лише у випадку, коли таке майно належить на праві власності саме боржнику.
У даному спорі судом встановлено, що позивач набув право власності на спірний об'єкт з такої передбаченої законом підстави як укладення договору купівлі-продажу спірного об'єкту, а документами, що підтверджують правомірність придбання позивачем оспорюваного транспортного засобу є оформлений в установленому порядку Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 01/03-04 від 11.03.2004 та акт від 15.03.2004 прийому-передачі до нього (до накладення арешту на оспорюваний автомобіль). Однак при цьому позивач позбавлений права належним чином здійснювати своє право, як власника спірного майна відповідно до положень статті 319 Цивільного кодексу України, оскільки на автомобіль МАЗ 5334, шасі б/н, рама № НОМЕР_4, державний номерний знак 05598 накладено арешт.
Оскільки позивач вправі об'єднати в одній позовній заяві кілька однорідних позовних вимог, пов'язаних між собою, то в одному провадженні можуть розглядатись вимоги про визнання права власності на майно та зняття арешту з майна.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем доведено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог, зокрема порушення його права власності на автомобіль МАЗ 5334, шасі б/н, рама № НОМЕР_4, державний номерній знак НОМЕР_1, в зв'язку з чим позовні вимоги про визнання права власності та скасування арешту з майна є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків.
На підставі викладеного колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об'єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на оплату судового збору, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.09.2018 у справі №912/1426/18 - залишити без змін.
Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена 28.01.2019.
Головуючий суддя І.М. Подобєд
Суддя Л.П. Широбокова
Суддя Е.В. Орєшкіна