вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"23" січня 2019 р. м. Київ Справа№ 925/650/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.
за участю представників учасників процесу:
від прокурора: згідно протоколу судового засідання від позивача-1: згідно протоколу судового засідання від позивача-2: згідно протоколу судового засідання від відповідача: згідно протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад"
на рішенняГосподарського суду Черкаської області
від04.10.2018
суддя Чевгуз О.В.
повний текст складений10.10.2018
у справі№ 925/650/18 Господарського суду Черкаської області
за позовомзаступника керівника Смілянської місцевої прокуратури, м. Сміла, Черкаська обл. в інтересах держави в особі 1) дослідної станції помології імені Л.П.Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, с. Мліїв, Городищенський р-н, Черкаська обл. 2) Національної академії аграрних наук України, м. Київ
дотовариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад", с. Стільсько, Миколаївський р-н, Львівська обл.
простягнення 217 341,18 грн. заборгованості за договором оренди та повернення орендованого нерухомого майна,
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ( надалі- прокурор) в особі Дослідної станції помології імені імені Л.П.Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (надалі-позивач 1) та Національної академії аграрних наук України ( надалі- позивач 2) звернувся до Господарського суду Черкаської області із позовною завою до товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський сад» про стягнення 217 341,18 грн., заборгованості за договором оренди та повернення орендованого нерухомого майна.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між позивачем 1 та відповідачем договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 1 від 16.05.2013, а саме в повному обсязі не розрахувався за користування нерухомим майном, яке є предметом вказаного договору.
Окрім того, прокурором заявлена вимога про повернення орендованого нерухомого майна, що є державною власністю позивачу 1. Зазначене вимога мотивована тим, що строк дії договору оренди, укладеного сторонами, закінчився.
Прокурор зазначає про порушення вимог законодавства при використанні відповідачем орендованого майна, який прямо порушує державний інтерес, оскільки плата за його використання надходить до Державного бюджету України.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 04.10.2018 у справі № 925/650/18 позов задоволено повністю. За рішенням суду стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський сад» на користь дослідної станції помології імені Л.П.Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України 217 341 грн. 18 коп. заборгованості зі сплати орендної плати. Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський сад» повернути дослідної станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України орендоване нерухоме майно приміщення цеху техпереробки загальною площею 684,3 кв. м (реєстровий номер 00497331.1.1.ТЖЕЧСТ 5055) та підвальне приміщення загальною площею 161,3 кв.м, яке знаходиться за адресою: вул. Симиренка, 9, с. Мліїв, Городищенський район, Черкаська область. Вирішено питання судових витрат.
Обґрунтовуючи своє рішення місцевий господарський суд, з посиланням на ст.ст. 525, 526, 530, 549, 759, 785 Цивільного кодексу України, ст. 193, 291 Господарського кодексу України та ст. 26 Закону України «Про оренду держаного та комунального майна» встановив факт неналежного виконання відповідачем свого обов'язку в частині сплати орендних платежів за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 1 від 16.05.2013, та факт несплати відповідачем орендних платежів і, відповідно, прийшов до висновку про доведеність позовних вимог.
Місцевий господарський встановивши, що строк дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1 від 16.05.2013 закінчився 07.06.2017, і відсутні докази повернення відповідачем даного майна, відповідно до умов п. 10.9 договору оренди (акт приймання-передачі), використання наразі відповідачем спірного приміщення є неправомірним та таким, що порушує права позивача-1 дійшов висновку про зобов'язання відповідача повернути орендоване приміщення, що належить до державної власності на користь позивача 1.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський сад» (надалі-скаржник/ТОВ «Львівський сад») звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги ТОВ «Львівський сад» вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до заперечень підстав звернення прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави в особі дослідної станції помології імені Л.П.Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (позивача 1).
За твердженнями скаржника, у даному випадку підстави для звернення прокурора з даним позовом відсутні, оскільки подана прокурором позовна заява не місить жодних належних обґрунтувань та доказів на підтвердження представництва прокуратурою позивача-1.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 задоволено клопотання ТОВ "Львівський сад" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 04.10.2018 у справі № 925/650/18; відкрито апеляційне провадження у справі № 925/650/18; розгляд скарги призначено на 17.12.2018.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 розгляд справи № 925/650/18 відкладено на 23.01.2019.
15.01.2019 через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Скаржник вважає, що у позові чітко, вмотивовано та наведено підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах. При цьому поза увагою суду залишилося те, що право прокурора на здійснення представництва у суді інтересів держави гарантовано Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
Позивачі 1, 2 відзивів на апеляційну скаргу ТОВ «Львівський сад» не подали. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).
Представник прокуратури в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечував, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення-без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник позивача 1 в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 04.10.2018 у справі № 925/650/18 залишити без змін, як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Позивач 2 та скаржник (відповідач) в судове засідання не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.
Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від позивачів 1, 2 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивачів 1,2.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача 1, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті місцевим господарським судом оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України ( надалі-ГПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що 27.06.2013 Державною установою «Інститутом помології ім. Л.П. Симиренка Національної академії аграрних наук України» (надалі-орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Львівський сад» (надалі-орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до об'єктів державної власності, № 1 (надалі-договір).
Відповідно п.п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлові приміщення цеху техпереробки загальною площею 684,3 кв. м з підвальними приміщеннями загальною площею 161,3 кв. м (реєстровий № 00497331.1.ТЖЕЧСТ5055), котельні цеху техпереробки загальною площею 153,7 кв.м(реєстровий № 00497331.1.ТЖЕЧСТ 5066), приміщення будівлі складу соків загальною площею 205,3 кв. м (реєстровий № 00497331.1.ЕФОЦЯЖ 2331), асфальтовану площадку на території цеху техпереробки загальною площею 2084,0 кв. м, що розміщені за адресою: Черкаська область, Городищенський район, с. Мліїв, вул. Симиренка, 9, що перебуває на балансі державної установи «Інституту помології ім. Л.П. Симиренка Національної академії аграрних наук України», вартість вказаного майна визначена згідно із звітом про незалежну оцінку майна від 18.03.2013 і становить 616820,00 грн. з ПДВ.
Згідно з п. 3.1. договору орендна плата визначається на підставі ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і становить за погодженням сторін за базовий місяць розрахунку (березень 2013 року) - 11500 грн. Орендна плата за перший місяць оренди травень 2013 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за квітень, травень 2013 року.
Орендар зобов'язується перераховувати орендну плату щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця ( п. 3.6. договору).
Пунктами 10.9. та п. 10.10. договору визначено, що у разі припинення або розірвання договору орендоване майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю. У разі, якщо орендар затримав повернення орендованого майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов'язок щодо складання акту передачі про повернення майна покладається на орендаря.
Місцевим господарським судом встановлено, що власником вищевказаного нерухомого майна, згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №22274546 від 28.05.2014 є Національна академія аграрних наук України.
Наказом Національної академії аграрних наук України від 21.02.2017 №4 6 «Про перейменування Інституту помології імені Л.П. Симиренка Національної академії аграрних наук України та Державного підприємства «Дослідне господарство Інститут помології імені Л.П. Симиренка Національної академії аграрних наук України» установу перейменовано на Дослідну станцію помології імені Л.П. Симиренка інституту садівництва Національної академії аграрних наук України.
Додатковою угодою №1 від 07.07.2014 про внесення змін до договору сторони погодили внести зміни до:
- розділу 2 п.п. 2.1 договору та викласти його в наступній редакції: « 2.1. Орендар вступає у строкове платне користування Майном з дати підписання акту приймання-передачі Майна»;
- розділу 7 п.п 7.1 договору та викласти його в наступній редакції: « 7.1. Передати орендарю в оренду Майно згідно з цим договором за актом приймання-передачі майна, який підписується одночасно з додатковою угодою»;
- розділу 10, п.п. 10.1 договору та викласти його в наступній редакції: « 10.1. Цей договір укладено строком на 35 місяців, та діє з моменту укладання додаткової угоди».
Вказана додаткова угода набуває чинності з 07.07.2014.
У відповідності до п. 10.6 договору № 1 від 16.05.2013 чинність цього договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, за ініціативою сторін у випадках, передбачених чинним законодавством, а також у випадку порушення однією із сторін зобов'язань за цим договором, у тому числі несплати орендних платежів протягом трьох місяців та з інших підстав.
На виконання умов договору та додаткової угоди 07.07.2014 між позивачем-1 та відповідачем був підписаний акт приймання-передачі в оренду майна, що належить до державної власності.
Згідно з вказаним актом орендодавець передав орендарю нерухоме майно, яке є предметом договору оренди.
Додатковою угодою № 2 від 01.01.2016 внесено зміни до договору оренди в частині площі майна, яке є предметом Договору оренди. Згідно з умовами додаткової угоди № 2 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлові приміщення цеху техпереробки загальною площею 684,3 кв. м з підвальними приміщеннями, загальною площею 161,3 кв. м, розміщені за адресою: Черкаська область, Городищенський район, с. Мліїв, вул. Симиренка, 9, вартість якого визначена згідно із звітом про незалежну оцінку майна від 16.11.2015 і становить 713333 грн. (акт приймання-передачі майна, що належить до державної власності від 01.01.2016).
Положеннями додаткової угоди №2 від 01.01.2016 сторони визначили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне та комунальне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (листопад 2015 року) 6242,00 грн., ПДВ - 1248,40 грн.
За весь періоду дії договору оренди відповідачу були виставлені акти виконаних робіт на загальну суму 537901,03 грн.
Як вказує прокурор у поданій ним позовній заяві, що станом на 20.04.2018 відповідач сплатив лише 334 146,96 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 87 від 09.12.2014-13 966,04 грн., № 109 від 13.02.2015 - 37 000,00 грн., № 157 від 30.06.2015 -22 000,00 грн., № 163 від 17.07.2015 - 40 000,00 грн., № 547 від 18.11.2016 -10 000,00 грн., від РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.06.2016 у справі № 914/780/16 згідно платіжного доручення № 15 від 14.02.2017 - 211 180,92 грн.
Станом на 16.05.2018 відповідач має заборгованість по орендній платі перед Дослідною станцією помології ім. Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України у розмірі 217 341,18 грн., з них заборгованість на суму 203 754,07 грн. є простроченою.
23.10.2017 та 16.05.2017 Дослідною станцією помології ім. Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук на ім'я директора відповідача направлено претензії про погашення заборгованості станом на 23.10.2017 та на 16.05.2017.
Відповіді на претензії від ТзОВ «Львівський сад» позивачу 1 не надходили.
У зв'язку із закінченням строку дії договору, відповідно п. 10.6 договору № 1 від 16.05.2013 та наявністю заборгованості по орендній платі за користування нерухомим майном керівництво Дослідної станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України 16.05.2018 року звернулося із заявою № 93 до директора ТОВ «Львівський сад» про відмову від продовження строку дії договору оренди № 1 від 16.05.2013 та повернення Дослідній станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України орендованого майна у стані (відповідно до 10.9. та п. 10.10. договору) в якому воно було одержане, з урахуванням нормального зносу.
Листом вих. № 29/05 від 23.05.2018 відповідач повідомив позивача 1 про те, що зобов'язується забрати власне виробниче обладнання та товарно-матеріальні цінності до 31.12.2018 та просить не нараховувати в подальшому орендні платежі.
Несплата ТОВ «Львівський сад» заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 1 від 16.05.2013, а також не повернення по акту-прийому орендованого приміщення стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку, що порушення вимог законодавства при використанні ТОВ «Львівський сад» орендованого приміщення прямо порушує державний інтерес, оскільки орендна плата за її використання надходить до Державного бюджету України, а позивачі не здійснювали захист цих інтересів, а тому прокурор має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів.
Проте суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Так, при поданні позову в інтересах держави в особі дослідної станції помології імені Л.П.Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України зазначає, що відповідно до Статуту Дослідної станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, встановлено, що наукова установа є юридичною особою, яка регулює діяльність не прибуткових установ. Наукова установа заснована на державній власності. На балансі Наукової установи знаходиться майно, закріплене за нею Академією аграрник наук України на праві оперативного управління, придбане за рахунок коштів, загального або спеціального фондів Державного бюджету.
Як вказує прокурор, Дослідна станцією помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України в свою чергу не забезпечила належного контролю за повнотою та своєчасністю сплати орендної плати до Державного бюджету України, що призвело до утворення відповідної заборгованості, не ініціювало її примусового стягнення в судовому порядку, таким чином не здійснюючи належним чином захист інтересів держави у спірних правовідносинах щодо наповнення дохідної частини бюджету.
Крім того, як вказує прокурор, що відповідно до п. 5 Загальних положень Статуту Дослідної станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, встановлено, що наукова установа безпосередньо підпорядкована Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України та перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України, як органу управління державним майном. Згідно свідоцтва на право власності вказане нерухоме майно перебуває у власності Національної академії аграрних наук України.
Зважаючи на те, що балансоутримувач, також дієвих заходів по стягненню заборгованості не вжив, що призводить до неповного фінансування органу виконавчої влади.
Прокурор вважає, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в неналежному виконанні відповідачем умов договору в частині ухилення від сплати орендної плати, що призводить до несвоєчасного наповнення Державного бюджету України. Крім того порушено права балансоутримувача державного майна в частині недоотримання Дослідною станцією помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України коштів, що в свою чергу має наслідком порушення фінансового та матеріального забезпечення органу виконавчої влади.
За твердженнями прокурора, звернення до суду спрямоване на відновлення порушеної рівноваги при використанні державного майна та справедливого своєчасного отримання орендної плати за таке використання, що безумовно належить до державного інтересу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява N 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 N 1604(2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справи N 806/1000/17).
У даній справі прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" порушенням, на його думку, законності у сфері орендних відносин при використанні відповідачем орендованого майна, що належить до державної власності, оскільки плата за її використання надходить до Державного бюджету України.
Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 2 ст. 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Так, відповідно до п. 10 Статуту дослідна станції помології імені Л.П.Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України є юридичною особою, зареєстрованою в порядку, визначеному законодавством, що регулює діяльність неприбуткових установ. Наукова установа має відокремлене майно, самостійний баланс, реєстраційні рахунки у відділеннях Державної казначейської служби України, може від свого імені набувати права та обов'язки, бути позивачем та відповідачем в судах. Наукова установа має печатку, на якій зазначено її найменування та належність до академії, інші печатки та кутовий штамп, необхідні для ведення діловодств. Наукова установа може мати знаки для товарів і послуг, що реєструються відповідно до норм чинного законодавства України. Права та обов'язки юридичної особи наукова установа набуває з дня її державної реєстрації.
Суд апеляційної приходить до висновку про те, що позивач 1 має підстави і можливість самостійно захистити свої права шляхом подання позову до відповідача.
Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Дослідної станції помології імені Л.П.Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, прокурор зазначає, що позивач 1 не забезпечив належного контролю за повнотою та своєчасністю сплати орендної плати до Державного бюджету України, що призвело до утворення відповідної заборгованості, не ініціювало її примусового стягнення у судовому порядку, таким чином не здійснюючи належним чином захист інтересів держави у спірних правовідносинах щодо наповнення дохідної частини бюджету.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо проведення прокуратурою будь - якої перевірки стану додержання вимог укладених договорів оренди з Дослідної станції помології імені Л.П.Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України та повноти надходження до бюджету орендної плати за користування орендованим майном.
Крім того, копії документів які були додані прокурором до позову, містять печатку Дослідної станції помології імені Л.П.Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України; в той час як матеріали справи не містять жодного запиту чи звернення прокурора до Дослідної станції помології імені Л.П.Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України з проханням надати необхідні документи.
При подачі позову заступником керівника Смілянської місцевої прокуратури не зазначено жодних причин неможливості здійснення позивачем, який є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів в судовому порядку.
У зв'язку з цим у прокурора відсутні підстави стверджувати щодо бездіяльності позивача 1 неналежний захист державних інтересів.
Отже, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Дослідна станція помології імені Л.П.Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом до відповідача.
З огляду на вказані обставини справи, сама присутність прокурора на судовому процесі на стороні позивача ставить під загрозу принцип рівності та справедливий баланс між сторонами, та створює відчуття нерівності у сторони відповідача, на що він посилається в апеляційній скарзі.
Підстави представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.
У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України.
Проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта про відсутність у прокурора законних підстав на звернення з даним позовом до суду інтересах дослідної станції помології імені Л.П.Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України та Національної академії аграрних наук України.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції помилково визнав встановленими недоведені обставини справи та зробив висновки, які не відповідають обставинами справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, що згідно з п. 1-4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю та ухвалення в апеляційному порядку нового рішення про відмову у позові.
Частиною 1 ст. 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку.
У відповідності до ст. 129 ГПК України у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача, судові витрати за її розгляд підлягають стягненню з прокуратури Черкаської області на користь відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 04.10.2018 у справі № 925/650/18 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
4. Стягнути з прокуратури Черкаської області (18000, Черкаська обл. м. Черкаси, бульвар Шевченка, буд. 286, ідентифікаційний код 02911119) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" (81615, Львівська обл., Миколаївський р-н, с. Стільсько, вул. Шевченка, буд. 109, ідентифікаційний код 38414750) 7 533 (сім тисяч п'ятсот тридцять три) грн. 16 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Видати наказ.
6. Справу № 925/650/18 повернути до Господарського суду Черкаської області.
7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
8. Доручити Господарському суду Черкаської області у порядку ст. 327 Господарського процесуального кодексу України видати відповідний наказ.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано суддями - 28.01.2019
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді Ю.Б.Михальська
А.І. Тищенко