ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 січня 2019 року Справа № 924/570/18
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Першко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу "Перший національний аграрний кооператив"на рішення Господарського суду Хмельницької області, від 27 серпня 2018 року в справі № 924/570/18 (суддя - М.Є. Муха)
час та місце ухвалення: 27 серпня 2018 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; вступна і резолютивна частина проголошена о 16:12 год; повний текст рішення складено 5 вересня 2018 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
до Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу "Перший національний аграрний кооператив"
про стягнення 51 571 грн 47 коп. платежів за фактичний час користування (із врахуванням 752 грн 26 коп. 3% річних, 2049 грн 38 коп. - інфляційних нарахувань), 121 996 грн 71 коп. плату за фактично понесені витрати, 52 057 грн 08 коп відшкодування вартості
за участю представників сторін:
від Позивача - Здоренко В.Є.;
від Відповідача - Грищенко І.С..
Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 Господарського процесуального кодексу України, не надходило.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (надалі - Позивач) звернулось в Господарський суд Хмельницької області із позовом до (Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Перший національний кооператив» (надалі - Відповідач) про стягнення плати за фактичне користування об'єктом лізингу з урахуванням встановленого індиксу інфляції та трьох відсотків річних в розмірі 51571 грн 47 коп., компенсації понесених витрат з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за час прострочення в розмірі 121 996 грн 71 коп. та відшкодування вартості у відповідності до пункту 12.9 Договору в розмірі 52 057 грн 08 коп..
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що договором фінансового лізингу від 4 грудня 2015 року № 00011753 обумовлено, що об'єктом лізингу, є транспортний засіб - автомобіль марки VW LNF CrafterGP 35 LR HD RELOAD. Позивач стверджує, що невиконання Відповідачем зобов'язань з оплати лізингових платежів у період часу з червня 2017 року по серпень 2017 року призвело до виникнення заборгованості та стало підставою для відмови Позивачем від договору. У зв'язку з чим, Відповідачу було направлено вимогу та повідомлення про відмову від договору.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27 серпня 2018 року позов задоволено частково (а.с. 139-165).
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач належним чином не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості за договором лізингу. суд вказав, що Позивач надсилав на адресу Відповідача нагадування про несплату.
Також місцевий господарський суд обгрунтовуючи своє рішення вказав, що в подальшому у відповідності до статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" Відповідачу було направлено вимогу за вих. №00011753 від 16 серпня 2017 року про сплату заборгованості за договором, у якій Позивач вимагав сплати боргу протягом 3 днів з дня отримання даної вимоги, повідомив про відмову від договору про фінансовий лізинг та вимагав від Відповідача повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів. Таким чином, як зазначив місцевий господарський суд, враховуючи положення пунктів 12.9, 12.13 договору про фінансовий лізинг, зазначений договір був розірваний 28 серпня 2017 року, і Відповідач зобов'язаний був повернути Позивачу об'єкт лізингу. разом з тим суд першої інстанції вказав, що Відповідач своїх зобов'язань не виконав, об'єкт лізингу у визначені строки не повернув. Зважаючи на викладене, дані зведеної облікової виписки з рахунку клієнта, пункту 6.18 Умов, реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, місцевий господарський суд дійшов висновку, що Позивачем правомірно заявлені вимоги в частині стягнення з Відповідача платежів за фактичний час користування, які підлягають стягненню з Відповідача.
В решті ж позовних вимог судом першої інстанції відмовлено, з підстав, вказаних в судовому рішенні по даній справі.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 176-177), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач вказує, що Позивачем не додано доказів заборгованості за вказаний період та не згадано про те, що 13 липня 2018 року на електронну пошту Відповідача з електронної пошти Позивача надійшло повідомлення до якого додавався акт звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 13 липня 2017 року. У відповідності до даного Акта звірки, заборгованість за об'єкт лізингу складає 0 грн. Таким чином на переконання Відповідача, Позивачем не надано доказів, які б підтверджували заборгованість Відповідача за фактичне користування об'єктом лізингу.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2018 року апеляційну скаргу Відповідача було залишено без руху та запропоновано Відповідачу усунути недоліки встановлені при поданні апеляційної скарги та надати суду докази сплати судового збору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 6 листопада 2018 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Хмельницької області, від 27 серпня 2018 року в справі № 924/570/18 та запропоновано Позивачу подати відзив на апеляційну скаргу Відповідача.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2018 року справу № 924/570/18 було призначено до розгляду на 12 грудня 2018 року, в режимі відеоконференції (том 1, а.с. 220).
На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 19 листопада 2018 року, Позивач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу (том 1, а.с. 203-209), в якому Позивач вказав, що підстави, наведені в апеляційній скарзі Відповідача, як порушення судом норм матеріального права, в даному випадку відсутні. Також, Позивач зауважив, що саме пунктом 6.18 Загальних умов контракту передбачено, що у разі розірвання договору фінансового лізингу, відмови від контракту за ініціативою Позивача відповідно до пункту 12 Контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.
26 листопада 2018 року від Відповідача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, з дорученням забезпечити проведення відеоконференції Північному апеляційному господарському суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2018 року клопотання Позивача було задоволено та призначено розгляд апеляційної скарги в режимі відео конференції (том 1, а.с. 227).
Відповідно до розпорядження керівника апарату від 10 грудня 2018 року на підставі Службової записки головуючого судді Василишина А.Р., у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії судді Філіпової Т.Л. та в силу дії статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" було призначено проведення автоматизованою системою документообігу суду заміну судді-члена колегії у справі № 924/570/18.
Протоколом повторної автоматичної зміни складу колегії суддів від 10 грудня 2018 року було внесено зміни до її складу та визначено новий склад, а саме: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року було прийнято справу № 924/570/18 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В. та призначено до розгляду на 12 грудня 2018 року.
12 грудня 2018 року судове засідання не відбулося, у зв'язку з тим, що Господарський суд Київської області не забезпечив проведення судового засідання в режимі відеоконференції, що підтверджується довідкою головного спеціаліста відділу комп'ютерного та програмного забезпечення, Господарського суду Київської області суду від 12 грудня 2018 року.
Ухвалою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року розгляд апеляційної скарги було призначено на 23 січня 2019 року на 15 год 00 хв.
21 січня 2019 року на адресу суду надійшли письмові пояснення Відповідача (том 2, а.с. 1-2), в яких Відповідач заперечує проти позовних вимог Позивача, зауважуючи що нарахування лізингових платежів було проведено Позивачем уже після розірвання договору фінансового лізингу.
В судовому засіданні від 23 січня 2019 року, в режимі відеоконференції, представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, просить її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні від 23 січня 2019 року, в режимі відео конференції, представник Позивача заперечив щодо доводів, наведених в апеляційній скарзі Відповідача, просив відмовити в її задоволенні, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позову щодо стягнення платежів за фактичний час користування і нарахування на них річних та інфляційних, а також в частині розподілу судових витрат, відмовивши в задоволенні позову в цій частині. В решті ж рішення суд вирішив залишити без змін. При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 4 грудня 2015 року між Позивачем та Відповідачем був укладений договір про фінансовий лізинг №00011753 (надалі - Договір; а.с. 15-16).
Згідно Розділу Договору «Об'єкт лізингу» Позивач зобов'язався передати Відповідачу об'єкт лізингу (автомобіль марки VW LNF CrafterGP 35 LR HD RELOAD, шасі № WV1ZZZ2EZF6031984, рік випуску 2015, реєстраційний номер АА 8137 OX), а Відповідач прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно з Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму 778963 грн, строк лізингу 60 місяців, лізинговий платіж 17603 грн 82 коп., авансовий платіж 233 688 грн 90 коп.
До даного Договору Позивачем та Відповідачем був укладений Додаток до Договору «Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу», які є невід'ємною частиною цього Договору (надалі - Загальні умови; а.с. 20-25).
Відповідно до пункту 6.1 Загальних умов для експлуатації об'єкта лізингу Відповідач зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до плану відшкодування.
Згідно умов пункту 6.5 Загальних умов, щомісячні лізингові платежі перераховуються Відповідачем на рахунок, зазначений Позивачем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).
Колегією суддів встановлено, що відповідно до графіку покриття витрат, який є невід'ємною частиною Договору (а.с. 17-19) Відповідач має здійснювати лізингові платежі до 15 числа кожного місяця, останній платіж має бути здійснено 15 грудня 2020 року.
Підпунктом 8.3.1 пункту 8.3 Загальних умов передбачено: якщо Відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, Позивач має право надіслати Відповідачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі; якщо Відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, Позивач надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів; у випадку, якщо Відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, Позивач має право направити Відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за підпунктом 12.6.1 пункту 12.6 Договору; сторони погодились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги означає, що Відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за Договором.
Згідно підпункту 8.3.2 пункту 8.3 Загальних умов, якщо Відповідач повністю або частково здійснить оплату (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України "Про фінансовий лізинг") Позивач має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від Відповідача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.
У відповідності до пункту 12.1 Загальних умов, строк лізингу за контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).
Як визначено підпунктом 12.6.1 пункту 12.6 Загальних умов, Позивач має право в односторонньому порядку розірвати контракт / відмовитися від контракту, та також право на повернення об'єкту лізингу, зокрема, якщо Відповідач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.
В силу дії пункту 12.9 Загальних умов: у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 Загальних умов, відмови Відповідача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2 Загальних умов, а також якщо Позивач вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, Відповідач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відповідному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Позивача, якщо інша адреса не вказана Позивачем, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту; в цей же строк Відповідач сплачує Позивачу будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими Відповідачем відповідно до контракту; сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Позивача та має бути відшкодована Позивачу Відповідачем відповідно до умов Договору та чинного законодавства; зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання Відповідачем своїх зобов'язань, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.
Пунктом 12.13 Загальних умов, сторони погодили, що у випадках, передбачених зокрема, пунктом 12.6 Загальних умов, Договір вважається розірваним на 10 (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.
Як зазначено пунктом 13.1 Загальних умов Відповідач зобов'язався у строки, встановлені Позивачем, повернути об'єкт лізингу Позивачу у всіх випадках дострокового закінчення строку Договору лізингу, розірвання контракту, крім випадку, коли Відповідач набуває право власності на об'єкт лізингу відповідно до умов Договору.
Як вбачається з доказів наявних в матеріалах справи, 25 грудня 2015 року на виконання Договору Позивач передав, а Відповідач прийняв у користування предмет лізингу: автомобіль марки VW LNF CrafterGP 35 LR HD RELOAD, шасі № WV1ZZZ2EZF6031984, рік випуску 2015, реєстраційний номер АА 8137 OX. Дане підтверджується актом прийому-передачі об'єкта лізингу, підписаним та скріпленим печатками сторін Договору (а.с. 27).
Як стверджує Позивач та вбачається з первинних документів, доданих до матеріалів справи, Відповідач свого обов'язку із сплати лізингових платежів в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим у Відповідача перед Позивачем утворилась заборгованість по лізинговим платежам, які складалися з відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, процентів та комісії, починаючи з червня 2017 року по серпень 2017 року.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку; відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за Договором, було надіслано нагадування про несплату лізингових платежів, а саме: Перше нагадування про несплату від 6 липня 2017 року в сумі 16986 грн 13 коп; Друге нагадування про несплату від 17 липня 2017 року в сумі 16972 грн 46 коп.; Третє нагадування про несплату від 7 серпня 2017 року в сумі 33 427 грн 18 коп. (а.с. 41-43).
Колегія суддів констатує, що Відповідачу було направлено вимогу про сплату заборгованості за Договором, в котрі окрім іншого було зазначено про повернення об'єкта лізингу та повідомлено про відмову від Договору (а.с. 57), яка була отримана Відповідачем 28 серпня 2017 року, що підтверджується відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 0232400016729 (а.с. 60).
Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Відтак, колегія суддів приходить до висновок про те, що Договір розірвано в односторонньому порядку Позивачем з 28 серпня 2017 року, з настанням для сторін відповідних наслідків, зокрема, щодо повернення предмету лізингу (відповідно до пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг").
Згідно з пунктом 13.6 Загальних умов, якщо Позивач не зможе здійснити своє право на вилучення (повернення), як передбачено у пункті 13 Загальних умов, він матиме право на вилучення Об'єкта лізингу у Відповідача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.
Керуючись даним пунктом Загальних умов, Позивач скористався своїм правом та звернувся до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису для вилучення об'єкта лізингу.
Як вбачається з матеріалів справи, 21 грудня 2017 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Клінюк О.Б. було вчинено виконавчий напис нотаріуса, зареєстрованого в реєстрі за реєстровим номером № 866 про повернення об'єкта лізингу (а.с. 82).
На підставі виконавчого напису нотаріуса Позивач звернувся до відділу виконавчої служби на підставі чого, 8 лютого 2018 року Головним державним виконавцем Подільського райвідділу ДВС м. Києва було відкрито виконавче провадження № 55458433 та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 866 від 21 грудня 2017 року (а.с. 83).
На підставі акту прийому-передачі від 9 лютого 2018 року державним виконавцем було повернуто - автомобіль марки VW LNF CrafterGP 35 LR HD RELOAD, шасі № WV1ZZZ2EZF6031984, рік випуску 2015, реєстраційний номер АА 8137 OX Позивачу. Дане засвідчено підписом представника на даному акті (а.с. 84).
Відповідно 12 лютого 2018 державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ільницьким І.В. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с. 85).
Окрім того, Позивачем було долучено до матеріалів справи договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21 червня 2012 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Тріпл Сі", Договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21 червня 2012 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "КРЕДИТЕКСПРЕС ЮКРЕЙН ЕЛ.ЕЛ.СІ.", договір відповідального зберігання від 01.09.2014 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОСОЮЗ" (а.с. 63-81). Як зазначає Позивач, за умовами вказаних договорів Позивач отримував послуги із зберігання та юридичного супроводу досудового врегулювання спорів із Відповідачем.
У зв'язку з невиконанням Відповідачем своїх зобов'язань по Договору та Загальних умовах, Позивач, з метою захисту порушеного, на його думку, права, звернувся з позовом до суду про стягнення з Відповідача 51571 грн 47 коп. платежів за фактичний час користування (із врахуванням 752 грн 26 коп. 3 % річних, 2049 грн 38 коп. - інфляційних нарахувань), 121 996 грн 71 коп. плату за фактично понесені витрати та 52 057 грн 08 коп відшкодування вартості відповідно до пункту 12.9 Договору.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати об'єкту лізингу, який переходить у власність лізингоодержувача по закінченню дії договору.
Таким чином, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Оцінюючи цю умову Договору, як підставу вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 48 567 грн 92 коп. лізингових платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу, колегія суддів враховує положення законів, які регулюються порядок повернення предмету лізингу, а також співвідношення актів цивільного законодавства і договору.
Відповідно до статті 4 статті 9 Закону України «Про лізинг» якщо з вини лізингоодержувача у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу, не повернуто лізингодавцю об'єкт лізингу, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача передачі зазначеного об'єкта та відшкодування збитків, завданих затримкою передачі, відповідно до умов договору та законодавства України.
Загальними правилами про правові наслідки зміни або розірвання договору (стаття 653 Цивільного кодексу України) передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотними порушеннями договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
В силу положень статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
З огляду на вищезазначені норми діючого законодавства України, Закон про лізинг, як і Цивільний кодекс, не надають сторонам договору вибору поведінки у випадках припинення договору у зв'язку з його достроковим розірванням. Тож, вимоги сторони, що засновані на договорі і у якому сторони відступили від обов'язкових для них актів цивільного законодавства, судовому захисту не підлягають, що, утім, не позбавляє сторін можливості добровільно виконати договір, в силу обов'язковості його умов для сторін, які його уклали.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
В пункті 6.1 розділу 6 "Лізингові платежі" Загальних умов визначено, що: для експлуатації об'єкта лізингу Відповідач щомісяця виплачуватиме Позивачу лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування); кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з Контрактом.
Таким чином, як було уже зазначено вище в даній судовій постанові, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.
Умовами пункту 4.2 розділу 4 "Власність" Загальних умов визначено, що право власності на об'єкт лізингу перейде до Відповідача після завершення строку дії цього Договору, після сплати останнього лізингового платежу, інших платежів за цим Договором та виконання всіх зобов'язань Відповідачем.
Згідно з пунктом 6.5 Загальних умов, платежі перераховуються Відповідачем на рахунок, зазначений Позивачем у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).
Пунктом 6.10 Загальних умов визначено, що Відповідач здійснює лізингові платежі відповідно до термінів, визначених у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів; відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) датою сплати лізингових платежів, які включають відшкодування вартості об'єкта лізингу та проценти і комісії, є 15 число поточного місяця.
Як вбачається з доказів, долучених Позивачем до матеріалів справи, Відповідач належним чином не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості за Договором.
Відповідно до підпункту 8.3.1 Загальних умов, якщо Відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 робочих днів, Позивач має право: надіслати Відповідачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі; якщо Відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, Позивач надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів; у випадку якщо Відповідач не здійснить оплату у вказаний термін Позивач має право направити Відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від Договору в односторонньому порядку, за підпунктом 12.6.1 Загальних умов; сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги щодо сплати означає, що Відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цими Загальними умовами.
Умовами підпункту 8.3.2 Загальних умов визначено, що якщо Відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України "Про фінансовий лізинг"), Позивач має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від Відповідача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.
Пунктом 12.6 Загальних умов передбачено, що Позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, а також серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу у випадку, зокрема, якщо Відповідач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання сплати перевищує 30 календарних днів.
Згідно з пунктом 12.7 Загальних умов: день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту, визначається Позивачем у відповідному повідомленні/вимозі; Позивач надсилає Відповідачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефонними засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту; таке повідомлення надсилається Позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням Відповідача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців); у випадку неотримання Відповідачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, Відповідач вважається належним чином повідомлений на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки.
Як передбачено пунктом 12.13 Загальних умов, у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 Загальних умов, контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.
Відповідно до пункту 12.9 Загальних умов, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Договору відповідно до пункту 12 Загальних умов, відмови Відповідача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2 Загальних умов, а також якщо Позивач вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, Відповідач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Позивача, якщо інша адреса не вказана Позивачем, протягом 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо сплати лізингових платежів, Позивач надсилав на адресу Відповідача нагадування про несплату, а саме: Перше нагадування від 6 липня 2017 року про сплату 16968 грн 13 коп.; друге нагадування від 17 липня 2017 року про сплату 16972 грн 46 коп.; третє нагадування від 7 серпня 2017 року про сплату 33427 грн 18 коп..
В подальшому у відповідності до статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", розділів 8, 12 Загальних умов, Відповідачу було направлено вимогу за вих. № 00011753 від 16 серпня 2017 року у якій Позивач вимагав сплати боргу протягом 3 днів з дня отримання даної вимоги, повідомив про відмову від Договору та вимагав від Відповідача повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів. Вказана вимога отримана Відповідачем 28 серпня 2017 року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та поштовим повідомленням про вручення кореспонденції.
Таким чином, діючи саме в правовому полі Загальних комерційних умов Договір був розірваний 28 серпня 2017 року, і Відповідач зобов'язаний був повернути Позивачу об'єкт лізингу в цей термін.
Однак, Відповідач своїх зобов'язань не виконав, об'єкт лізингу у визначені строки не повернув.
Згідно з пунктами 13.1-13.2 Загальних умов: Відповідач зобов'язався у строки, встановлені Позивачем, повернути об'єкт лізингу Позивачу у всіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, розірвання контракту, крім випадку, коли Відповідач набуває право власності на об'єкт лізингу відповідно до Загальних умов; якщо Відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, Позивач має право вилучити (повернути) об'єкт без попередньої згоди Відповідача у визначеному законодавством України порядку; у разі вилучення (повернення) об'єкта лізингу, Відповідач зобов'язався забезпечити Позивачу або уповноваженій нею особі вільний доступ до місця розташування об'єкта лізингу, а також не перешкоджати процесу повернення об'єкта лізингу.
Пунктом 13.6 Загальних умов передбачено, що якщо Позивач не зможе здійснити свої права на вилучення (повернення), як передбачено у цьому пункті 13, Позивач матиме право на вилучення об'єкта лізингу у Відповідача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.
21 грудня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис нотаріуса, зареєстрованого в реєстрі за реєстровим № 866 про повернення об'єкта лізингу.
8 лютого 2018 року головним державним виконавцем Подільського райвідділу ДВС м. Києва відкрито виконавче провадження № 55458433 та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 866 від 21 грудня 2017 року.
9 лютого 2018 року державним виконавцем було повернуто - автомобіль (марки VW LNF CrafterGP 35 LR HD RELOAD, шасі № WV1ZZZ2EZF6031984, рік випуску 2015, реєстраційний номер АА 8137 OX) Позивачу про що складено відповідний акт.
12 лютого 2018 року державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Дослідивши вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача лізингових платежів з моменту розірвання договору (28 серпня 2017 року) до моменту повернення об'єкта лізингу (9 лютого 2018 року), колегія суду констатує наступне.
На підтвердження наявності боргу за користування об'єктом лізингу в сумі 48567 грн 92 коп. Позивачем було надано суду рахунки-фактури щодо відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, процентів та комісії, а саме:
· рахунок-фактура № 59101-00390607 від 1 листопада 2017 року на суму 16 265 грн 61 коп., в тому числі 7 840 грн 60 коп. відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, 6784 грн 75 коп. процентів, 1 631 грн 26 коп.;
· рахунок-фактура № 59101-00394013 від 1 грудня 2017 року на суму 16 256 грн 61 коп., в тому числі 7 970 грн 29 коп. відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, 6655 грн 06 коп. процентів, 1 631 грн 26 коп. комісії;
· рахунок - фактура № 59101-00401925 від 3 січня 2018 року на суму 16 054 грн 70 коп., в тому числі 8 232 грн 14 коп. відшкодування вартості частини об'єкта лізингу, 6 191 грн 30 коп. процентів, 1 631 грн 26 коп. комісії.
Натомість, відповідно до Плану відшкодування, доданого до позовної заяви на її обґрунтування, лізингові платежі становили:
· з датою оплати 15 листопада 2017 року на суму 17 603 грн 82 коп, в тому числі 7318 грн 76 коп. відшкодування вартості частини об'єкта лізингу, 8 653 грн 80 коп. проценти, 1 631 грн 26 коп. комісії;
· з датою оплати 15 грудня 2017 року на суму 17 603 грн 82 коп., в тому числі 7 470 грн 62 коп. відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, 8501 грн 94 коп. процентів, 1 631 грн 26 коп. комісії;
· з датою оплати 15 січня 2018 року на суму 17 603 грн 82 коп., в тому числі 7625 грн 64 коп., 8 346 грн 92 коп. процентів, 1 631 грн 26 коп. комісії.
Тобто, Позивачем не доведено, що заявлена до стягнення сума лізингових платежів за користування об'єктом лізингу, згідно з рахунками-фактури, докази виставлення яких Відповідачу в матеріалах справи відсутні, є саме тими лізинговими платежами, які погодженні сторонами у Плані відшкодування.
Окрім того, колегія суддів констатує, що як вбачається з рахунків-фактур та розрахунку Позивача, заявлена до стягнення сума основного боргу є сумою неоплачених Відповідачем лізингових платежів, строк сплати яких настав (мав наступити) після розірвання договору фінансового лізингу.
Водночас, суд констатує, що в зв'язку з неповною сплатою лізингових платежів, право власності на предмет лізингу від Позивача до Відповідача не перейшло.
Частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Згідно з частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суддів зауважує, що наслідком розірвання договору є відсутність обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
Колегія суддів констатує, що право власності на предмет лізингу від Позивача до Відповідача не перейшло, а відтак, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності Позивача, є безпідставними та нормативно необгрунтованими.
Доводи Позивача, що Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (в тому числі обов'язок сплачувати лізингові платежі), колегією суддів визнано безпідставними, враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що підпункт 12.9 Загальних комерційних умов, після розірвання договору, зобов'язує Відповідача повернути Позивачу лише об'єкт лізингу.
Також, Позивач як на підставу своїх позовних вимог покликається на пункту 6.18 Загальних комерційних умов, яким передбачено, що до укладеного договору про фінансовий лізинг, згідно з яким сторони домовились, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою Позивача відповідно до пункту 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу, чим на переконання Позивача погоджено оплату Відповідачем вартості користування автомобілем по час його повернення.
Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що як вже було зазначено вище в даній судовій постанові, у разі розірвання Договору внесена Позивачем у склад лізингових платежів покупна вартість об'єкту лізингу не підлягає стягненню з Відповідача, у зв'язку з припиненням зустрічного зобов'язання Позивача по переданню у майбутньому об'єкта лізингу у власність.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №3-28гс13 від 1 жовтня 2013 року, Постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року по справі № 911/3483/16, постанові Верховного Суду від 9 липня 2018 року по справі № 911/2449/17.
З матеріалів справи, зокрема з розрахунку Позивача вбачається, що Позивачем здійснювалося нарахування лізингових платежів уже після розірвання дії договору та з посилання на пункт 6.18 Загальних комерційних умов, що як уже було встановлено вище в даній судовій постанові є безпідставним та необґрунтованим.
Разом з тим апеляційний господарський суд відхиляє доводи Позивача щодо підставності його позовних вимог, з огляду на те, що дані доводи суперечать правовій позиції Верховного Суду у вищевказаних справах. При цьому колегія апеляційного господарського суду констатує відсутність у суду будь-яких правових підстав для нарахування зазначених правових позицій Верховного Суду.
Відтак, Північно-зіхідний апеляційних господарський суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача боргу в сумі 48 567 грн 92 коп..
Окрім того Позивачем здійснювалося нарахування річних в розмірі 752 грн 26 коп та інфляційних втрат в розмірі 2 049 грн 38 коп, які нараховувалися на виставлену ним суму лізингових платежів (48356 грн 92 коп.), та які Позивач просив стягнути з Відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на те, що судовою колегією було відмовлено в задоволенні позовної вимоги про стягнення основного боргу, а вимога про стягнення штрафних санкцій є похідною вимогою від вимоги про стягнення боргу, то колегія суддів приходить до висновку і про відмову в задоволенні позовної вимоги Позивача про стягнення з Відповідача річних в розмірі 752 грн 26 коп та інфляційних втрат в розмірі 2 049 грн 38 коп..
Відтак, Північно-зіхідний апеляційний господарський суд приймаючи таке рішення скасовує рішення місцевого господарського суду в цій частині.
Що ж стосується позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача, відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України, статтей 224, 225 Господарського кодексу України, збитків у розмірі 121996 грн 71 коп. (із врахуванням 3 % річних та інфляційних) та позовної вимоги про стягнення 52057 грн 08 коп. упущеної вигоди відповідно до пункту 12.9 Загальних умов, які на думку Позивача, виникли, у зв'язку з порушенням Відповідачем своїх зобов'язань за Договором, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з положеннями статті 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями статті 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками згідно з частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з вимогами статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин (зокрема, відшкодування заподіяних збитків) є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Також положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків, а за частинами 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Із системного аналізу діючих норм вбачається, що для настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність збитків; протиправна поведінка заподіювача збитків; причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
При цьому, судова колегія зазначає, що саме позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до підпункту 8.2.3 Загальних умов, у випадку прострочення сплати платежу до Відповідача застосовуються такі санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених Позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Відповідачем у відповідності до контракту.
В пункті 12.10 Загальних умов визначено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, Позивач прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка об'єкта лізингу, доставка об'єкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування, тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.
В обґрунтування ж позовних вимог про стягнення з Відповідача 121996 грн 71 коп. (із врахуванням 3% річних та інфляційних) збитків Позивач вказує, що вказані збитки були понесені внаслідок залучення третіх осіб для стягнення заборгованості за Договором, вилучення транспортного засобу у Відповідача та звернення до спеціалізованої організації (ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі", "КРЕДИТЕКСПРЕС ЮКРЕЙН ЕЛ.ЕЛ.СІ.", "АВТОСОЮЗ") для отримання послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви, представництва інтересів Позивача в суді, послуг зберігання.
При цьому, колегія суддів відзначає, що виходячи із змісту статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, витрати на оплату юридичних та інших послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.
Отримання ж Позивачем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження, супроводження повернення об'єкту лізингу, послуг по доставці об'єкта лізингу, його відповідальному зберіганню, юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів, представництва інтересів Позивача в суді, тощо, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть вчиняти вказані дії та представляти її інтереси, є її правом.
Окрім того, заявлена Позивачем до стягнення сума упущеної вигоди, яка за його розрахунком становить різницю між сумою несплачених лізингових платежів та сумою продажу об'єкту лізингу, тобто сума, яка не покрита вартістю проданого предмета лізингу. Втім, на переконання колегії суддів, нарахування вказаної суми не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з діями Відповідача з невиконання зобов'язань за Договором, оскільки встановлено, що цей Договір розірваний за ініціативою Позивача. Тобто, у даному випадку відсутні усі елементи складу правопорушення, які є обов'язковими для кваліфікації збитків у вигляді упущеної вигоди. При цьому зазначена у Договорі кваліфікація вказаної суми як упущеної вигоди за домовленістю сторін не змінює правову природу цієї суми, а також необхідність доведення наявності усіх елементів порушення, необхідних для кваліфікації цієї суми як упущеної вигоди відповідно до наведених приписів закону.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду № 904/6270 від 3 липня 2018 року, № 911/3483 від 26 квітня 2018 року.
Окрім того, колегією суддів приймається до уваги, що долучені до матеріалів справи акти наданих послуг (а.с. 65-79) не містять інформації з приводу переліку дій, які проводились спеціалізованими організаціями, спрямованих на стягнення заборгованості, вилучення об'єкта лізингу, а матеріали справи не містять і інших доказів, які б підтверджували проведення третіми особами будь-яких дій, як пов'язаних з безпосереднім вилученням об'єкта лізингу, так і реалізацією послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення об'єкта лізингу, що унеможливлює відшкодування виплачених їм сум гонорару в порядку пункту 13.5 Загальних умов.
Поряд з тим, судом звертається увага на те, що пунктом 12.9 Загальних умов сторони передбачили, що у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 Загальних умов, відмови Відповідача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2 Загальних умов, а також якщо Позивач вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, Відповідач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відповідному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Позивача, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк Відповідач сплачує Позивачу будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими Відповідачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Позивача та має бути відшкодована Позивачу Відповідачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. При цьому, зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання Відповідачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.
При цьому, ринкова вартість об'єкта лізингу визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства. Однак, Позивачем не надано суду доказів, котрі б підтверджували ринкову вартість об'єкта лізингу, визначену професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства.
За наведеного доводи Позивача щодо стягнення збитків та суму упущеної вигоди, є безпідставними та такими, що не доведеними Позивачем належними та допустимими доказами, а тому в суду відсутні підстави для їх стягнення. Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.
Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, суд залишає без змін оспорюване судове рішення в цій частині (щодо стягнення упущеної вигоди та штрафних санкцій нарахованих на цю суму).
Відтак, Північно-західний апеляційний господарський суд, вважає подану Відповідачем апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою, що знайшло своє підтвердження в даній судовій постанові, відповідно суд приймає рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Позивача повністю.
Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Хмельницької області від 23 січня 2019 року в частині задоволення позову щодо стягнення платежів за фактичний час користування і нарахованих на них річних та інфляційних, а також в частині розподілу судових витрат.
Згідно частини 1 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас, Північно-західним апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин (в частині, що задоволено судом), що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.
З огляду на усе вищевказане в даній судовій постанові, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення платежів за фактичний час користування і нарахованих на них річних та інфляційних та прийняття нового рішення, котрим повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
З огляду на повну відмову в задоволенні позову, судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, суд покладає на Позивача.
Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу "Перший національний аграрний кооператив" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 серпня 2018 року в справі № 924/570/18 - задоволити.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 серпня 2018 року в справі № 924/570/18 скасувати в частині задоволення позову щодо стягнення платежів за фактичний час користування і нарахованих на них річних та інфляційних, а також в частині розподілу судових витрат.
3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
4. В решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 серпня 2018 року в справі № 924/570/18 залишити без змін.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, 1-В, Код ЄДРПОУ 35571472) на користь Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу "Перший національний аграрний кооператив" (Код ЄДРПОУ 39847648, 29017, м. Хмельницький, вул. Зарічанська, 3/2, блок 5/2-1) витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги в розмірі 5 076 грн 58 коп..
6. Доручити Господарському суду Хмельницької області видати відповідний наказ.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
8. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
9. Справу № 924/570/18 повернути Господарському суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складено 28 січня 2019 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Грязнов В.В.