вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"28" січня 2019 р. Справа№ 910/3070/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Іоннікової І.А.
Михальської Ю.Б.
без повідомлення учасників апеляційного провадження,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод»
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 (повний текст складено та підписано 03.07.2018)
у справі № 910/3070/18 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод»
до Публічного акціонерного товариства «БТА Банк»
про стягнення 158 203,24 грн., -
Публічне акціонерне товариство "Дніпровський Машинобудівний Завод" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "БТА Банк" про стягнення збитків у сумі 1 198 571,20 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 позовні вимоги ПАТ "ДМЗ" до ПАТ "БТА Банк" про стягнення 1 198 571,20 грн. роз'єднані шляхом виділення їх у самостійні провадження. Предметом даної справи є позовні вимоги ПАТ "ДМЗ" про стягнення з ПАТ "БТА Банк" збитків в сумі 158 203,24 грн., завданих внаслідок неправомірних дій відповідача.
У обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що за ПАТ "ДМЗ" обліковується земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:07:202:0076, площею 42,0902 га, розташована по вул. Будівельників, 34, місто Дніпро. На вказаній земельній ділянці знаходиться, в тому числі, нерухоме майно - корпус № 56 літ. Ф-1 та корпус № 43 літ. ПГ-1, загальною площею 3 980 м. кв., яке належить відповідачу на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2013 у справі №904/6733/13 про визнання права власності. Проте, ПАТ "БТА Банк", як власник вказаних будівель, не відшкодовує позивачу кошти за користування земельною ділянкою, на якій знаходяться вказані об'єкти нерухомості, у зв'язку із чим позивач зазнав збитків, сплативши земельний податок до Державного бюджету у сумі 158 203, 24 грн. у період з 01.11.2014 по 30.11.2017. Посилаючись на ст. 287 ПК України, ст. 224 ГК України, ПАТ "ДМЗ" позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у сумі 158 203,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі №910/3070/18 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що, оскільки відповідач не є користувачем земельної ділянки по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі, право користування ПАТ "БТА Банк" вказаною земельною ділянкою не було зареєстроване в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та сторони не врегулювали спірні правовідносини, тому обов'язку сплачувати (відшкодовувати) земельний податок у банку не виникло. Крім того, суд прийшов до висновку, що у здійсненні господарської діяльності у спірних правовідносинах відповідач не здійснював порушень, відсутня його вина та причинно-наслідковий зв'язок між діями та збитками.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Дніпровський Машинобудівний Завод" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт просить залучити договір купівлі-продажу від 24.02.2011, укладений між АТ «ДМЗ» та ТОВ "Трансмаг", посвідчений 24.02.2011 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №345, оскільки вказаний договір має значення для правильного вирішення спору по суті, так як попередній власник об'єктів нерухомого майна ТОВ "Трансмаг" володів ними на підставі укладеного з АТ «ДНЗ» договору купівлі-продажу та був фактичним користувачем частини земельної ділянки (площа забудови 3 980 кв.м.) з кадастровим номером: 1210100000:07:202:0076. Обґрунтовуючи поважність причин неподання доказів до суду першої інстанції апелянт зазначає, що, оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи, його було позбавлено права на усне слухання, яке покликане захистити учасників процесу від здійснення правосуддя без публічного контролю.
Також, апелянт зазначає, що відповідно до ст.ст. 92, 120 Земельного кодексу України після набуття ПAT «БТА БАНК» права власності на нежитлові будівлі та споруди, права AТ ДМ3 та ТОВ "Трансмаг" на частину земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:07:202:0076, припинились автоматично, в силу закону, без оформлення припинення прав будь-якими актами та документами. Водночас, ПAT "БТА БАНК", незалежно від оформлення свого права, стало користувачем вказаної земельної ділянки на тих самих умовах в тому ж обсязі, що були у ТОВ "Трансмаг" на підставі укладеного з AT «ДМ3» договору купівлі-продажу.
Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано, що в діях ПAT «БТА БАНК» наявні всі елементи складу цивільного правопорушення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 910/3070/18 та ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.
Із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що відбулась зміна найменування позивача з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод» на Акціонерне товариство «Дніпровський машинобудівний завод», у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції здійснює заміну назви позивача у справі №910/3070/18 з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод» на Акціонерне товариство «Дніпровський машинобудівний завод».
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, що 23.10.2013 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/6733/13 за позовом ПАТ "БТА Банк" до ТОВ "Трансмаг", визнано право власності за ПАТ "БТА Банк" на корпус № 56 літ. Ф-1 та корпус № 43 літ. ПГ-1, загальною площею 3 980 м. кв. Указане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, кадастровий номер 1210100000:07:202:0076, площею 42,0902 га, за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34.
Земельну ділянку, що розташована по вул. Будівельників, 34 та вул. Прикордонній у м. Дніпропетровськ загальною площею 42,0909 га надано у постійне користування позивачу "для фактичного розміщення заводу, будинків соціально-побутового призначення та котельної", що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ДП № 007019, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право постійного користування за № 001194 від 15.01.2001 (т. 1; а.с. 49-56). Також, у вказаному акті мітиться інформація про наявність рішень органу місцевого самоврядування щодо передачі частин цієї земельної ділянки в оренду іншим юридичним особам.
Позивачем, у період з 01.11.2014 по 30.11.2017, як землекористувачем земельної ділянки, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 34 подано Податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної форми власності) (т. 1; а.с. 41-49).
Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач у період з з 13.03.2015 по 21.11.2017, як землекористувач указаної земельної ділянки, сплатив до Державного бюджету земельний податок за користування земельною ділянкою площею 3 980 м. кв., - у розмірі 158 203,24 грн., на підтвердження чого надав копії платіжних доручень (т. 1; а.с. 29-40).
Із метою врегулювання питання щодо відшкодування сплачених АТ "ДМЗ" сум земельного податку за земельну ділянку, на якій розміщено майно відповідача, позивач звертався до банку з листами № 92/99 від 21.07.2017, № 92/65 від 03.06.2015, № 0002/81-1 від 26.01.2017, № 0002/81-23 від 20.09.2017 про погодження проекту укладення договору про відшкодування сум земельного податку, у додатках до яких листів позивачем вказано примірники договорів про відшкодування витрат та копії декларацій позивача із земельного податку за 2013-2017 роки (а.с. 57-79). Однак, такий договір відповідачем підписаний не був.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення збитків на суму 158 203,24 грн., що були спричинені йому неправомірними діями відповідача.
Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст. 124 Земельного кодексу України).
Згідно із ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ДП №007019 підтверджується, що позивач є землекористувачем земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:07:202:0076, площею 42,0902 га, за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34.
Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 Податкового кодексу України).
Пунктом 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Отже, враховуючи, що позивач є користувачем земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:07:202:0076) по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ДП № 007019, то саме на нього покладений обов'язок сплачувати земельний податок у встановленому законодавством порядку.
Звертаючись із вказаним позовом, АТ «ДМЗ» просило відшкодувати йому за рахунок відповідача, який є новим власником нерухомого майна, розташованого на переданій позивачу у користування земельній ділянці, збитки, у розмірі сплаченого позивачем земельного податку з посиланням на положення ст. 22, 623, 377 ЦК України, ст.ст. 125, 126 ЗК України та ст. 224 ГК України.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, викладено у статті 120 Земельного кодексу України.
Частиною 2 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Виходячи зі змісту статті 120 Земельного кодексу України, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі. Водночас виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Як зазначалось вище, право власності на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі, а саме - корпус № 56 літ. Ф-1 та корпус № 43 літ. ПГ-1, загальною площею 3 980 м. кв. було набуте ПАТ "БТА Банк" на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2013 у справі № 904/6733/13 (т. 1; а.с. 24-28).
До апеляційної скарги позивач просив додати договір купівлі-продажу від 24.02.2011, укладений з ТОВ "Трансмаг", за умовами якого ТОВ "Трансмаг" придбано в тому числі, нерухоме майно - корпус № 56 літ. Ф-1 та корпус № 43 літ. ПГ-1, яка знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 34, площа забудови земельної ділянки становить 3 980 кв.м.
Позивач звертає увагу, що відповідно до п. 5.1 договору купівлі продажу сторони домовились, що покупець відшкодовує продавцю витрати, пов'язані із сплатою земельного податку за земельну ділянку, на якій знаходиться відчужуване майно. Період, за який здійснюється відшкодування, починається з моменту підписання акту приймання-передачі та закінчується моментом державної реєстрації укладеного покупцем Договору на оренду зазначеної вище земельної ділянки. До відшкодування підлягає тільки фактично сплачений продавцем земельний податок за вказаний період, згідно погодженого розрахунку наданого продавцем. У разі відчуження покупцем майна придбаного за цим договором, до оформлення відповідного договору оренди земельної ділянки, покупець зобов'язаний включити у новий договір купівлі-продажу умови щодо переходу до нового покупця зобов'язань, передбачених цим пунктом, а саме щодо відшкодування першому продавцю витрат, пов'язаних із сплатою земельного податку за земельну ділянку, на якій знаходиться відчужуване майно.
Разом з тим, обґрунтовуючи поважність причин неподання вказаного договору до суду першої інстанції апелянт зазначає, що, оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи, його було позбавлено права на усне слухання, яке покликане захистити учасників процесу від здійснення правосуддя без публічного контролю.
Проте, колегія суддів відмовляє у прийнятті доданого апелянтом договору купівлі-продажу від 24.02.2011, виходячи з наступного.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 повідомлено сторін, що подання ними клопотань, заяв, пояснень, додаткових письмових доказів, висновків експертів може бути здійснене до суду у строк до 20.05.2018.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила, що позивач не скористався своїм правом подати дадаткові письмові докази до суду першої інстанції.
Згідно із п. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Однак, суд апеляційної інстанції вказує, що апелянт не надав поважні причини та докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Більш того, колегія суддів вказує, що матеріали справи не містять доказів укладення ТОВ "Трансмаг" договору на оренду земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:07:202:0076) по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі, а відчуження придбаного вказаною особою за договором купівлі-продажу майна (розташованого на вказаній земельній ділянці) на користь відповідача відбулось у судовому порядку за результатами розгляду справи про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, хоча до відповідача і перейшло право власності на об'єкт нерухомості, проте, між землекористувачем, яким є позивач та попереднім власником нерухомого майна (ТОВ "Трансмаг") договірні відносини на право користування земельною ділянкою оформлені не були, а відповідно суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що автоматичного переходу права користування на частину земельної ділянки, на якій розміщені ці об'єкти нерухомості, від ТОВ "Трансмаг" до ПАТ "БТА Банк" не відбулось.
Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів того, що попередній власник земельної ділянки набув права користування нею, суд першої інстанції вірно відхилив, як безпідставні, доводи позивача про те, що відповідач в силу ст. 120 Земельного кодексу України, є новим землекористувачем частини земельної ділянки, на якій знаходяться набуті на праві власності об'єкти нерухомості.
Доказів оформлення окремого договору користування земельною ділянкою, або компенсації витрат, пов'язаних зі сплатою земельного податку, між ПАТ "ДМЗ", як землекористувачем та відповідачем, як новим власником нерухомого майна у встановленому законом порядку, - матеріали справи не містять.
Проте, відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.
Таким чином, оскільки право відповідача щодо користування земельною ділянкою по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі, не було зареєстроване в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та сторони не врегулювали спірні правовідносини, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що обов'язку сплачувати (відшкодовувати) земельний податок у відповідача не виникло.
Згідно із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.
Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (статті 152 Земельного кодексу України).
За змістом ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначено у ст. 156 ЗК України, відповідно до якої власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки; е) використання земельних ділянок для потреб нафтогазової галузі.
Проте, позивач не обґрунтував наявність підстав, з якими законодавство пов'язує виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування збитків землекористувачу, яким, у даному випадку, є позивач.
Суд апеляційної інстанції вказує, що позивач, у випадку ухилення відповідача від укладення договору стосовно компенсації витрат, пов'язаних зі сплатою земельного податку, не позбавлений права звернутись до суду з відповідним позовом.
Також, колегія суддів зазначає, що у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №922/3412/17 вказано, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. З огляду на викладене відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №922/3412/17, від 23 травня 2018 у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).
Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду, не порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення 158 203,24 грн. не підлягають задоволенню.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 910/3070/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 910/3070/18 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 910/3070/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 910/3070/18 залишити без змін.
Матеріали справи №910/3070/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 ГПК України та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.А. Іоннікова
Ю.Б.Михальська