вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"22" січня 2019 р. Справа№ 911/719/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Жук Г.А.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання Вінницька Т.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Київської області
від 18.09.2018 (повний текст рішення складено 20.09.2018)
у справі № 911/719/18 (суддя Антонова В.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна
компанія «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства «Боярське головне виробниче
управління житлово-комунального господарства»
про стягнення 520 527, 68 грн
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства «Боярське головне виробниче управління житлово-комунального господарства» (далі - КП «БГВУЖКГ», відповідач) про стягнення 520 527,68 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу природного газу № 1174/14-ТЕ-17 від 02.12.2013 щодо повної та своєчасної оплати за поставлений природний газ, відтак просило стягнути з відповідача 199 897,95 грн пені, 35 286,47 грн 3% річних та 285 343,26 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що оскільки заборгованість за поставлений позивачем природний газ ним погашено до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», враховуючи приписи ч. 3 ст. 7 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних на суму несвоєчасно погашеного боргу не нараховуються, а нараховані підлягають списанню.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.09.2018 у справі № 911/719/18 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, за неправильного застосування норм матеріального та порушення вимог процесуального права, а саме Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії» та ст.ст. 7, 86, 236, 283 ГПК України відповідно. За твердженнями позивача, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не враховано жодного доводу, аргументу чи доказу позивача, не визначено причин та доказів такого не врахування. На переконання апелянта, застосування судом першої інстанції приписів ч. 3 ст. 7 вищезгаданого Закону є неправомірним. На думку апелянта, виходячи з аналізу ст. 3 згаданого Закону учасниками процедури врегулювання заборгованості, яка включає в себе й списання заборгованості, є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, які включені до реєстру, однак матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів включення відповідача до відповідного реєстру, а тому списання його заборгованості та застосування ч. 3 ст. 7 цього Закону є неправомірним.
Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 22.01.2019 представники сторін не з'явились, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали, апеляційний суд вважав за доцільне справу розглядати за відсутності цих представників за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, 02.12.2013 між Пат «НАК «Нафтогаз України» (позивачем, продавцем за договором) та КП «БГВУЖКГ» (відповідачем, покупцем за договором) укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 1174/14-ТЕ-17 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю в 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах Договору.
За умовами п.1.2 Договору газ, що продається за Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх релігійними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).
Продавець передав з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ в обсязі до 3419,084 тис.куб.м. (п. 2.1 Договору).
Відповідно до п.п. 3.3, 3.4 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язався надати продавцеві підписані і скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна і вартість. Продавець не пізніше 8-го числа, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язвся повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Положеннями п. 5.1 Договору сторони погодили, що ціна (граничний рівень ціни) на газ встановлюється НКРЕ; ціна 1000 куб.м природного газу на дату укладання Договору згідно до п. 5.2 становить - 1 309,20 грн з ПДВ.
Відповідно до п. 5.3 Договору у разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов'язковими для сторін за Договором з моменту введення їх в дію.
Загальна сума вартості природного газу за Договором складається із сум вартості місячних поставок газу ( п. 5.5 Договору).
Сторони передбачили ( п. 6.1 Договору ), що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договір згідно п. 11 набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками й діє в частині поставки газу до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як встановлено матеріалами справи, на виконання взятих на себе зобов'язань позивач передав, а відповідач прийняв протягом січня - грудня 2014 природний газ на загальну суму 3 590 863,30 грн, що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу за січень 2014 на суму 1 008 972,94 грн, за лютий 2014 на суму 706 299,00 грн, за березень 2014 на суму 495 413,07 грн, за квітень 2014 року на суму 134 762,51 грн, за жовтень 2014 на суму 160 267,03 грн, за листопад 2014 на суму 509501,37 грн та за грудень 2014 на суму 575 647,38 грн, які підписано та скріплено печатками обох сторін
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями п. 6.1 Договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Матеріалами справи встановлено, що частина боргу із загальної суми поставки газу в розмірі 3 590 863,30 грн сплачена відповідачем позивачу власними коштами, а залишок боргу був погашений за рахунок державних субвенцій на підставі постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 та на виконання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів Загального фонду Державного бюджету № 1172 від 19.05.2014 на суму 51 300,00 грн, № 2401 від 16.12.2014 на суму 221 200,00 грн, № 269 від 16.02.2015 на суму 103 300,00 грн, № 589 від 18.03.2015 на суму 164 400,00 грн, а також договорів про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 11.12.2014 № 1343/30 на суму 264 550,00 грн, № 780/30 від 14.10.2014 на суму 491 259,00 грн.
Таким чином, наданими до суду документами підтверджено, що за спожитий природний газ відповідач розрахувався перед позивачем в повному обсязі в термін до 31.12.2015.
Проте зобов'язання, які взяв на себе за умовами договору відповідач щодо оплати вартості поставленого газу у встановлений договором строк були порушені внаслідок несвоєчасного здійснення розрахунку, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих щодо періодів заборгованості, визначених з 15-го числа місяця, що слідує за місяцем поставки газу, за виключенням суми боргу, погашеної відповідачем шляхом виконання спільних протокольних рішень та договорів про проведення взаєморозрахунків.
Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 його умов, останній у безспірному порядку зобов'язався сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу.
Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 згаданої постанови пленуму).
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені, інфляційних втрат та 3 % річних, апеляційний суд дійшов висновку, що такі нарахування позивачем виконано арифметично правильно й відповідно до чинного законодавства, проте вони не підлягають стягненню.
Так, процедура врегулювання заборгованості на підставі п. 1 ст. 1 Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії», який набрав чинності 30.11.2016, це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Преамбулою Закону України № 1730-VIII встановлено, що цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до ст. 2 Закону України № 1730-VIII дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Учасниками процедури врегулювання заборгованості, як визначено ст.1 згаданого Закону, є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Відповідно до п. 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
За приписами ч. 3 ст. 7 Закон України №1730-VIII на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
З огляду на систему наведених положень чинного законодавства, застосування приписів ч. 3 ст. 7 згаданого Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в межах своєї компетенції).
Як встановлено матеріалами справи, відповідач у даній справі погасив заборгованість перед позивачем за природний газ до набрання чинності відповідним Законом - станом на 31.12.2015, відповідно нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти згідно ч.3 ст. 7 вказаного Закону підлягають списанню з дня набрання чинності Законом.
За змістом ст. ст. 4, 5, 6 згаданого вище Закону до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, в той час як ч. 3 ст. 7 Закону України № 1730-VIII визначає, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності Законом.
Таким чином, до заборгованості, яка виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть застосовуватись передбачені цим Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. От же, виконання вимог ч. 3 ст.7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості. Відповідно доводи позивача (апелянта) в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.
Аналогічні висновки щодо застосування вимог ч. 3 ст. 7 вищезгаданого Закону викладені Верховним Судом у постановах від 29.01.2018 у справі №904/10745/16, від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 14.02.2018 у справі №908/3211/16, від 22.02.18 у справі №922/4355/14, а також в постанові Верховного Суду від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16. Відповідно посилання позивача (апелянта) на ряд постанов Вищого господарського суду України за 2017 з протилежною правовою позицією, як безпідставні та необґрунтовані відхиляються судом апеляційної інстанції.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування положень права, викладених в постановах Верховного Суду ( ч. 4 ст. 236 ГПК України).
За таких обставин, апеляційний суд вважає відсутніми правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та 3% річних, отже в задоволенні позову має бути відмовлено.
Доводи апелянта (позивача) з приводу неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального (Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії») та порушення норм процесуального права (ст.ст. 7, 86, 236, 283 ГПК України) не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Господарського суду Київської області 18.09.2018 у справі № 911/719/18 - без змін.
Матеріали справи № 911/719/18 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 28.01.2019
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді Г.А. Жук
А.О. Мальченко