вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"24" січня 2019 р. Справа№ 920/403/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Чорногуза М.Г.
Хрипуна О.О.
Секретар судового засідання: Денисюк І.Г.,
за участю представників сторін:
від прокуратури Колодчина Р.В.
від позивача не зявилися
від відповідача не зявилися
розглянувши апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт"
на рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2018 (повний текст рішення складено 12.09.2018)
у справі №920/403/18 (суддя В.Л. Котельницька)
За позовом Заступника керівника Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави
в особі Управління капітального будівництва і дорожнього господарства Сумської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт"
про стягнення 240 000, 00 грн., -
У червні 2018 року Заступник керівника Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Управління капітального будівництва і дорожнього господарства Сумської міської ради звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт" про стягнення 240 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства не уклав з позивачем договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, у зв'язку з чим міським бюджетом м. Суми були понесені збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі, визначеному нормами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Положенням про пайову участь (внесок) замовників (забудовників) у створенні і розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Суми.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.09.2018 року по справі №920/403/18 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт" на користь Управління капітального будівництва і дорожнього господарства Сумської міської ради кошти в сумі 240 000, 00 грн. як упущену вигоду, спричинену не укладенням договору про залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвиток інфраструктури м. Суми під час реконструкції нежитлового приміщення для розміщення масло екстракційних ліній холодного пресування, перерахувавши їх на рахунок спеціального фонду міського бюджету, та витрати по сплаті суми судового збору у розмірі 3600, 00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не уклав договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Суми, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов'язкових дій щодо такого звернення та укладення договору, а тому неправомірна бездіяльність відповідача щодо його обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Суми, який кореспондується зі зверненням відповідача до позивача із заявою про укладення такого договору, є протиправною формою поведінки.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт" подало до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2018 року у справі №920/403/18 та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, прийнятим з неправильним встановленням обставин у справі, що призвело до порушення норм права. Зокрема, апелянт вважає, що оскільки товариство здійснювало лише реконструкцію існуючої будівлі без забудови нової земельної ділянки. Також скаржник звертає увагу, що оскільки товариство не зверталось із зверненням про укладання договору, днем реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт є 26.05.2015 року, а отже такий договір мав бути укладений до 26.05.2015 року, враховуючи те, що позивач не звернувся з заявою про укладання договору про пайову участь, його право не було порушеним. Крім того скаржник зазначає, що позивач жодним чином не обґрунтував у позові, в чому полягає необхідність надходжень та витрат на розвиток міської інфраструктури у зв'язку із здійсненою товариством реконструкцією, не надав належного розрахунку, яким планувалось отримання міською радою таких надходжень. Й наостанок апелянт вважає, що позивачем не доведено усіх елементів складу цивільного правопорушення.
Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017ліквідовано Київський апеляційний господарський суд. Утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.
Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
03.10.2018 року в газеті "Голос України" № 185(6940) опубліковано повідомлення про початок роботи Північного апеляційного господарського суду з 03.10.2018 року.
Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Супровідним листом Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2018 року справу №920/403/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.
Згідно з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2018 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Хрипун О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 року колегією суддів в зазначеному складі прийнято вказану апеляційну, відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду на 24.01.2019 року.
18.12.2018 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити у Господарському суді Сумської області.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 року задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт" про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.
29.12.2018 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
18.01.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
21.01.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю представника у справі №592/9434/17 у Зарічному районному суді м. Суми.
В судовому засіданні 24.01.2019 року прокурор надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явились, про дату та час судового засідання повідомленні належним чином.
Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області 04.06.2015 року зареєстровано декларацію № CM 142151550262 про готовність до експлуатації об'єкта, а саме реконструкція нежитлового приміщення для розміщення маслоекстраційних ліній холодного пресування. (а.с. 19-21).
У вказаній декларації зазначено код об'єкта згідно з державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, а саме 1251.5 (будівництво підприємств харчової промисловості).
Відповідно до п. 1 декларації замовником будівництва є О.О. Хрипун з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробниче підприємств «Стандарт» (відповідач у справі).
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» 22.06.2011 року рішенням сесії Сумської міської ради №601-MP затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури м. Суми (далі - Порядок), який діяв до та на час реєстрації відповідачем декларації про готовність об'єкта до експлуатації. (а.с. 31-34).
В матеріалах справи наявний лист №20-18-05-17/1338 від 17.04.2018 року Державної аудиторської служби України управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Сумській області про результати ревізії Управління капітального будівництва та дорожнього господарства СМР, яким встановлено, що 89 забудовників, які отримали декларації про готовність об'єкта до експлуатації, до пайової участі у розвитку інфраструктури м. Суми унаслідок чого спеціальним фондом бюджету м. Суми недоотримано доходів за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року на загальну суму 4 159, 18 тис. грн. (а.с. 17-18).
Також в матеріалах справи наявний лист Сумської місцевої прокуратури №112-5535 вих-18 від 02.05.2018 року в якому прокурор просив Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради надати інформацію щодо укладання договорів про залучення коштів пайової участі на розвиток інфраструктури з зазначеними забудовниками, зокрема й з ТОВ «Промислово-виробниче підприємство «Стандарт». (а.с. 22-23).
У відповідь Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради листом №481/09.03 від 11.05.2018 року зазначило, що із вказаними забудовниками в листі №112-5535 вих-18 від 02.05.2018 року договорів про залучення коштів пайової участі на розвиток інфраструктури укладено не було. (а.с. 24).
Крім того, в матеріалах справи наявний лист №731/09.03 від 25.04.2018 року Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради яким надано інформацію про забудовників, які отримали декларацію про готовність об'єкта до експлуатації та не уклали договори про пайову участь замовника у створенні і розвитку соціально-транспортної та соціальної інфраструктури м. Суми, в якій значиться зокрема ТОВ «Промислово-виробниче підприємство «Стандарт». (а.с. 27-30).
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що відповідач не уклав договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Суми, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов'язкових дій щодо такого звернення та укладення договору, а тому неправомірна бездіяльність відповідача щодо його обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Суми, який кореспондується зі зверненням відповідача до позивача із заявою про укладення такого договору, є протиправною формою поведінки.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
За умовами статті 4 Закону України "Про архітектурну діяльність" (від 20 травня 1999 року №687-XIV) під будівництвом слід розуміти нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріали справи, що замовником будівництва (реконструкції) є відповідач - ТОВ «Промислово-виробниче підприємство «Стандарт».
Відповідно до статті 2 зазначеного Закону під забудовою території слід розуміти діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови та територій.
Отже, реконструкція, здійснена відповідачем, охоплюється законодавчим визначення будівництва та забудови, а виходячи із наведених положень законодавства, відповідач є замовником і на нього поширюється дія Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Частинами 2, 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною 4 цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Частиною 9 статті 40 цього Закону визначено строки, упродовж яких мають укладатися договори про пайову участь - не пізніше ніж 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника будівництва щодо його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
За змістом положень частини 1 статті 40 цього Закону порядок пайової участі у розвитку встановлюють органи місцевого самоврядування.
Як зазначено вище, рішенням сесії Сумської міської ради №601-MP затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури м. Суми (далі - Порядок), який діяв до та на час реєстрації відповідачем декларації про готовність об'єкта до експлуатації. (а.с. 31-34).
Пунктом 3.2.1 Порядку розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Суми (із змінами, внесеними рішенням Сумської міської ради від 29.10.2014 року №3668-МР) становить для нежитлових будівель та споруд - 5% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта,
Відповідно до п. 5.1. порядку кошти пайової участі у розвитку інфраструктури м. Суми сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
З огляду на викладене, аналіз положень частин 2, 3, 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та умов Порядку дає підстави для висновку, що обов'язок добровільно ініціювати укладення договору про пайову участь у зазначений строк покладено саме на замовника будівництва, оскільки цей обов'язок пов'язаний зі зверненням замовника до органу місцевого самоврядування.
Не укладення такого договору у вказаний вище період часу, законодавством не визначається правовою підставою звільнення забудовника від обов'язку укласти відповідний договір та від обов'язку сплатити пайовий внесок, що спростовує твердження апелянта про відсутність у його підстав для укладення договору пайової участі після введення об'єкту в експлуатацію.
З дослідженого місцевим господарським судом вбачається, що згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації за №СМ142151550262 від 04.06.2015 року зафіксовано факт закінчення будівництва та прийняття в експлуатацію об'єкта.
Однак до 04.06.2015 року відповідач не виконав покладеного на нього законодавством обов'язку щодо укладення договору про пайову участь і не звертався до позивача з приводу укладення такого договору.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об'єкта нерухомого майна до експлуатації є порушенням зобов'язання, яке прямо передбачено чинним законодавством.
При цьому, невиконання такого зобов'язання не звільняє замовника будівництва від обов'язку укласти договір про пайову участь, у тому числі й після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Аналогічна правова позиція вказана у Постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року справа №3-1323гс16, від 01 лютого 2017 року справа №3-1441гс16.
Частинами 5, 6 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд.
В свою чергу, як було зазначено вище, пунктом 3.2.1 Порядку розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Суми (із змінами, внесеними рішенням Сумської міської ради від 29.10.2014 №3668-МР) становить для нежитлових будівель та споруд - 5% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Згідно п. 15 декларації про готовність до експлуатації об'єкта CM 142151550262 від 04.06.2015 року кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією складає 4 800,0 тис. грн. Про здійснення витрат на придбання земельної ділянки в декларації не зазначено, кошти місцевого чи державного бюджету на будівництво названого вище об'єкта не виділялися.
Таким чином, розмір пайової участі у розвитку інженерно транспортної інфраструктури м. Суми, який мав сплатити відповідач складає 240 000 грн. (5% від кошторисної вартості будівництва). Оскільки договір не укладено, ця сума є упущеною вигодою, яку Сумська міська рада могла б отримати за умови укладання відповідного договору.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що в результаті невиконання свого обов'язку щодо укладання договору пайової участі, в порушення вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку, відповідач не сплатив до місцевого бюджету Сумської міської ради кошти в сумі 240 000, 00 грн.
Згідно із статтею 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статті 217 ГК України господарськими санкціями, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, як відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські та адміністративно-господарські санкції.
Статтею 224 ГК України, яка кореспондується із статтею 623 ЦК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками, згідно з частиною другою статті 224 ГК України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника, збитками та вини.
Неправомірна бездіяльність відповідача щодо його обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, який кореспондується зі зверненням відповідача до позивача із заявою про укладення відповідного договору, є протиправною формою поведінки, внаслідок якої позивач був позбавлений права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, яка охоплюється визначенням упущеної вигоди.
При цьому наслідки у виді упущеної вигоди перебувають у безпосередньому причинному зв'язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 22 березня 2017 року справа №3-1553гс16, від 12 липня 2017 року справа №3-729гс17 та Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах №918/708/17 від 17.05.2018 року та №918/933/17 від 12.11.2018 року.
Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06).Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов'язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід'ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05).
На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів при вирішенні даної справи виходить саме з вищевказаних висновків Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах №918/708/17 від 17.05.2018 року та №918/933/17 від 12.11.2018 року.
Враховуючи вищевикладену правову позицію Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач в порушення вимог частин другої, третьої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку не уклав договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Суми, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов'язкових дій щодо такого звернення та укладення договору та є протиправною формою поведінки, внаслідок якої Сумська міська рада була позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, яка охоплюється визначенням "упущена вигода".
При цьому наслідки у виді упущеної вигоди перебувають у безпосередньому причинному зв'язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій, що ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об'єкта нерухомого майна до експлуатації є порушенням зобов'язання, яке прямо передбачено чинним законодавством. При цьому, невиконання такого зобов'язання не звільняє замовника будівництва від обов'язку укласти договір про пайову участь, у тому числі й після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Отже, колегія суддів, перевіривши розрахунок щодо суми збитків визнала його арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам частини шостої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також вимогам Порядку (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
Також, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що в матеріалах справи відсутні докази наявності запланованих у бюджеті міста Суми надходжень спеціального бюджету міста, оскільки кошти пайової участі є складовою бюджету розвитку, який, відповідно до статті 71 Бюджетного кодексу України, є складовою частиною спеціального фонду бюджету міста Суми, а тому несвоєчасне їх надходження до міського бюджету призводить до негативних наслідків для всіх мешканців міста - затримок фінансування видатків бюджету.
Доказів укладання договору відповідачем (замовником) договору про пайову та сплати такого внеску у бюджет міста матеріали справи не містять.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення 240 000, 00 грн., як упущеної вигоди, спричиненої не укладанням договору про залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвиток інфраструктури м. Суми під час реконструкції нежитлового приміщення для розміщення маслоекстраційних ліній холодного пресування є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2018 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт" задоволенню не підлягає.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт" на рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2018 року у справі №920/403/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2018 року у справі №920/403/18 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/403/18.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 25.01.2019 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді М.Г. Чорногуз
ОСОБА_1