Постанова
Іменем України
24 січня 2019 року
м. Київ
справа № 752/13541/16-ц
провадження № 61-29292св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 на ухвали Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року та від 21 липня 2017 у складі судді Мазурик О. Ф.,
Короткий зміст рішень судів.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року позов задоволено та солідарно стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором у розмірі 63 106,21 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на день проведення розрахунку становить в еквіваленті 63 7049,55 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 26 червня 2017 року ОСОБА_4подав апеляційну скаргу, в якій, серед іншого, просив звільнити його від сплати судового збору за подання цієї апеляційної скарги.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він перебуває у скрутному матеріальному становищі, є безробітним, а на його утриманні перебуває мати літнього віку. Єдине житло перебуває у заставі банку, а тому він немає можливості сплатити судовий збір.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року в задоволенні клопотання ОСОБА_4 про звільнення від сплати судового збору - відмовлено. Апеляційну скаргу залишено без руху та наданий строк для усунення недоліків скарги, а саме: сплатити судовий збір у розмірі 27 011,33 грн та подати копії апеляційних скарг відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Апеляційний суд, залишаючи скаргу без руху та відмовляючи ОСОБА_4 у звільненні від сплати судового збору, виходив із того, що апелянтом не надано до клопотання доказів на підтвердження тяжкого матеріального стану.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 визнано неподаною та повернуто.
Визнаючи апеляційну скаргу неподаною, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 у встановлений судом строк не усунув недоліки апеляційної скарги та не сплатив судовий збір. При цьому звернення апелянта до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року в частині відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, не є підставою для постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги, оскільки діючим процесуальним законодавством не передбачено оскарження ухвали, якою вирішено питання щодо звільнення від сплати судового збору.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг.
У липні 2017 року ОСОБА_4подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення в частині відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та звільнити його від сплати судового збору у суді апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права. Вказує на те, що встановлення помірного судового збору, у зв'язку з цим, майнове становище не має бути перепоною доступу до суду, у випадках, коли судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя. Сума судового збору є вкрай великою, і він не має змоги його сплатити.
У серпні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 липня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права. Вказує на те, що апеляційний суд не дочекавшись рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ порушує норми процесуального права та позбавляє його права захисту своїх інтересів.
Рух справи у суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано указану справу до Верховного Суду.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Позиція Верховного Суду.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм процесуального права.
Нормативно-правове обґрунтування.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.
Частиною другою статті 297 ЦПК України 2004 року встановлено, що до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору, застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 297, статті 121 ЦПК України 2004 року суддя, встановивши, що апеляційну скаргу подано без додержання вимог статей 119 і 120 цього Кодексу або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали. Якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає її вимоги, апеляційна скарга вважається неподаною і повертається заявникові.
За змістом цієї практики щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведеній, зокрема у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії», «Креуз проти Польщі», сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів.
Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року).
Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України 2004 року, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Із підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних розглядом справи, або звільнити від їх оплати (частина третя статті 82 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до статті 8 Закону України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» (із змінами, внесеними згідно із Законами від 22 травня 2015 № 484-VIII, від 16 липня 2015 року № 629-VIII) (далі - Закон) та статті 82 ЦПК України 2004 року єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацезданих членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо).
Таким чином, звільнити від сплати судового збору суд може за наявності відомостей про майновий стан заявника.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.
Установивши відсутність підстав для звільнення ОСОБА_4 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, у зв'язку із недоведенням останнім свого майнового стану на момент подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без руху та надання строку для усунення її недоліків, що відповідало вимогам чинного процесуального законодавства на момент постановлення оскарженої ухвали.
З урахуванням того, що ОСОБА_4 не виконав вимоги ухвали про сплату судового збору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення, оскільки оскарження ОСОБА_4 ухвали Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у частині відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору не є підставою для невиконання ухвали суду про сплату судового збору.
Безпідставними є також доводи касаційних скарг про те, що судом апеляційної інстанції, на думку скаржника, порушено його право на доступ до правосуддя, оскільки інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Для уникнення створення особі перешкод для доступу до правосуддя у вигляді неможливості сплати судового збору законодавством передбачено наступні процесуальні механізми забезпечення судового розгляду поданих особами процесуальних документів у випадку складності для таких осіб оплатити визначену законом суму судового збору повністю: відстрочення сплати судових витрат, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру необхідних до сплати судових витрат, звільнення від його сплати.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою у цій справі ОСОБА_4 вважав єдиним можливим із передбачених законом указаних засобів саме звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Проте, право суду застосувати один із указаних механізмів не є необмеженими.
Відповідно до положень статті 8 Закону України «Про судовий збір» (у редакції чинній на момент подання апеляційної скарги), враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Підставою для вчинення судом зазначених в указаній нормі дій є врахування ним майнового стану сторони.
Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.
ОСОБА_4 не довів належними та допустимими доказами обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору за подання відповідної апеляційної скарги у встановлених законом розмірах і в строки.
У зв'язку із зазначеним апеляційний суд був позбавлений можливості задовольнити заяву ОСОБА_4 про звільнення його від сплати судового збору.
Враховуючи імперативний характер відповідних норм цивільного судочинства, суд позбавлений права самостійно вирішити питання щодо стягнення судового збору у інший спосіб, ніж той, який ініціював учасник справи і який передбачений положеннями ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не скористалась усіма передбаченими ЦПК України правами вирішити питання щодо стягнення судового збору у передбачений законом спосіб, що свідчить про відсутність порушення її права на доступ до правосуддя, яке передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи касаційних скарг в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є необґрунтованою у зв'язку з чим підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_4залишити без задоволення.
Ухвали Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року та від 21 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
В.О. Кузнєцов
С.О. Погрібний