Постанова
Іменем України
17 січня 2019 року
м. Київ
справа № 757/36472/14-ц
провадження № 61-20013св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представники позивач - ОСОБА_5,
відповідач - публічний акціонерний банк «Комерційний банк «Хрещатик» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2017 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д.,
Мазурик О. Ф., Кравець В. А.,
У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик») про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.
Позов мотивовано тим, що 13 вересня 2010 року між ним та ПАТ «КБ «Хрещатик» було укладено договір банківського вкладу «Гаманець», за умовами якого він передав банку грошові кошти у розмірі 30 628 доларів США під 2 % річних.
01 грудня 2014 року він звернувся до відповідача із заявою про повернення належної йому суми банківського вкладу та нарахованих процентів. Разом з тим, працівником банку було повідомлено, що відбулося незаконне привласнення його грошових коштів колишніми працівниками Київського регіонального відділення ПАТ «КБ «Хрещатик» та по цьому факту триває досудове розслідування.
За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ПАТ «КБ «Хрещатик» на свою користь належні йому грошові кошти у розмірі 16 792,24 доларів США та 3 % річних від простроченої суми у розмірі
1 083,44 доларів США.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року у складі судді Фаркош Ю. А. позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «КБ «Хрещатик» на користь ОСОБА_4 16 792,24 доларів США. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що банк не виконав свої зобов'язання у строк встановлений договором. При цьому суд виходив з того, що запровадження у банку тимчасової адміністрації і ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист, а ухвалення рішення не зобов'язує Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплачувати кошти у порядку, не передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Позов ОСОБА_4 в частині вимог про зобов'язання видати
3 % річних у розмірі 1 083,44 доларів США не підлягає задоволенню через безпідставність вказаних вимог, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не передбачений статтею 16 ЦК України.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик» задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що після початку процедури ліквідації банку до спірних правовідносин підлягають застосуванню не загальні, а спеціальні норми, а саме положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На спірні правовідносини поширюється обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Разом з тим, районним судом правильно встановлено, що
ОСОБА_4 має право на отримання вкладу та процентів за користування вкладом, оскільки його кошти банк повернув іншим особам, відносно яких триває кримінальне провадження. Тобто свої зобов'язання перед позивачем банк не виконав, а тому ОСОБА_4 має право на отримання від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантованої суми вкладу у розмірі
200 тис. грн, на включення його в реєстр кредиторів банку та на отримання залишку вкладу у порядку черговості.
У касаційнійскарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_5,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалено з порушенням норм чинного законодавства. Зазначав, що ПАТ «КБ «Хрещатик» визнано неплатоспроможним відповідно до постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ)
від 05 квітня 2016 року № 234, ліцензію банку відкликано та розпочато процедуру ліквідації відповідно до рішень Правління НБУ від 02 червня 2016 року № 46-рш, від 03 червня 2016 року № 913. При цьому він звернувся із позовною заявою за захистом своїх прав та законних інтересів 08 грудня 2014 року, тобто до моменту визнання відповідача неплатоспроможним, відповідно до моменту виникнення правовідносин, на які розповсюджується дія Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вказував на те, що, реалізуючи право на захист, він звернувся до платоспроможного (на момент звернення до суду) банку з метою стягнення належних йому грошових коштів у судовому порядку. Саме такий спосіб захисту є належним з урахуванням сукупності фактичних обставин справи: моменту виникнення правовідносин за договором банківського вкладу, моменту виникнення порушення за зобов'язанням банку, відсутністю підстав для невиконання зобов'язань перед ним.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судом установлено, що 13 вересня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_4 було укладено договір банківського вкладу «Гаманець», за умовами якого останній передав банку грошові кошти у розмірі 30 628 доларів США,
зі строком повернення вказаних коштів «на вимогу» та нарахованими процентами у розмірі 2 % річних.
Відповідно до підпункту 2.1.1 вказаного договору банк зобов'язався прийняти грошові кошти вкладника на термін та на умовах договору та нести повну відповідальність за їх збереження.
Згідно підпункту 2.1.3 вказаного договору банк зобов'язався повернути вклад або його частину за письмовою вимогою вкладника у порядку, встановленому пунктами 3.3. та 3.4. договору.
Пунктом 3.3. вказаного договору передбачено, що повернення частини вкладу здійснюється готівкою через касу банку згідно із письмовою заявою вкладника.
01 грудня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до ПАТ «КБ «Хрещатик» із заявою про повернення суми банківського вкладу та нарахованих процентів за договором, проте йому повідомили про відсутність вкладу на рахунку.
Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 09 грудня 2016 року, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підписи від імені ОСОБА_4 в рядках «підпис вкладника» в заяві від імені ОСОБА_4 про дострокове вилучення вкладу у розмірі 10 тис. доларів США від 20 травня 2011 року, заяві про дострокове повернення вкладу в сумі 124,97 доларів США від 27 червня
2012 року; у графах «підпис отримувача» в заявах від 27 червня 2012 року в сумі 124,97 доларів США, від 04 липня 2011 року № 1 в сумі 22 500 доларів США,
від 20 травня 2011 року № 10 в сумі 10 000 доларів США виконані не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_4
Відповідно до розрахунку, складеного самим ОСОБА_4, залишок банківського вкладу за договором банківського вкладу «Гаманець»
від 13 вересня 2010 року складає 15 631,84 доларів США, сума нарахованих процентів за вказаним договором складає 1 160,40 доларів США, а разом -
16 792,24 доларів США.
Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 ЦК України).
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно зі статтею 1060 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами фізичних осіб, а його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банку.
Відповідно до частини 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Відповідно до частини п'ятої статті 36 Закону України «По систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюються задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами. Пунктом 1 частини шостої статті 36 цього ж Закону передбачено, що обмеження, встановлені пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюються на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Статтею 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а статтею 52 цього Закону визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів.
Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 6-2001цс15 та № 6-3133цс15.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно застосувавши положення частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час здійснення ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, тому вимоги про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, задоволенню не підлягають. Оскільки розпочата процедура ліквідації банку, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, такі дії можуть призвести до порушення черговості задоволення вимог кредиторів, визначених у статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
На момент ухвалення рішення у вказаній справі, кошти ОСОБА_4 можуть бути повернуті тільки у спосіб чітко визначений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому відсутні підстави вважати, що відповідач протиправно не виконує свої зобов'язання перед позивачем.
Посилання касаційної скарги на те, що стаття 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містить обмежень щодо задоволення вимог вкладників у судовому порядку, а поширюється лише на стадію виконання, на якій проводиться стягнення, суд не бере до уваги, оскільки вказана норма забороняє банку задовольняти вимоги вкладників у інший спосіб, аніж визначений спеціальним Законом. Тобто відповідач в межах Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» діяв правомірно і не порушував прав вкладника, які регулюються цим Законом.
Доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судовогорішення не впливають. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
О. В. Білоконь
Є. В. Синельников