Постанова
Іменем України
17 січня 2019 року
м. Київ
справа № 203/2725/16-ц
провадження № 61-32227св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
треті особи: відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року у складі судді Казака С. Ю. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П.,
Короткий зміст позовних вимог:
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), треті особи: відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 19 липня 2007 року між ОСОБА_4 та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»
(далі - ПАТ «ОТП Банк»), було укладено кредитний договір № CNL-301/412/2007, за умовами якого їй було надано кредит в сумі
104 000,00 швейцарських франків.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачкою та банком було укладеного договір іпотеки № РСL-301/221/2007, згідно якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1.
25 листопада 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір про відступлення прав вимоги, у тому числі за зазначеними вище договорами.
25 листопада 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за виконавчим написом № 8223 було запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та за рахунок коштів від реалізації цього нерухомого майна задовольнити вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
25 квітня 2016 року державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса.
Відповідачем при вчиненні виконавчого напису не було надано документів, що підтверджували безспірність заборгованості. Заборгованість була розрахована поза межами строків позовної давності та за наявності спору між сторонами договору.
ОСОБА_4 просила суд визнати виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено.
Визнано виконавчий напис, вчинений 25 листопада 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрований в реєстрі за № 8223 таким, що не підлягає виконанню.
Стягнуто з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 551,20 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що виконавчий напис було вчинено без дотримання вимог частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат», «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, а також «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України
від 29 червня 1999 року № 1172.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня
2017 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відхилено.
Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі:
23 жовтня 2017 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» через засоби поштового зв?язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Аргументи касаційної скарги зволяться до того, що судами попередніх інстанцій надана неналежна оцінка доказам наявних в матеріалах справи, що призвело до ухвалення незаконних рішень.
Доводи інших учасників справи:
06 грудня 2017 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. через засоби поштового зв'язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ пояснення на касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в яких просить касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задовольнити.
Пояснення мотивовано тим, що позивачка в позовній заяві вказує лише на те, що розмір заборгованості перед банком є спірним, але не обґрунтовує відсутності заборгованості або наявності боргу в меншому розмірі, не вказує сум, які нею були сплачені, не підтверджує факт погашення заборгованості жодними доказами, тобто ніяким чином не спростовує розміру заборгованості, вказаного у виконавчому написі.
Підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню може бути лише встановлений судом факт відсутності боргу або менший його розмір.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у поясненні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:
19 липня 2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір
№ CNL-301/412/2007, за умовами якого позивачці було надано кредит в сумі 104 000,00 швейцарських франків.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між
ОСОБА_4 та Банком 19 липня 2007 року було укладеного договір іпотеки
№ РСL-301/221/2007, згідно якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності позивачці.
25 листопада 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір про відступлення прав вимоги, у тому числі за зазначеними вище кредитним та іпотечним договорами.
25 листопада 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. за заявою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 8223, за яким було запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та за рахунок коштів від реалізації цього нерухомого майна задовольнити вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором
№ CNL-301/412/2007 від 19 липня 2007 року у розмірі: залишку заборгованості по кредиту в сумі 68 233,67 швейцарських франків; заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 18 395,71 швейцарські франки, а всього в сумі 86 629,38 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 25 листопада 2013 року становить 760 872,26 грн.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, що надавався Банком нотаріусу, заяви про вчинення виконавчого напису та самого виконавчого напису, строком, за який проводиться стягнення, зазначено - з 19 липня 2007 року по 08 квітня 2013 року.
На момент вчинення виконавчого напису нотаріуса в провадженні Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсними кредитного договору № CNL-301/412/2007 від 19 липня 2007 року та договору іпотеки № РСL-301/221/2007 від 19 липня 2007 року, а також за зустрічним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором
№ CNL-301/412/2007 від 19 липня 2007 року.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини:
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України
22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерствіюстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить аналогічні правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
від 05 грудня 2018 року за наслідками розгляду цивільної справи
№ 756/7916/15-ц
Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:
Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій встановили, що на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса в провадженні Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсними кредитного договору № CNL-301/412/2007 від 19 липня 2007 року та договору іпотеки № РСL-301/221/2007 від 19 липня 2007 року, а також за зустрічним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № CNL-301/412/2007 від 19 липня 2007 року.
Тобто предметом спору а вказаній справі було визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, та стягнення заборгованості за кредитним договором.
Таким чином слід дійти висновку про те, що на час вчинення виконавчого напису нотаріуса у суді перебувала справа щодо оспоренння кредитного договору, за яким видано виконавчий напис, а також вирішувалось питання за зустрічними позовними вимогами щодо стягнення заборгованості за цим же кредитним договором, що дає можливість дійти висновку про те, що між сторонами існував спір про суму боргу та його отримання. Тобто, на момент вчинення виконавчого напису не існувала безспірність суми боргу.
Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів поданих сторонами, дійшли до правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки встановили що виконавчий напис було вчинено без дотримання вимог частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат», «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, а також «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Щодо доводів касаційної скарги:
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо доводів інших учасників справи:
Доводи наведені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. є безпідставними, оскільки в порушення вищенаведених норм, було видано виконавчий напис в той час коли існував спір між сторонами про стягнення кредитної заборгованості (безспірність була відсутня) та визнання кредитного договору, за яким вчинявся напис, недійсним.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого
2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області
від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська