14.01.2019
Справа № 497/1473/18
Провадження № 2/497/35/19
14.01.2019 року Болградський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Раца В.А.
секретаря - Божевої І.Д.
за участю сторін: позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Болграді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення позики,
29.08.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 882 018,85 грн.; моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. та судові витрати пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на сплату судового збору та на професійну правничу допомогу. Свої вимоги мотивує тим, що 05.09.2015 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав в позику відповідачу кошти у розмірі 32 000 доларів США, які він зобов'язався повернути до 05.09.2016 року. По теперішній час відповідач не виконав свого зобов'язання по поверненню грошових коштів. Він неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути кошти, але той постійно ухиляється від повернення позики, тому позивач вимушений звернутися до суду з вищезазначеним позовом. Окрім цього ОСОБА_1 вважає, що діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду, так як на позичені кошти він збирався відкрити свій бізнес, але на той момент позичив відповідачу кошти, тому так і не зміг цього зробити. На даний час йому доводиться займатися підробітками, чекаючи повернення суми боргу.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.
Відповідач ОСОБА_2, позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову, підтримав свій відзив на позов, в якому посилається на те, що він дійсно у 2010-2011 роках отримував від ОСОБА_1 грошові кошти у борг в сумі 50 000 грн., без будь яких розписок, більшу частину з яких повернув частками на протязі наступних 2-3 років. Незначну частину залишку боргу він відмовився повертати у зв'язку з діями ОСОБА_1, який приблизно з 2014 року звернувся до незнайомих йому осіб з метою застосування до нього та членів його сім'ї психічного та фізичного насильства. Приблизно у вересні 2015 року за ініціативою ОСОБА_1 вони зустрілися у м.Одесі біля ринку «Привоз», але з ОСОБА_1 було ще двоє осіб, які завівши його до одного із підвальних приміщень, застосували до нього фізичне насильство та під погрозою застосування насилля до його сім'ї, примусили написати вищевказану розписку. Однак до правоохоронних органів він не звертався, оскільки безпосередніх свідків пригоди не було, а спричинені йому тілесні ушкодження були незначними. Окрім цього відповідач вважає, що при складанні розписки не було дотримано умов ст.638 ЦК України, а саме вона не містить вказівки на те, у кого отримана сума позики та кому вона підлягає поверненню.
Від позивача ОСОБА_1 24.10.2018 року надійшла відповідь на відзив відповідача в якій він посилається на те, що можливо у 2010-2011 році він позичав відповідачу гроші, оскільки до цього боргу вони періодично позичали один одному незначні суми, але розписку він узяв при наданні позики у сумі 32 000 доларів США, що ї зазначає відповідач у своєї розписці. Відносно застосування насилля при написанні розписки він посилається на те, що це наклеп, що ці посилання відповідача не підтверджуються жодним доказом.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 05 вересня 2015 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 32 000 доларів США та зобов'язався повернути борг до 05 вересня 2016 року, про що власноручно написав розписку (а.с.8).
Відповідно до статей 1046, 1047 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України), за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
У відповідності до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку (стаття 545 ЦК України).
Той факт, що борг за договором позики відповідачем не повернутий, свідчить наявний у позивача оригінал розписки, що міститься в матеріалах справи (а.с.8).
У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 встановлена правова позиція, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (ст. 192 ч.1 ЦК України). Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку , встановлених законом (ст. 192 ч.2 ЦК України). Відповідно до ст. 533 ч.1 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. За ч.2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом. Згідно з частиною 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці , в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.
А тому, борг за договором позики у розмірі 882 018,85 грн. ( 32 000 дол.США х 27,56 грн.) підлягає стягненню з відповідача.
Щодо посилання відповідача на те, що в розписці не вказано особу якій він повинен повернути кошти, тому позов не може бути задоволено, суд приходить до висновку, що особу, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, можна вважати позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів відповідно до ЦПК України, що спростовують зміст боргового документу, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо).
Будь-яких допустимих доказів щодо позикодавця, яким не являється позивач, відповідачем до суду не надано.
Твердження відповідача про те, що розписка була написана під впливом фізичного та психічного характеру суд сприймає критично, оскільки будь-яких доказів підтвердження цього факту відповідач до суду не надав, натомість сам стверджував, що з цього приводу до правоохоронних органів не звертався ні одразу ж після такого впливу, ані під час вимоги позивача про повернення суми боргу.
В частині вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10000 гривень, суд приходить до наступного висновку.
Статтею 23 ЦК України, встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У відповідності до роз'яснень, які містяться в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ( з наступними змінами і доповненнями), при розгляді питань відшкодування моральної шкоди суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягає наявність такої шкоди.
Судом встановлено, що між сторонами склалися правовідносини по виконанню боргових зобов'язань за договором позики.
Договором позики, укладеним між сторонами, не передбачено обов'язку сторін по відшкодуванню моральної шкоди.
Крім того, під час розгляду справи позивач не надав жодних доказів в підтвердження спричинення йому моральної шкоди.
Таким чином, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди.
За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача.
Крім цього, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 8 810,00 грн. Вимога позивача, щодо стягнення витрат пов'язаних з розглядом справи, а саме на професійну правничу допомогу, не підтверджується жодним доказом, тому суд вважає, що ця вимога не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 352 ЦПК України, 525, 526, 1046, 1047 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (паспорт серії КЕ 938469, виданого Болградським РВ УМВС України в Одеській області, 18.02.1998 року, ІІН НОМЕР_1, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 882018,85 гривень та сплачену суму судового збору в розмірі 8810,00 гривень, а всього 890828 (вісімсот девяносто тисяч вісімсот двавцять вісім) гривень, 00 копійок.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення складено 24.01.2019 року.
Суддя В.А. Раца