Справа № 419/2873/18
Провадження № 2/419/14/2019
17 січня 2019 року Новоайдарський районний суд Луганської області
у складі: головуючого судді - Мартинюка В. Б.,
за участю: секретаря - Московченко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, про визнання особи такою що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що вона є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки відповідач з моменту реєстрації не проживає у спірному житловому будинку, виїхав в Російської Федерації та вже має громадянство Російськкої Федерації, посилаючись на норми ст.ст. 71,72 ЖК України, ст. 405 ЦК України, просить його визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням та реєстрації за місцем проживання.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, хоча був належним чином сповіщений про час та місце судового засідання, у порядку, визначеному ч. 11 ст. 128 ЦПК України, шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 24).
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1, та відповідач ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло (а.с. 14) та значаться в ньому зареєстрованими (а. с. 6, 10).
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд. При цьому держава не втручається у здійсненні власником права власності.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню ( частина друга статті 386 ЦК України).
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка посилається на норми ст. 405 ЦК України, ст.ст. 71,72 ЖК України, як на правову підставу позову.
Частиною 1 ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку ( квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку ( квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартир) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Оскільки статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Суд вважає,що в даному випадку, задоволення вимог позивачки про визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втрати вправо користування житловим приміщенням призведуть до порушення норм матеріального права,фактично позбавивши власника права користування належним йому майном.
Окрім того, суд зазначає, що право особи бути зареєстрованим за місцезнаходженням житлового помешкання, яке особі належить на праві приватної власності, не обмежується нормами чинного законодавства.
Позивачка не є одноосібним власником спірної квартири, а є лише співвласником житлового будинку, яка є об'єктом приватної спільної сумісної власності ( а. с. 14), а отже не наділена правом ставити питання про визнання членів сім'ї іншого співвласника таким, що втратив право користування квартирою.
Окрім того, позивачка не надала суду доказів, що їй з боку відповідача чиняться перешкоди у користуванні її часткою у спірній квартирі, чим порушуються її права як співвласника.
Щодо позовних вимог в частині зняття відповідача ОСОБА_2 з реєстрації, суд вважає за необхідним зазначити наступне.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови № 5 від 07.02.2014 року « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснив, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( наприклад, статті 71,72, 116, 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Отже, задоволення вимоги про зняття особи з реєстраційного обліку судом можливе виключно у разі відмови відповідного державного органу виконати рішення суду про втрату особою права користування жилим приміщенням і у разі пред'явлення позову з зазначеними вимогами до даного органу.
Відповідно до ст. 7 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації;судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;свідоцтва про смерть;паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;інших документів,які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту;підстав на право користування житловим приміщенням.
У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).
Отже, вимоги про зняття з реєстрації місця проживання відповідача, в даному випадку, є похідними від позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, і задоволенню не підлягають.
Отже, між сторонами, в даному випадку, не існує спору про право.
При наявності у відповідача як співвласника житлового будинку, відповідного волевиявлення на зняття з реєстрації, вирішення вказаного питання можливо (сектором реєстрації) при додержанні відповідачем або його представником певної процедури, встановленою вищезазначеними нормативними актами.
Враховуючи вищезазначені норми права, обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, до ОСОБА_2 про визнання особи такою що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання.
На підставівикладеного,керуючись ст. ст.16, 317, 355, 391, 405ЦК України, ст. ст. 9,156 ЖК України, ст. ст. 3, 5, 12, 13, 18, 258, 260, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, подану протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Головуючий: В.Б. Мартинюк