Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 755/10773/14-ц
провадження № 61-21838св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2015 року у складі колегії суддів: Корчевного Г. В., Лапчевської О. Ф., Слободянюк С. В.
У квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 16 червня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк», який є правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 2608/0607/88-015, відповідно до якого останній отримав кредит у сумі 70 000,00 дол. США з терміном повернення до 15 червня 2017 року.
21 січня 2009 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за яким остання зобов'язалася відповідати перед банком за виконання зобов'язань щодо повернення коштів позичальником ОСОБА_3
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК Вектор Плюс») укладений договір факторингу, відповідно до якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі й за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_3
28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») укладено договір факторингу, відповідно до якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступив фактору ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги за кредитними договорами, укладеними з боржниками, внаслідок чого відбулася зміна кредитора і за договором від 16 червня 2007 року, де позичальником є ОСОБА_3
У зв'язку з невиконанням відповідачами своїх зобов'язань з повернення суми отриманого кредиту станом на 01 березня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 1 124 589,11 грн, яку позивач просить стягнути солідарно з відповідачів.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2014 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором від 16 червня 2007 року на загальну суму 1 124 589,11 грн.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_7 порушено умови кредитного договору в частині своєчасного повернення кредиту.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2015 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2014 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду щодо правомірності солідарного стягнення з боржника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором.
У грудні 2015 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, щоапеляційний суд не перевірив правильність розрахунків заборгованості, наданих позивачем, та не врахував здійснені ним оплати за кредитним договором.
У грудні 2015 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги факт збільшення обсягу зобов'язання боржника за кредитним договором без згоди поручителя, у зв'язку з чим неповно встановлені фактичні обставини справи.
ТОВ «Кредитні ініціативи» подало відзив, у якому просить залишити без задоволення касаційні скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права.
У статті 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу №755/10773/14-ц передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 16 червня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 14 813,00 дол. США на придбання легкового автомобіля з терміном повернення до 11 червня 2017 року та сплатою 14,00 % річних за користування кредитом протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, після закінчення цього строку та кожного наступного місяця процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов договору.
Кредитний договір забезпечений договором поруки, укладеним 21 січня 2009 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4
16 червня 2009 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 16 червня 2007 року № 1, за умовами якого сторони погодили внести зміни і доповнення, а саме: викласти пункт 1.3 кредитного договору в наступній редакції: «3.1 Позичальник зобов'язується погасити заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця, через касу банку згідно додатку № 2, що є невід'ємною частиною договору, крім випадків передбачених п. 3.8, 3.9 та 5.1.4 договору. Викласти графік погашення у наступній редакції згідно додатку № 2».
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке у свою чергу є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» був укладений договір факторингу № 15, відповідно до умов якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорах, укладеними з боржниками, зазначеними у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку на підстав документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому цим договором.
28 листопада 2012 року ТОВ «ФК «Вектор плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» уклали договір факторингу, відповідно до пункту 2.1, 2.2 якого ТОВ «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі й за договором кредиту, укладеним із ОСОБА_3 З моменту відступлення банком фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору.
Отже, усі права кредитора за вищевказаним кредитним договором перейшли до ТОВ «Кредитні ініціативи».
Відповідно до змісту статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
21 березня 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило на адресу позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_4 вимогу (за вих. №7/03) про дострокове повернення кредиту, якою повідомлялось про наявність укладеного 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» договору факторингу, а також укладеного 28 листопада 2012 року договору факторингу між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», відповідно до якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступив фактору ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги за кредитними договорами, укладеними з боржниками, внаслідок чого відбулася зміна кредитора за договором від 16 червня 2007 року.
У вимозі пропонувалось достроково сплатити суму кредиту протягом тридцяти календарних днів, яка станом на 01 березень 2014 року склала 138 935,81 дол. США, що еквівалентно 1 387 454,68 грн, однак вказана вимога залишилась без належного реагування з боку відповідачів.
Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статей 553, 554 ЦК України поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням усіх обставин справи, встановивши, що ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги за кредитним договором від 16 червня 2007 року і що боржник не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з нього та поручителя кредитної заборгованості на користь нового кредитора.
Аргументи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками суду щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Суди під час розгляду справи встановили, що банк виконав зобов'язання щодо надання кредиту, однак позичальник не надав доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, що є його процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи).
Докази та обставини, на які посилаються заявники у касаційних скаргах, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційних скарг та залишення без змін рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2014 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2015 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.
Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2015 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
СуддіН. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. І. Крат
В. П. Курило
В.І. Крат